Радянська школа у другій половині 1940-х – кінці 1980-х рр.: вимір України

Лаврут О. О. Радянська школа у другій половині 1940-х – кінці 1980-х
рр.: вимір України. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Донецький національний
університет імені Василя Стуса, Черкаський національний університет імені
Богдана Хмельницького, Вінниця – Черкаси, 2021.



У дисертації радянська школа розглядається як досвід розбудови освіти.
Дослідження присвячено поколінню, становлення та активна діяльність якого
припала на другу половину 1940-х – кінець 1980-х рр. та другу половину
радянської доби, у тодійшній термінології – «розвиненого соціалізму». Основи
його професійного, громадянського, особистого життя закладала школа, яка, з
одного боку, задовольняла запити суспільства, була доволі авторитетним
інститутом, з іншого – продукувала поведінкові, ціннісні, світоглядні
стереотипи, дозувала індивідуальний розвиток. Це повною мірою стосується
школи в Українській РСР, що вирізнялася із загальносоюзного проєкту лише
окремими рисами. У роботі здійснено аналіз загального та особливого,
позитивного та неприйнятного, розвитку та стагнації, що поєднувалися у
радянській школі в Україні. Мета дисертаційної роботи полягає у тому, щоб,
ґрунтуючись на здобутках попередників, аналізі історичних джерел,
ураховуючи сучасну методологію історичної науки, дослідити школу в УРСР у
другій половині 1940-х – кінці 1980-х рр. як інструмент конструювання
«радянської людини».
Поєднання загальнонаукових, історичних міждисциплінарних методів
дослідження забезпечило наукову достовірність результатів дисертації. Шляхом
залучення значної кількості джерел з використанням сучасного арсеналу
принципів і методів науково-історичного пізнання у дисертації реконструйовано
історичну епоху, на тлі якої відбувалася реалізація функцій радянською школою,


3



розкрито різні аспекти діяльності радянської школи протягом другої
половини 1940 –1980-х рр.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:
уперше:
– введено до наукового обігу раніше не долучені джерела, зокрема
матеріали ревізій і обстежень Міністерства народної освіти УССР про стан
навчальної діяльності у школах, ставлення педагогів і учнів до власних
обов’язків;
– проаналізовано динаміку здобування шкільної освіти мовами
національних меншин, які мешкали на теренах Української РСР протягом другої
половини 1940-х –1980-х рр.;
– визначено регламентацію та ступінь впливу урядових документів на
життєдіяльність закладів освіти;
– охарактеризовано процес створення підручників і ступінь забезпечення
ними школи;
– з’ясовано вплив радянського будення на діяльність учасників освітнього
процесу у школі;
дістали подальшого вивчення:
– поняття «радянська школа»;
– спроби реформування шкільної освіти протягом зазначеного періоду;
– матеріально-технічне та кадрове забезпечення школи в Українській РСР;
– буденна історія учасників навчально-виховного процесу, їхня поведінка в
соціумі як реакція на певні події;
специфічні характеристики школи в Україні у другій половині 1940-х –
наприкінці 1980-х рр. порівняно зі школами інших республік СРСР;
уточнено та доповнено:
– нормативно-правове забезпечення функціонування школи в Українській
РСР;
– механізми впровадження реформ у систему шкільної освіти;
– вплив державної політики на розвиток цієї інституції, зумовленої


4



суспільними, економічними та культурними чинниками;
– матеріальні аспекти функціонування радянської школи: мережа шкіл,
наукове та навчально-методичне забезпечення;
– вирішення кадрової проблеми та якісної діяльності педагогів;
– особливості впливу ідеології на взаємодію учасників освітнього процесу
у школі та поза її межами.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати
доречні як історичний досвід у сучасній розбудові закладів загальної середньої
освіти; у процесі формування державної політики у сфері освіти. Наведені
фактичні дані, теоретичні положення та висновки можуть бути внагоді під час
підготовки узагальнювальних праць і навчальних посібників із історії України;
відповідних лекційних курсів, спецкурсів і практичних занять із історії,
історичної соціології, у процесі вивчення соціальної, культурної, регіональної
історії України.
У результаті дослідження запропоновано визначення поняття
«радянська школа». Радянська школа – це соціальний інститут, мета якого
полягала в підготовці нового покоління реалізації проєктів партії та держави
задля досягнення примарного комуністичного майбутнього. Їй були
притаманні такі риси: ідеологічність, бюрократичність, протилежність між
вимогами часу та пропонованими гаслами, відчуження школи від
особистості, суспільства та національної культури.
У дисертаційній роботі охарактеризовано політику радянської влади у
шкільній сфері. Освіта розвивалася у специфічних умовах, перебуваючи під
повним впливом державної Компартії, маючи небагато простору для
внутрішньої ініціативи. Акцентовано увагу на організаційно-регулятивно-
контролюючій функції держави, що обумовлювала умовний «розвиток»,
фактично відставання від західноєвропейських держав, створюючи
викривлене ідеологією соціокультурне утворення. Опрацювання кожного з
етапів супроводжувалося пошуком специфічних рис поступу школи в
Українській РСР.


5



Школу охарактеризовано з позиції соціального інституту,
життєдіяльність якого забезпечувалась у матеріальному, науковому,
навчально-методичному, технічноу відношенні. Оскільки школа відігравала
помітну роль у підготовці майбутніх кадрів та ідеологічному вихованні, то її
забезпечення по завершенні відбудовчого періоду було помітним, проте
всеодно відбувалося за залишковим принципом.
Охарактеризовано діяльність педагогів. Вектори підготовки кадрів для
освіти з часом еволюціонували і стали більш виваженими, не втрачаючи
плановості. Кадрова політика спрямовувалася на забезпечення необхідною
кількістю учителів, що відбувалося різними шляхами. Їх навантаження було
великим, оскільки, окрім урочної діяльності, вони долучалися до позаурочної
та позашкільної. За це отримували матеріальне і моральне заохочення. Хоча,
вони були недостатніми, зважаючи на те навантаження та громадську
діяльність, якою займалися учителі.
У роботі охарактеризовано діяльність учнівства. Проаналізовано зміни
в його кількісному складі та їх зумовленість. Привернуто увагу до мови
отримання освіти та показано звуження сфери застосування рідної мови. На
дітей впливала потужна радянський ідеологічний механізм через долучення
їх до різнопланових заходів. У дослідженні охарактеризовано навчальну,
позаурочну діяльність, дозвілля школярів, зауважено, що життя школи та її
учасників, у тому числі, батьківської громадськості, було керованим. Так,
вони ставали «будівничими нового суспільства». Авторка не обійшла увагою
і взаємодію школи із батьківською громадськістю, яка допомагала закладам.
Проте, не зважаючи на здійснювані заходи, учасники освітнього процесу
виявляли девіантну поведінку, що за радянських часів не доносилося до
широкого загалу, оскільки вважалося це незадовільною практикою. Для
цього періоду характерний високий рівень ідеологізації процесу навчання,
централізація управління та жорстка регламентація навчального процесу.
Водночас рівень освіти в Українській РСР залишався вищим за інші колишні
республіки СРСР. Показано, що протягом другої половини 1940-х – кінця


6



1980-х рр. школа в УРСР виступала важливою ланкою соціалізації молодого
покоління, мала суспільний авторитет. Загалом вона здійснювала як властиві,
так і невластиві їй функції, слугуючи одним з інструментів досягнення
політичних цілей радянської влади. Школа в УРСР зберігала специфічні
риси: українську мову навчання, невеликий перелік українознавчих
дисциплін, вищий порівняно з іншими союзними республіками рівень освіти,
проте загальносоюзна політика уніфікації освітньої діяльності, нівелювання
національних особливостей все більше давалися взнаки.
Ключові слова: радянська школа, освіта, УРСР, державна політика,
«радянська людина», забезпечення, виховання, вчитель, учні.