Образ половців у польській історичній думці ХІ–ХV ст.

Тимар І. I. Образ половців у польській історичній думці ХІ–ХV ст. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.02 «Всесвітня історія» –
Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Івано-
Франківськ; Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів,
2021.
Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню контактів
половців з династією П’ястів та польськими землями між серединою ХІ–ХІІІ ст.
та відображенням (на основі цих взаємовідносин) образу кочівників у
польських джерелах, починаючи від сучасників подій у ХІ ст. і закінчуючи
підсумками Яна Длугоша (1415–1480). У дослідженні вперше порушено
питання окреслених двосторонніх взаємовідносин і здійснено комплексний
аналіз усіх доступних польських та інших джерел задля висвітлення теми.
Вивчення відносин християнських народів з кочовим світом загалом дає
дослідникам підстави свідчити про неодмінну ворожість між ними. В
історіографії зображення степовиків, наслідуючи середньовічні джерела,
здебільшого представлене в негативному сенсі. Це значно обмежує об’єктивне
бачення цих відносин. У дисертаційному дослідженні авторка оцінила різні
сфери взаємодії половців-куманів та поляків, виходячи з об’єктивного аналізу
свідчень джерел, геополітичної ситуації, світосприйняття авторів тощо.
Актуальність дослідження обраної теми для української медієвістики полягає
не тільки в потребі належного вивчення стосунків князів Русі з номадами, а й у
тій посередницькій ролі, яку відіграли половці на території сучасної України та
у взаєминах місцевих еліт з елітами Польщі. Авторка дотримується думки, що
історія України включає всі етноси, які перебували/проживали на її території та
мали вплив на формування української нації в антропологічному, культурному,
історичному вимірі.


3



У результаті аналізу стану розробки теми в історіографії встановлено, що
окреслена проблематика не була предметом широкого вивчення в науковій
літературі. Російська та радянська історіографія зосереджена здебільшого на
русько-половецьких відносинах, де найбільше уваги приділено війнам між
цими народами. Інший напрям дослідження – русько-польські відносини. В
українській історіографії характерна увага до русько-польських відносин на
пограниччі Галицької й Волинської земель та Малопольщі, де половці
згадуються як допоміжна сила у військово-політичних кампаніях, без
додаткового на цьому належного акценту. Подібна ситуація в польській
історіографії: половці не є об’єктом досліджень учених, а з’являються на
маргінесі суміжних тем. Тому в нашому дослідженні використано
історіографічні напрацювання з польсько-руських, русько-половецьких,
польсько-угорських та угорсько-куманських взаємовідносин, на перетині яких
були польсько-половецькі контакти.
Проаналізована джерельна база включає головно весь масив польських
джерел, де згадуються кочівні половці. Через обмежену кількість відомостей
польських матеріалів та у зв’язку із тим, що в дослідженні беруться до уваги
міждинастичні та міжнародні відносини в регіоні, автором залучено значну
кількість руських та іноземних джерел, а саме: ромейські (візантійські),
угорські, чеські (та інші латиномовні) тощо.
Задля розуміння історії формування образу половців у Польщі ми
приділили увагу уявленням у польському середньовічному історіописанні про
інших кочівних народів, зокрема їхнім попередників – печенігів та угрів.
Встановлено, що полякам було відоме кочівне минуле угорського сусіда, при
цьому акценту на ньому в польських джерелах не робилося, ба більше, існувала
локальна легендарна традиція поєднувати угорського предка зі слов’янським
Аттілою. Причиною цього вважаємо зацікавленість П’ястів у презентації угрів
як рівного собі вже християнізованого сусіда, з котрим на постійній основі
відбуваються контакти, зокрема й шлюбні.


4



Першим відомим контактом П’ястів із печенігами є участь останніх у
походах Болеслава І на Русь 1013 і 1018 рр. Короткі згадки джерел про ці події
засвідчують зверхнє ставлення до номадів. В історіографії довгий час існувала
думка про причетність печенізької місії єпископа Бруно з Кверфурдта 1008 р.
до печенізької політики Болеслава Хороброго. Ця теза на сьогодні вже не має
значної підтримки дослідників, але доведеним залишається факт, що князь
підтримував контакти з єпископом. Аналіз враження місіонера від походу в
Степ, передані особисто ним у листі до імператора Генріха ІІ, цінними для нас є
з тієї причини, що це був перший джерельно зафіксований контакт
представника християнського світу з язичницькими печенігами. Свідчення
Бруно, сформовані ним як очевидцем образу степовика, однозначно вплинули
на уявлення про цих кочівників у християнському світі, зокрема й у Польщі.
Аналіз польських хронік та анналів засвідчує, що в Польщі ХІ–ХV ст.
кочівники зі Сходу не становили особливого зацікавлення, а згадувалися лише
епізодично. Зокрема поодинокими є відомості про них в анналах (рочниках).
Водночас польські хроністи на сторінках своїх наративів неодноразово
нотували присутність половців у землях П’ястів, не надаючи їм надмірного
інтересу, застосовували щодо них окреслення, властиві середньовічному
роменському (візантійському), німецькому, угорському історіописанню.
Підсумував відомості попередників у компілятивній формі краківський
архієпископ Ян Длугош, який поєднав відомості про половців польських хронік
попередників з інформацією руських літописів. Окремо слід виділяти його дані
про куманів Угорського королівства, бо, на наше переконання, тотожності
куманів і половців автор не знав. Половці згадуються в його хроніці 46 разів, з
яких 37 стосуються відносин із Руссю та 9 – з Угорщиною. З усіх цих
відомостей лише одна наразі не має підтвердженого джерела запозичення, а
отже, містить додаткову джерелознавчу цінність. Однак, навіть факт
компілятивності праці Я. Длугоша не нівелює наявності образу половців,
частково засвідчуючи про його запозичення образу зі своїх першоджерел.


5



Через відносно незначну кількість відомостей про половців у польських
джерелах та задля розуміння характеру їхніх з поляками відносин, нами
проаналізовано двосторонні контакти, більшість з яких відбувалися за участі
третіх сторін – володарів Русі чи Угорщини. Так, виявлено, що степовики й
поляки неодноразово зустрічалися у володіннях Рюриковичів, причому по різні
сторони численних конфліктів. Особливо це властиве першій половині ХІІІ ст.
під час протистояння за Галицьку землю. Зі смертю 15 червня 1246 р. Фрідріха
І Бабенберга у боротьбі за Австрійські землі польські війська в кількох
кампаніях були союзниками, а в кількох – ворогами кочівників. Тут активними
учасниками конфлікту були куманські підрозділи угорських військ.
У результаті генеалогічних досліджень ми виявили п’ять випадків
польсько-руських шлюбів, де представниці руського двору «за кужелем» мали
половецьке походження. Ці шлюби засвідчують проникнення до династії
П’ястів половецьких впливів. Такий шлях половецько-польської взаємодії дає
підстави припускати використання у повсякденні предметів побуту, прикрас,
одягу та слуг половецького походження, котрі, як придане князівен, прибували
до Польщі.
Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в
можливості використання напрацювань дисертаційного дослідження в науково-
дослідницькій (для підготовки праць з історії взаємин половців із сусідами,
образу кочівників у латиномовних джерелах, історіографії); навчальній (для
підготовки підручників, монографій, науково-методичних посібників і
навчальних курсів із історії кочового Степу) і культурній (реконструкції образу
для виставок, музеїв) роботі.
Ключові слова: половці, кумани, хроніка, П’ясти, аннали, компіляція,
Рюриковичі, образ, порівняння, уявлення, джерело.