Уперте щодення. Частина 2

Я втретє звертаюся до Вас зі своїми щоденниками, не рахуючи ще й численні публікації уривків з них у періодиці. Перші книжки "На відстані зойку" та "У магнієвому спаласі" були зустрінуті Вами прихильно. Автор отримав чимало теплих, зігрітих удячним словом відгуків…
У пропонованій новій книжці щоденників "Уперте щодення", записуваній в останні неповних сім років, автор, проаналізувавши листи-відгуки читачів та рецензії, які з’являлися в пресі, дбав далі вже про те, аби його слово стало ще цілеспрямованішим, ще більше було перейняте нашими національними болями, державницькими запитами, прагненням українського національного прямостояння.
Автор акцентує увагу читача на думці, що наша Україна, ми – українці будемо непереможні, якщо станемо всуціль, масово українськомовними, тобто спілкуватимемося в Україні всюди, і дома, і на вулиці, і на службі тільки своєю рідною, державною українською мовою. Як пісня не зазвучить, поки її не заспівають, так і мова мовчатиме, занепадатиме, поки нею не заговоримо.
І ще в одному автор глибоко переконаний, що Україну може вивести з кризи, спасти нашу Незалежність прихід Лідера – національного, українського, рідномовного, нашої української кровинки, який створить команду з полум’яних патріотів з дитинно чистими намірами в душі, з нашим, шевченківським розумінням того, що громадське – це святе, недоторканне ( а вони ж є, їх багато таких серед нас із Вами!). Такий Лідер і його команда працюватимуть тільки на Україну, на її процвітання, а не на свій бізнес із державницької гори.
Українського Лідера та його команду, власне народ, націю треба вирощувати суспільством, у школах, в університетах (і тут велика роль учителя, викладача вишу), вирощувати й у сім’ї (хай і кожна сім’я наша, українська стане своєрідним національним університетом з перших місяців дитини).
Автор вірить, що його слово, яке приходило до нього щоднями (тому й щоденник), відгукнеться в душах читачів. Я думав, я болів в унісон із голосом, думами, прагненнями, болями українського післяколоніяльного суспільства, яке важко, але непоступливо йде назустріч своїй національній українській долі, стверджуючись у світі вільних, незалежних, державних народів. Василь Захарченко.