Стратеги у політичному житті Афін V ст. до н.е.
Сергій Волканов
Інформація
Коментарі (0)
Стратеги у політичному житті Афін V ст. до н.е. - Сергій Волканов
Автор: Сергій Волканов
Написано: 2020 року
Твір додано: 18-10-2021, 17:43
Завантажити:
Волканов С.І. Стратеги у політичному житті Афін V ст. до н.е.
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Одеський національний університет
імені І.І. Мечникова, Одеса, 2020.
У дисертаційному дослідженні розглядається ступінь впливу колегії
стратегів на політичне життя Афін V ст. до н.е. Порушуються такі важливі
питання, як: військова реформа в Афінах у 501/0 рр. до н.е., владні повноваження
полемарха і стратегів, вплив реформ обрання архонтів (487/486 рр. до н.е.) та
Ефіальта (462/461 рр. до н.е.) на посилення колегії стратегів, місце стратегів у
політичній боротьбі в Афінах, тлумачення формул στρατηγός έξ άπάντων (дослівно
«стратег з усіх»), δέκατος αύτός (десятий), та механізм обрання двох стратегів з
однієї філи, на чому базувалося видатне місце стратегів в Афінах, особливо на
прикладі Перікла.
Офіційна дата заснування колегії стратегів 501/0 рр. до н.е. Проводилася ця
військова реформа під впливом демократичних перетворень Клісфена. Ця
реформа закріпляла демократію в Афінах, розподіливши військове командування
усіма військовими силами між десятьма стратегами під номінальним
головуванням полемарха, повноваження котрого мали скоріш символічний, ніж
реальний характер. Тобто він виконував всі церемоніали царя на війні і мав
додатковий голос, коли між стратегами при голосуванні була нічия. Офіційно всі
стратеги були рівними між собою та утворювали свою раду. Обиралися на рік з
необмеженою можливістю переобрання.
Першим зі стратегів, хто яскраво проявив себе, був Мільтіад у 490 р. до н.е.
Йому вдалося зібрати навколо себе всі патріотичні політичні сили і дати відбій
перській загрозі. Для цієї мети йому якнайкраще підходила посада стратега, у якої
були реальні військові функції з певним доступом на політичну арену рідного
міста. Вважається, що за ініціативою Мільтіада було прийнято однойменний
з
декрет, згідно з яким афіняни виступали у похід на зустріч ворогу. Непросте
голосування стратегів напередодні Марафонської битви показало Мільтіаду
необхідність мати якнайбільше прибічників серед стратегів для просування своїх
рішень. Потім Мільтіаду вдалося переконати афінян відправити експедицію на
Парос. Після невдачі, що спіткала його там, Мільтіад став першою жертвою
судового процесу проти стратегів. Засудження Мільтіада було викликано
розпадом після Марафонської битви коаліції антиперських сил в Афінах,
побоюванням демосу його тиранічного минулого та невдачею на Паросі. Цим
скористалися противники Мільтіада і засудили його.
Вірогідно, що у 480-ті рр. до н.е. Фемістокл неодноразово обирався на
посаду стратега. Вважається, що він був натхненником проведення реформи
обрання архонтів у 487/6 рр. до н.е. Відтепер архонтів обирали за допомогою
жеребкування зі списку людей, яких відбирали філи, в результаті чого ця посада
швидко втратила важливість і привабливість для амбітних політиків. Піти на
такий крок Фемістокла міг підштовхнути той факт, що він вже обирався на посаду
архонта, повторно цю посаду не можна було обіймати, і у цьому плані архонти
значно програвали стратегам. Цю реформу також слід розглядати у контексті
боротьби Фемістокла з Ареопагом, оскільки архонти після закінчення своїх
повноважень становилися членами Ареопагу, з яким у Фемістокла були натягнуті
відносини. Завдяки реформі архонтів стратеги позбавилися умовного
верховенства полемарха.
Саме на 480-ті рр. до н.е. припадає пік кар’єри Фемістокла. Він вигнав з
Афін багатьох зі своїх політичних опонентів, що походили зі старовинних
аристократичних сімейств і сприяв подальшій демократизації рідного полісу. У
цей відрізок часу афіняни багато в чому прислухалися до Фемістокла і
реалізували його морську програму, що перетворила Афіни на найсильнішу
морську державу в Елладі.
Починаючи з 479 р. до н.е. Фемістокла відтісняють на другий план лідери
політичних угруповань, що повернулися з вигнання - Арістід (Керіки), Ксантіпп
4
(Алкмеоніди) і Кімон (Філаїди). Вони заключили між собою політичний альянс,
спрямований проти Фемістокла.
У 470-460 рр. до н.е. головними політичними лідерами Афін були Арістід і
Кімон. Вони також обиралися стратегами і їх діяльність на цій посаді носила
багато в чому позитивний характер для Афін. Імена цих стратегів пов’язують з
виникненням Делоської симмахії. Після відходу від політики Арістіда, Кімон був
першим політиком в Афінах у 460 рр. до н.е. Кімон активно переобирався на
посаду стратега, підтримуючи цілісність Афінської Архе. Він мав чималий вплив
на формування зовнішньої політики Афін, знаходячи підтримку в раді Ареопагу,
яка, після закінчення бойових дій проти персів у Балканській Греції, істотно
зміцнила свої позиції. У зовнішній політиці Кімон підтримував продовження
війни з Персією і збереження афіно-спартанського дуалізму. У внутрішній
політиці Кімона можна багато в чому порівнювати з Періклом. Він розгорнув в
Афінах широку будівельну діяльність, виводив клерухії, був оточений
інтелектуалами, пишно справляв літургії і відрізнявся щедрістю. І активно
використовував у військових операціях флот, де служило багато фетів.
У 460 рр. до н.е. починає політичну кар’єру Перікл, котрий одразу став в
опозицію до Кімона. До кінця 460-х рр. до н.е. Кімон втрачає свою популярність в
Афінах, головним чином через свою підтримку Лакедемона. У його відсутність в
Афінах була проведена реформа Ареопагу близько 461 р. до н.е. За цією
реформою стояв Перікл, хоча вона традиційно пов'язується з ім'ям його соратника
Ефіальта. Обидва ці політики вже встигли побувати стратегами у 465/4 рр. до н.е.
Для Перікла і Ефіальта ареопагіти представляли певну загрозу, крім того, що вони
проявляли прихильність до Кімона, так в їх відомстві перебувала δοκιμασία
(перевірка претендентів на державні посади) і заслуховування звітів посадових
осіб після закінчення терміну їх повноважень (εϋθυνος). Це демонструє, наскільки
могутню зброю мав Ареопаг проти неугодних йому державних діячів. У
результаті реформи Ефіальта всі ці повноваження були передані - народним
зборам, геліеї і Раді п'ятисот.
5
До 462/1 рр. до н.е. колегія стратегів встигла себе добре зарекомендувати.
Старі аристократичні організації поступово втрачали свій вплив і політичну вагу.
На тлі цього посада стратега набувала особливого значення. Демос не відчував до
цієї колегії особливих антипатій. Стратеги у свою чергу почали загравати з
демосом, як це робив Кімон. Це так само надалі набуло більшої значущості, чим
активно користувалися демагоги, які також обиралися стратегами.
Після реформи Ареопагу Кімон був вигнаний з Афін. Хоча у 450-х рр. до
н.е. він повернувся на батьківщину, однак він вже не мав колишнього впливу. У
443 р. до н.е. Перікл виходить переможцем з протистояння з вождем аристократії
Фукідідом, сином Мелесія. Таким чином, Перікл став першим політиком в
Афінах, щорічно переобираючись на посаду стратега з 443/2 до 429/8 рр. до н.е.
З ім’ям Перікла особливо пов’язані такі терміни, як: στρατηγός έξ άπάντων,
δέκατος αύτός. Формула στρατηγός έξ άπάντων часто фігурує в ситуації, коли двох
стратегів обирали з однієї філи, тоді як інша філа не мала свого представника в
поточному складі колегії стратегів за якийсь певний рік. Як правило, одним зі
стратегів, обраним таким чином, був провідний політик, як, наприклад, Перікл.
Така манера обрання додавала йому авторитету и дозволяла мати серед стратегів
надійну людину.
Обрання двох стратегів з однієї філи у варіанті, до якого схиляється автор
цих рядків, мало наступний вигляд. Обрання στρατηγός έξ άπάντων не було чітко
регламентовано в афінському законодавстві, і часто їх призначення залежало від
складності зовнішньополітичного становища Афін або різних політичних
міркувань. Випадки подвійного представництва філ слід пояснити тим, що одна
філа могла виставити декількох сильних кандидатів на посаду стратега, у той час
як інша не могла виставити жодного. Подібні стратеги могли обиратися через свої
спеціальні знання, зв'язки, підтримку гетерій, які робили їх зручними
кандидатами для проведення якоїсь певної операції.
Під час політичного домінування Перікла демократія функціонувала як і
раніше, Перікл, займаючи пост стратега, постійно надавав звіти про свою
діяльність, проходив докімасію. Звинувачення Перікла у тиранії і монархії не
6
мають під собою підстав. За час його політичного панування демократія в Афінах
дозріла і почала переходити навіть у радикальну форму, саме при ньому з'явилися
демагоги, які засвоїли методи загравання з демосом від провідних афінських
політиків/стратегів, звичайно, у цьому вони їх значно перевершили.
Займаючи посаду стратега, Перікл отримував право очолювати афінян під
час війни, можливість брати активну участь у політичному житті міста, що
проявлялося в участі і обговореннях в буде, де він міг впливати на рішення,
пропонувати декрети, які затверджувалися афінською екклесією. Та навіть
впливати на скликання екклесії. Перікл пропагував свої успіхи, що навіть
відображено в пам'ятках архітектури. Як полководець Перікл поступався Кімону,
тому він нерідко вдавався до послуг своїх більш талановитих колег стратегів:
Форміона, Меніппа й ін. Негласно Перікл був першим серед стратегів, серед яких
постійно обиралися його вірні товариші, які виступали у ролі його офіцерів.
Слід зробити акцент на тому, що Перікл не мав екстраординарних
повноважень. Формула, що зустрічається в текстах Фукідіда і Андротіона -
δέκατος αύτός, - підкреслює, що Перікл був одним з десяти стратегів,
повноваження яких були рівними.
Афіни після Перікла відрізняються радикалізацією політичної боротьби.
Умовним політичним наступником Перікла можна назвати Нікія. Зауважимо, що
радикальна демократія не мала нічого проти колегії стратегів як державної
посади. Навпаки, вожді цього руху або самі обиралися стратегами, як Клеон, або
співпрацювали з ким-небудь зі стратегів, якщо збігалися їхні погляди на певні
питання, при нагоді підтримуючи їх на виборах.
У цей період намічається тенденція спеціалізації стратегів суто на
військовій сфері діяльності. Основи цього підходу були закладені ще за Перікла,
який користувався послугами своїх більш обдарованих у військовій справі колег
стратегів. Самим відомим з таких військових-стратегів у 420-х рр. до н.е. був
Демосфен. Більшість з таких стратегів примикали до будь-яких крупних
політичних угруповань, виступаючи у ролі професійних військових радників і
7
генералів, або, як Демосфен, були здатні співпрацювати з афінськими
державними діячами незалежно від політичних уподобань.
У 410-х рр. до н.е. в Афінах намітилося чітке протистояння між Нікієм і
Алківіадом. Обидва політики часто переобиралися на посаду стратега. Алківіад
домігся великих зовнішньополітичних успіхів, організувавши в Пелопоннесі
антиспартанську коаліцію, хоча та і не принесла відчутних результатів для Афін.
Разом з тим, він підтримував експансію Афін на західному Середземномор'ї,
підсумком чого стала сицилійська експедиція. Стратеги, що очолили її, були
призначені автократорами. А у 407 р. до н.е. Алківіад сам був обраний стратегом-
автократором. Звання автократора не звільняло стратегів від звітності перед
екклесією, службових розслідувань та дисциплінарних процедур. Головним
чином повноваження стратега-автократора полягали у тому, що вони приймали
рішення на місці, не питаючи на це схвалення екклесії. Призначення Алківіада
автократором у 407 р. до н.е. диктувалося політичними причинами, зважаючи на
його військові заслуги і відсутність повноцінної альтернативи йому в Афінах.
Проте, становище Алківіада було хитким, і його противники в Афінах
скористалися першим же випадком, щоб його позбавитися.
В Афінах останньої третини V ст. до н.е. політичні угруповання активно
вдавалися до судових процесів, щоб нанести удар по своїм супротивникам. З
таких процесів варто згадати аргинуський процес (406 р. до н.е.). Цей процес був
спрямований проти стратегів, які у своїй більшості примикали до поміркованого
крила демократів.
Після аргинуського судилища Афіни залишилися практично без здібних
полководців та політиків. В Афінах популярність знову набирали радикали, які
фактично витіснили з політичного життя Афін до кінця Пелопоннеської війни
стратегів. Так, одним з найздібніших стратегів за 405/4 рр. до н.е. був Конон, який
насамперед був військовою людиною.
Наприкінці V ст. до н.е. колегія стратегів позбавлена колишнього
політичного впливу. Тепер стратеги зосереджуються на військовій сфері
діяльності і поставляють Афінам перш за все полководців, а не політиків.
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Одеський національний університет
імені І.І. Мечникова, Одеса, 2020.
У дисертаційному дослідженні розглядається ступінь впливу колегії
стратегів на політичне життя Афін V ст. до н.е. Порушуються такі важливі
питання, як: військова реформа в Афінах у 501/0 рр. до н.е., владні повноваження
полемарха і стратегів, вплив реформ обрання архонтів (487/486 рр. до н.е.) та
Ефіальта (462/461 рр. до н.е.) на посилення колегії стратегів, місце стратегів у
політичній боротьбі в Афінах, тлумачення формул στρατηγός έξ άπάντων (дослівно
«стратег з усіх»), δέκατος αύτός (десятий), та механізм обрання двох стратегів з
однієї філи, на чому базувалося видатне місце стратегів в Афінах, особливо на
прикладі Перікла.
Офіційна дата заснування колегії стратегів 501/0 рр. до н.е. Проводилася ця
військова реформа під впливом демократичних перетворень Клісфена. Ця
реформа закріпляла демократію в Афінах, розподіливши військове командування
усіма військовими силами між десятьма стратегами під номінальним
головуванням полемарха, повноваження котрого мали скоріш символічний, ніж
реальний характер. Тобто він виконував всі церемоніали царя на війні і мав
додатковий голос, коли між стратегами при голосуванні була нічия. Офіційно всі
стратеги були рівними між собою та утворювали свою раду. Обиралися на рік з
необмеженою можливістю переобрання.
Першим зі стратегів, хто яскраво проявив себе, був Мільтіад у 490 р. до н.е.
Йому вдалося зібрати навколо себе всі патріотичні політичні сили і дати відбій
перській загрозі. Для цієї мети йому якнайкраще підходила посада стратега, у якої
були реальні військові функції з певним доступом на політичну арену рідного
міста. Вважається, що за ініціативою Мільтіада було прийнято однойменний
з
декрет, згідно з яким афіняни виступали у похід на зустріч ворогу. Непросте
голосування стратегів напередодні Марафонської битви показало Мільтіаду
необхідність мати якнайбільше прибічників серед стратегів для просування своїх
рішень. Потім Мільтіаду вдалося переконати афінян відправити експедицію на
Парос. Після невдачі, що спіткала його там, Мільтіад став першою жертвою
судового процесу проти стратегів. Засудження Мільтіада було викликано
розпадом після Марафонської битви коаліції антиперських сил в Афінах,
побоюванням демосу його тиранічного минулого та невдачею на Паросі. Цим
скористалися противники Мільтіада і засудили його.
Вірогідно, що у 480-ті рр. до н.е. Фемістокл неодноразово обирався на
посаду стратега. Вважається, що він був натхненником проведення реформи
обрання архонтів у 487/6 рр. до н.е. Відтепер архонтів обирали за допомогою
жеребкування зі списку людей, яких відбирали філи, в результаті чого ця посада
швидко втратила важливість і привабливість для амбітних політиків. Піти на
такий крок Фемістокла міг підштовхнути той факт, що він вже обирався на посаду
архонта, повторно цю посаду не можна було обіймати, і у цьому плані архонти
значно програвали стратегам. Цю реформу також слід розглядати у контексті
боротьби Фемістокла з Ареопагом, оскільки архонти після закінчення своїх
повноважень становилися членами Ареопагу, з яким у Фемістокла були натягнуті
відносини. Завдяки реформі архонтів стратеги позбавилися умовного
верховенства полемарха.
Саме на 480-ті рр. до н.е. припадає пік кар’єри Фемістокла. Він вигнав з
Афін багатьох зі своїх політичних опонентів, що походили зі старовинних
аристократичних сімейств і сприяв подальшій демократизації рідного полісу. У
цей відрізок часу афіняни багато в чому прислухалися до Фемістокла і
реалізували його морську програму, що перетворила Афіни на найсильнішу
морську державу в Елладі.
Починаючи з 479 р. до н.е. Фемістокла відтісняють на другий план лідери
політичних угруповань, що повернулися з вигнання - Арістід (Керіки), Ксантіпп
4
(Алкмеоніди) і Кімон (Філаїди). Вони заключили між собою політичний альянс,
спрямований проти Фемістокла.
У 470-460 рр. до н.е. головними політичними лідерами Афін були Арістід і
Кімон. Вони також обиралися стратегами і їх діяльність на цій посаді носила
багато в чому позитивний характер для Афін. Імена цих стратегів пов’язують з
виникненням Делоської симмахії. Після відходу від політики Арістіда, Кімон був
першим політиком в Афінах у 460 рр. до н.е. Кімон активно переобирався на
посаду стратега, підтримуючи цілісність Афінської Архе. Він мав чималий вплив
на формування зовнішньої політики Афін, знаходячи підтримку в раді Ареопагу,
яка, після закінчення бойових дій проти персів у Балканській Греції, істотно
зміцнила свої позиції. У зовнішній політиці Кімон підтримував продовження
війни з Персією і збереження афіно-спартанського дуалізму. У внутрішній
політиці Кімона можна багато в чому порівнювати з Періклом. Він розгорнув в
Афінах широку будівельну діяльність, виводив клерухії, був оточений
інтелектуалами, пишно справляв літургії і відрізнявся щедрістю. І активно
використовував у військових операціях флот, де служило багато фетів.
У 460 рр. до н.е. починає політичну кар’єру Перікл, котрий одразу став в
опозицію до Кімона. До кінця 460-х рр. до н.е. Кімон втрачає свою популярність в
Афінах, головним чином через свою підтримку Лакедемона. У його відсутність в
Афінах була проведена реформа Ареопагу близько 461 р. до н.е. За цією
реформою стояв Перікл, хоча вона традиційно пов'язується з ім'ям його соратника
Ефіальта. Обидва ці політики вже встигли побувати стратегами у 465/4 рр. до н.е.
Для Перікла і Ефіальта ареопагіти представляли певну загрозу, крім того, що вони
проявляли прихильність до Кімона, так в їх відомстві перебувала δοκιμασία
(перевірка претендентів на державні посади) і заслуховування звітів посадових
осіб після закінчення терміну їх повноважень (εϋθυνος). Це демонструє, наскільки
могутню зброю мав Ареопаг проти неугодних йому державних діячів. У
результаті реформи Ефіальта всі ці повноваження були передані - народним
зборам, геліеї і Раді п'ятисот.
5
До 462/1 рр. до н.е. колегія стратегів встигла себе добре зарекомендувати.
Старі аристократичні організації поступово втрачали свій вплив і політичну вагу.
На тлі цього посада стратега набувала особливого значення. Демос не відчував до
цієї колегії особливих антипатій. Стратеги у свою чергу почали загравати з
демосом, як це робив Кімон. Це так само надалі набуло більшої значущості, чим
активно користувалися демагоги, які також обиралися стратегами.
Після реформи Ареопагу Кімон був вигнаний з Афін. Хоча у 450-х рр. до
н.е. він повернувся на батьківщину, однак він вже не мав колишнього впливу. У
443 р. до н.е. Перікл виходить переможцем з протистояння з вождем аристократії
Фукідідом, сином Мелесія. Таким чином, Перікл став першим політиком в
Афінах, щорічно переобираючись на посаду стратега з 443/2 до 429/8 рр. до н.е.
З ім’ям Перікла особливо пов’язані такі терміни, як: στρατηγός έξ άπάντων,
δέκατος αύτός. Формула στρατηγός έξ άπάντων часто фігурує в ситуації, коли двох
стратегів обирали з однієї філи, тоді як інша філа не мала свого представника в
поточному складі колегії стратегів за якийсь певний рік. Як правило, одним зі
стратегів, обраним таким чином, був провідний політик, як, наприклад, Перікл.
Така манера обрання додавала йому авторитету и дозволяла мати серед стратегів
надійну людину.
Обрання двох стратегів з однієї філи у варіанті, до якого схиляється автор
цих рядків, мало наступний вигляд. Обрання στρατηγός έξ άπάντων не було чітко
регламентовано в афінському законодавстві, і часто їх призначення залежало від
складності зовнішньополітичного становища Афін або різних політичних
міркувань. Випадки подвійного представництва філ слід пояснити тим, що одна
філа могла виставити декількох сильних кандидатів на посаду стратега, у той час
як інша не могла виставити жодного. Подібні стратеги могли обиратися через свої
спеціальні знання, зв'язки, підтримку гетерій, які робили їх зручними
кандидатами для проведення якоїсь певної операції.
Під час політичного домінування Перікла демократія функціонувала як і
раніше, Перікл, займаючи пост стратега, постійно надавав звіти про свою
діяльність, проходив докімасію. Звинувачення Перікла у тиранії і монархії не
6
мають під собою підстав. За час його політичного панування демократія в Афінах
дозріла і почала переходити навіть у радикальну форму, саме при ньому з'явилися
демагоги, які засвоїли методи загравання з демосом від провідних афінських
політиків/стратегів, звичайно, у цьому вони їх значно перевершили.
Займаючи посаду стратега, Перікл отримував право очолювати афінян під
час війни, можливість брати активну участь у політичному житті міста, що
проявлялося в участі і обговореннях в буде, де він міг впливати на рішення,
пропонувати декрети, які затверджувалися афінською екклесією. Та навіть
впливати на скликання екклесії. Перікл пропагував свої успіхи, що навіть
відображено в пам'ятках архітектури. Як полководець Перікл поступався Кімону,
тому він нерідко вдавався до послуг своїх більш талановитих колег стратегів:
Форміона, Меніппа й ін. Негласно Перікл був першим серед стратегів, серед яких
постійно обиралися його вірні товариші, які виступали у ролі його офіцерів.
Слід зробити акцент на тому, що Перікл не мав екстраординарних
повноважень. Формула, що зустрічається в текстах Фукідіда і Андротіона -
δέκατος αύτός, - підкреслює, що Перікл був одним з десяти стратегів,
повноваження яких були рівними.
Афіни після Перікла відрізняються радикалізацією політичної боротьби.
Умовним політичним наступником Перікла можна назвати Нікія. Зауважимо, що
радикальна демократія не мала нічого проти колегії стратегів як державної
посади. Навпаки, вожді цього руху або самі обиралися стратегами, як Клеон, або
співпрацювали з ким-небудь зі стратегів, якщо збігалися їхні погляди на певні
питання, при нагоді підтримуючи їх на виборах.
У цей період намічається тенденція спеціалізації стратегів суто на
військовій сфері діяльності. Основи цього підходу були закладені ще за Перікла,
який користувався послугами своїх більш обдарованих у військовій справі колег
стратегів. Самим відомим з таких військових-стратегів у 420-х рр. до н.е. був
Демосфен. Більшість з таких стратегів примикали до будь-яких крупних
політичних угруповань, виступаючи у ролі професійних військових радників і
7
генералів, або, як Демосфен, були здатні співпрацювати з афінськими
державними діячами незалежно від політичних уподобань.
У 410-х рр. до н.е. в Афінах намітилося чітке протистояння між Нікієм і
Алківіадом. Обидва політики часто переобиралися на посаду стратега. Алківіад
домігся великих зовнішньополітичних успіхів, організувавши в Пелопоннесі
антиспартанську коаліцію, хоча та і не принесла відчутних результатів для Афін.
Разом з тим, він підтримував експансію Афін на західному Середземномор'ї,
підсумком чого стала сицилійська експедиція. Стратеги, що очолили її, були
призначені автократорами. А у 407 р. до н.е. Алківіад сам був обраний стратегом-
автократором. Звання автократора не звільняло стратегів від звітності перед
екклесією, службових розслідувань та дисциплінарних процедур. Головним
чином повноваження стратега-автократора полягали у тому, що вони приймали
рішення на місці, не питаючи на це схвалення екклесії. Призначення Алківіада
автократором у 407 р. до н.е. диктувалося політичними причинами, зважаючи на
його військові заслуги і відсутність повноцінної альтернативи йому в Афінах.
Проте, становище Алківіада було хитким, і його противники в Афінах
скористалися першим же випадком, щоб його позбавитися.
В Афінах останньої третини V ст. до н.е. політичні угруповання активно
вдавалися до судових процесів, щоб нанести удар по своїм супротивникам. З
таких процесів варто згадати аргинуський процес (406 р. до н.е.). Цей процес був
спрямований проти стратегів, які у своїй більшості примикали до поміркованого
крила демократів.
Після аргинуського судилища Афіни залишилися практично без здібних
полководців та політиків. В Афінах популярність знову набирали радикали, які
фактично витіснили з політичного життя Афін до кінця Пелопоннеської війни
стратегів. Так, одним з найздібніших стратегів за 405/4 рр. до н.е. був Конон, який
насамперед був військовою людиною.
Наприкінці V ст. до н.е. колегія стратегів позбавлена колишнього
політичного впливу. Тепер стратеги зосереджуються на військовій сфері
діяльності і поставляють Афінам перш за все полководців, а не політиків.
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ........................................................................... 17
ВСТУП............................................................................................................................18
РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ............................................................. 23
El. Джерела........................................................................................................... 23
1.2. Історіографія...................................................................................................34
РОЗДІЛ 2. КОЛЕГІЯ СТРАТЕГІВ У 501/0-462/1 РР. ДО Н.Е..................................59
2.1. Реформа 501 р. до н.е. Процедура обрання і повноваження стратегів у
501-489 рр. до н.е. Стратеги і полемарх......................................................................60
2.2. Стратеги у політичному житті Афін 501-489 рр. до н.е.............................63
2.3. Висування Фемістокла на посаду стратега у 480 рр. до н.е., реформа
архонтів........................................................................................................................... 73
2.4. Στρατηγός έξ άπάντων в Афінах 470-60 рр. до н.е.......................................79
2.5. Стратеги у 70-60-ті рр. V ст. до н.е...............................................................83
РОЗДІЛ 3. СТРАТЕГІЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ВЛАДИ ПЕРІКЛА.....................................95
3.1. Стратеги і політична боротьба у 450-440-х рр. до н.е. Затвердження
при владі Перікла.........................................................................................................95
3.2. Апогей впливу стратега на внутрішню і зовнішню політику Афін у
442/1-429/8 рр. до н.е. Δέκατος αύτός........................................................................ 105
3.3. Перікл та скликання екклесії. Процедура призначення двох стратегів
з однієї філи до складу колегії стратегів....................................................................119
РОЗДІЛ 4. СТРАТЕГІЯ ПІСЛЯ ПЕРІКЛА: БОРОТЬБА ЗА ВПЛИВ
МІЖ СТРАТЕГАМИ І ДЕМАГОГАМИ....................................................................127
4.1. Стратеги і політичні наступники Перікла..................................................127
4.2. Стратеги після 421 р. до н.е.: поступова втрата політичної значущості
посади стратега............................................................................................................. 149
ВИСНОВКИ..................................................................................................................171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...................................................................180
ДОДАТОК А. Список опублікованих праць за темою дисертації......................... 197
ДОДАТОК Б. Відомості про апробацію результатів дисертації............................ 199
ДОДАТОК В. Основні давньогрецькі терміни......................................................... 200
ВСТУП............................................................................................................................18
РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ............................................................. 23
El. Джерела........................................................................................................... 23
1.2. Історіографія...................................................................................................34
РОЗДІЛ 2. КОЛЕГІЯ СТРАТЕГІВ У 501/0-462/1 РР. ДО Н.Е..................................59
2.1. Реформа 501 р. до н.е. Процедура обрання і повноваження стратегів у
501-489 рр. до н.е. Стратеги і полемарх......................................................................60
2.2. Стратеги у політичному житті Афін 501-489 рр. до н.е.............................63
2.3. Висування Фемістокла на посаду стратега у 480 рр. до н.е., реформа
архонтів........................................................................................................................... 73
2.4. Στρατηγός έξ άπάντων в Афінах 470-60 рр. до н.е.......................................79
2.5. Стратеги у 70-60-ті рр. V ст. до н.е...............................................................83
РОЗДІЛ 3. СТРАТЕГІЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ВЛАДИ ПЕРІКЛА.....................................95
3.1. Стратеги і політична боротьба у 450-440-х рр. до н.е. Затвердження
при владі Перікла.........................................................................................................95
3.2. Апогей впливу стратега на внутрішню і зовнішню політику Афін у
442/1-429/8 рр. до н.е. Δέκατος αύτός........................................................................ 105
3.3. Перікл та скликання екклесії. Процедура призначення двох стратегів
з однієї філи до складу колегії стратегів....................................................................119
РОЗДІЛ 4. СТРАТЕГІЯ ПІСЛЯ ПЕРІКЛА: БОРОТЬБА ЗА ВПЛИВ
МІЖ СТРАТЕГАМИ І ДЕМАГОГАМИ....................................................................127
4.1. Стратеги і політичні наступники Перікла..................................................127
4.2. Стратеги після 421 р. до н.е.: поступова втрата політичної значущості
посади стратега............................................................................................................. 149
ВИСНОВКИ..................................................................................................................171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...................................................................180
ДОДАТОК А. Список опублікованих праць за темою дисертації......................... 197
ДОДАТОК Б. Відомості про апробацію результатів дисертації............................ 199
ДОДАТОК В. Основні давньогрецькі терміни......................................................... 200
Читати онлайн
0
Що ще подивитися