Повернення кримських татар на батьківщину у 1956–1989 рр.

Кислий М.-О. О. Повернення кримських татар на батьківщину у 1956–
1989 рр. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Національний університет «Києво-
Могилянська академія»; Запорізький національний університет, Запоріжжя,
2021.
Вивчення наслідків геноцидів, депортацій, злочинів проти людяності є на
сьогодні пріоритетними у дослідженнях минулого. Депортація кримських татар
1944 р. є одним із найвідоміших випадків антигуманних дій радянської
тоталітарної системи, що досі потребує осмислення і вивчення. Попри
скасування режиму спецпоселень у 1956 р., кримським татарам, на відміну від
інших «покараних народів», було заборонено повертатися на батьківщину.
Студії над розумінням втраченої батьківщини, творення її образів у середовищі
кримських татар, нарешті перші повернення всупереч забороні актуалізують
наявну глобальну проблему міграцій, емігрантських середовищ та їхнього
впливу на соціум, біженства, питання політичних рішень щодо визнання
характеру переміщень та обмежень прав.
Так само у сучасному європейському і світовому правовому полі гостро
постає питання Криму та порушення прав корінного народу в умовах незаконної
окупації півострова Російською Федерацією. Питання повернення кримських
татар та вивчення історичної складової цього процесу містить у собі і важливу
історико-правову складову щодо Кримського півострова, визнання національно-
культурних автономій та потреб представників репресованих народів.
Дослідницький потенціал вивчення історії повернення кримських татар
полягає й у тому, що таке дослідження робить концептуальний внесок у
розуміння таких конструкцій, як батьківщина, зворотні міграції та ідентичність
вигнанців – не лише в СРСР та на пострадянському просторі, але й у масштабах
глобальних міграційних процесів.


3
Мета роботи полягає у комплексному дослідженні повернення кримських
татар на батьківщину у період з 1956 р. до 1989 р. Вона включає вивчення
формування образів втраченої батьківщини, колективного усвідомлення потреби
повернення до неї та боротьби за це повернення; реконструкції репресивних дій
держави та практик і стратегій, що застосовувалися кримськими татарами при
їхньому переселенні до Криму протягом зазначеного періоду.
Аналіз стану наукової розробки теми засвідчив, що повернення кримських
татар до 1989 р. є вкрай фрагментарно дослідженим. Панівним є уявлення про
масове повернення кримських татар до Криму наприкінці 1980-х – на початку
1990-х рр. як ключовий сюжет історії кримських татар після депортації 1944 р.
Натомість переселення до Криму, у зв’язку з тим, що воно не мало масового
характеру, або залишається поза увагою більшості дослідників, або ж
розглядається винятково як прояв опору владі. До того ж, в історіографії відсутня
періодизація повернення кримських татар на батьківщину. Такий підхід не лише
не враховує можливість комплексної реконструкції практик повернення
кримських татар до 1989 р., але й залишає поза увагою саме прагнення до
повернення.
Для всебічного дослідження повернення кримських татар на батьківщину
було залучено широке коло джерел, які висвітлюють формування прагнення до
повернення, перебіг переселення до Криму і позицію влади щодо
«кримськотатарського питання». У ході дослідження було записано 52
усноісторичних інтерв’ю, а також виявлено документи, що раніше не вводилися
в науковий обіг, насамперед з фондів Галузевого державного архіву Служби
безпеки України, Центрального державного архіву громадських організацій,
Архіву відкритого суспільства в Будапешті та Публічної бібліотеки Нью-Йорка.
Зібрана та опрацьована джерельна база є репрезентативною та дозволяє виконати
поставлені в роботі дослідницькі завдання. Різнопланові за походженням та
типом матеріали дають можливість всебічно дослідити досвід та перебіг
повернення кримських татар на батьківщину.


4
Дисциплінарно дослідження виконано у рамках студій з міграцій, тому
особлива увага приділяється наявним дослідницьким підходам до інтерпретацій
категорій місце та батьківщина. Повернення також розглянуто як екзильну
ідеологію, що виникає у середовищі депортованих кримських татар під впливом
травми депортації та колективної пам’яті про втрачену батьківщину.
Проаналізовано значення депортації у колективній пам’яті кримських
татар та виявлено, що уявлення про Крим як втрачену батьківщину формувалося
від моменту виселення з Криму 18 травня 1944 р. Це дозволило зробити
висновок, що віра в обов’язкове повернення народу була вкорінена в травму
депортації. Простежено, що характерною особливістю перших років у
спецпоселеннях було очікування повернення, яке, на думку вигнанців, повинно
було відбутися із санкції влади і у такий самий спосіб, як і депортація, тобто
організовано. Зроблено висновок про те, що у період у 1944–1956 рр.
складаються передумови повернення кримських татар на батьківщину:
конструюється образ Криму як втраченої батьківщини і відбувається
формування міфу про повернення.
Виявлено, що джерелами формування екзильної ідеології були наративи
батьківщини та повсякденні практики, які зберігалися у родинах.
Кримськотатарські родини як спільноти пам’яті були місцем, в якому
зберігалися, відтворювалися та поширювалися спогади про втрачену
батьківщину та депортацію. Зв’язок із домом відтворювався також через систему
повторюваних повсякденних практик, звичаїв та ритуалів, що були властиві
додепортаційному життю в Криму, та слугували маркером ідентичності у
вигнанні. Зроблено висновок, що у випадку кримських татар екзильна ідеологія
полягала у прагненні до повернення на батьківщину, яке з’явилося після
скасування режиму спецпоселень у 1956 р. На появу у депортованих кримських
татар та їхніх дітей прагнення до повернення вплинув також сформований у
вигнанні образ Криму як бажаного місця для життя, місця, до якого треба
повернутися.


5
Після скасування спецпоселень у 1956 р., з’явилася практика відвідування
рідного дому під прикриттям відпочинку на кримських курортах. Така практика
може розглядатися як один із перших проявів втілення прагнення до повернення
в умовах офіційної заборони. Виявлено, що поширеною була практика, коли з
таких подорожей привозилися певні кримські «сувеніри», які мали символічне
значення для членів родини. Охарактеризовано політику влади, а саме Указ
Президії Верховної Ради СРСР від 5 вересня 1967 р. «Про громадян татарської
національності, які проживали в Криму» та з’ясовано, що попри приховану
заборону на переселення до Криму, восени 1967 р. почали відбуватися перші
переселення кримських татар на батьківщину. Виокремлено три таких практики,
дві з яких мали несанкціонований характер, а третя була спробою влади взяти
повернення під свій контроль. Перша практика була втіленням повернення
відповідно до «чинного законодавства», та полягала у спробах кримських татар
отримати дозвіл на мешкання в Криму. Друга практика повернення до Криму,
яка тривала до 1978 р., мала два етапи та полягала у тому, що кримські татари
обирали для повернення віддалені райони степової частини Кримського
півострова. Виявлено, що це не рятувало переселенців від переслідувань та
примусових виселень за межі Криму, які отримали назву «повторна депортація».
Третя практика, контрольована владою, полягала в організованому переселенні
до радгоспів та колгоспів північного Криму кримських татар. Уточнено, що в
рамках організаційного набору до Криму потрапляли також активісти
національного руху кримських татар.
Прояснено, що кримські татари, які поверталися на батьківщину,
стикалися не лише з незаконними обмеженнями у прописці та
працевлаштуванні, але й з іншуванням та дискримінацією з боку місцевої влади.
Наслідком зростання кількості переселень до Криму було узаконення владою
примусових виселень кримських татар із Криму. Встановлено, що прийняття у
1978 р. Постанови № 700, яка була покликана повністю зупинити переселення до
Криму, було втіленням масової репресивної політики радянської влади щодо
кримських татар. Самоспалення Муси Мамута 23 червня 1978 р. та інші випадки


6
трагічної загибелі кримських татар у 1978–1979 рр., вплинули на появу в
середовищі кримських татар ідей щодо силового спротиву діям влади. Попри те,
що подібні ідеї не були втілені, поява та висловлювання таких намірів
символізують перелам у стратегіях спротиву.
З’ясовано, що попри розпочату в СРСР перебудову, влада дотримувалася
політики заборон щодо переселення кримських татар на батьківщину. Аналіз
двох масштабних акцій (в Москві та на Тамані) виявив, що ці події розпочали
новий етап повернення народу. Також уточнено роль ферганських подій 1989 р.,
які пришвидшили переселення. Простежено появу у середовищі кримських татар
нової стратегії переселення – самобудів. Поширення самобудів півостровом
супроводжувалося розширенням встановлених владою «зон розселення»
кримських татар. Зроблено висновок, що повернення передбачало також
перевинайдення батьківщини, її реконструкцію у випадку першого покоління
(народжених в Криму) та конструювання у випадку другого покоління
(народжених у вигнанні). Виявлено, що серед кримських татар формується
уявлення про увесь Крим як батьківщину.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першим комплексним
дослідженням повернення кримських татар на батьківщину до 1989 р. Вперше в
історіографії здійснено ґрунтовний аналіз появи у депортованих кримських
татар прагнення до повернення та його втілення в період заборони на
переселення до Криму. Запропоновано оригінальну періодизацію переселення
кримських татар на батьківщину у 1956–1989 рр. Робота є першим
дослідженням, в якому всебічно висвітлено повернення з вигнання одного з
депортованих радянською владою народів. У дисертаційній роботі втілюється
новітній методологічний підхід: пропонується розглянути повернення як
втілення екзильної ідеології, вкоріненої в травму депортації та колективну
пам’ять спільноти. У ході проведеного дослідження введено до наукового обігу
усні історії кримських татар, створені та проаналізовані автором, а також раніше
неопубліковані архівні матеріали. Результати роботи уточнюють панівне в
історіографії уявлення про практики зворотних міграцій та їхні особливості.


7
Набуло подальшого розвитку питання формування образу батьківщини у
депортованих кримських татар.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їхнього
використання у підготовці монографій, статей та посібників з історії України,
Криму та кримськотатарського народу, а також у подальших дослідженнях з
тематики депортацій в СРСР та міграцій на пострадянських теренах. Результати
дослідження також стануть у пригоді під час підготовки публічноісторичних
проєктів, зокрема створення музейних експозицій.
Ключові слова: зворотна міграція, батьківщина, повернення, кримські
татари, Крим.