Діяльність сестер Чину Святого Василія Великого у Східній Галичині наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ століть

Турків С. Я. Діяльність сестер Чину Святого Василія Великого у Східній
Галичині наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ століть. – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 «Історія України». – Тернопільський національний
педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, Тернопіль, 2021.
У дисертаційному дослідженні висвітлено результати цілісного аналізу
діяльності сестер ЧСВВ у Східній Галичині наприкінці ХІХ – у першій
половині ХХ століть. Визначено теоретичні, методологічні й концептуальні
особливості історичного розвитку жіночих василіанських монастирів,
розглянуто історіографію та охарактеризовано джерельну базу дослідження.
Наголошено на важливості ЧСВВ як складової релігійного життя у
Східній Галичині окресленого періоду, коли богословсько-релігійна,
педагогічно-виховна та соціальна діяльність сестер-василіанок була найбільш
активною. Сповідуючи християнські морально-етичні засади, черниці своїм
служінням сприяли духовному збагаченню, культурному вихованню нації та
піднесенню рівня її освіти.
У пропонованому дослідженні проаналізовано організаційні засади
функціонування монастирів сестер ЧСВВ наприкінці ХІХ – у першій
половині ХХ ст., їхнє становлення та структуру. Досліджено специфіку
розвитку чернечого життя наприкінці ХVІІІ–ХІХ ст., серед яких найвагоміше
значення мали Йосифінські реформи (1780–1790 рр.). Влада Австрійської
імперії не приймала молитовний спосіб життя черниць, а вбачала в
монастирях лише інституцію, яка повинна займатися харитативною чи
виховною діяльністю. Тому зміни, запроваджені австрійським урядом у
релігійне життя, негативно вплинули на функціонування чернечих спільнот.
Було ліквідовано монастирі, що не утримували навчальних закладів,


3
шпиталів, а також підлягали закриттю невеликі, матеріально малозабезпечені
чернечі осередки.
Унаслідок реформ австрійського уряду наприкінці XVIII ст. закрито
майже всі монастирі сестер-василіанок. Упродовж ХІХ ст. функціонували
тільки дві монаші обителі – у Словіті (Львівська єпархія) та Яворові
(Перемишльська єпархія). Завдяки старанням львівських і перемишльських
владик, які домоглися урядового дозволу на відкриття новіціату й шкіл при
цих монастирях, черниці змогли зосередитися на суспільно-корисній праці,
зокрема створенні навчально-виховних закладів.
Реформа 1897–1909 рр., проведена митрополитами Сильвестром
Сембратовичем і Андреєм Шептицьким за участю отців-василіан, сприяла
відновленню чернечого життя сестер-василіанок та зумовила подальший
розвиток їхніх монастирів. На засіданнях Капітули, що відбулася у Львові
22–23 серпня 1909 р. затверджено єдині чернечі правила (Конституції), які
уклав і видав А. Шептицький на основі «Витягу з правил св. Отця нашого
Василія Великого». Вони стали визначальними для організації та розвитку
укладу життя сестер ЧСВВ до середини ХХ ст. Відповідно до Конституцій,
кожен монастир включно з новіціатами становив окрему цілісність під
проводом ігумені, обраної спільнотою. Як наслідок, жіночі василіанські
обителі не були централізовані в один Чин, а надалі підпорядковувалися
місцевим єпископам та були поділені на головні доми у Львові, Словіті,
Станиславові та Яворові з дочірніми осередками в Кудринцях і Перемишлі.
Загалом у них проживало 74 черниці. Відбулися певні зміни в управі
монастирів: окрім єдиного візитатора, призначали єпископських комісарів у
кожній єпархії; для допомоги ігумені вибирали намісницю; посилено
дисципліну в чернечих спільнотах.
Аналіз джерел свідчить, що зміни, зумовлені реалізацією реформи
сестер ЧСВВ (1897–1909 рр.), позитивно вплинули на розвиток чернечих
обителей. Така духовна віднова сприяла заснуванню нових монаших
осередків – спочатку в Східній Галичині, а згодом у Європі (Хорватії,


4
Угорщині, Словаччині), США (Філадельфії, Клівленді) та Аргентині, які
проводили освітню і виховну діяльність серед дітей та молоді.
Упродовж міжвоєнного періоду (1919–1939 рр.) жіноче василіанське
чернецтво продовжувало розвиватися, розширюючи свою педагогічно-
виховну діяльність серед населення. Митрополит А. Шептицький приділяв
значну увагу розвитку жіночих монастирів ЧСВВ, духовно й матеріально
опікувався ними. Він часто відвідував їх, проводив реколекції, заохочував до
жертовного служіння Богові, Церкві й українському народові, сприяв
поступові й авторитету монастирів серед вірних ГКЦ.
Виокремлено провідні напрямки діяльності сестер-василіанок кінця
ХІХ – першої половини ХХ ст. на теренах Східної Галичини, зокрема
богословсько-релігійний, освітньо-виховний і соціальний. Богословсько-
релігійна праця у монастирях сестер-василіанок полягала в молитовно-
аскетичному житті й навчанні в новіціаті, здійсненні духовних практик
(молитва, сповідь, реколекції, затвор), поширенні церковних організацій,
зокрема Марійських дружин, та в проведенні катехизації дітей і молоді.
Проаналізовано педагогічно-виховну діяльність сестер ЧСВВ, яка
активізувалася після реформи 1897–1909 рр. Досліджено роль жіночих
василіанських монастирів як осередків поширення освіти, виховання
духовності й морально-етичних засад християнства серед дітей і молоді на
теренах Східної Галичини. З метою підвищення рівня освіти українського
жіноцтва та виховання дівчат у релігійному й національному дусі сестри-
василіанки відкривали початкові, середні й фахові школи, Українську
приватну дівочу гімназію у Львові та учительські семінарії у Яворові, Львові,
Станиславові та Дрогобичі.
Простежено динаміку кількості учнів, котрі здобували освіту в
навчальних закладах під опікою сестер ЧСВВ, конкретизовано їхній
соціальний стан та суспільну приналежність. Особлива увага приділена
дослідженню змісту навчальних програм та особливостей удосконалення
педагогічної майстерності сестер-василіанок.


5
Висвітлено роль чернечих обителей у творенні національної системи
освіти, розвитку приватного шкільництва і формування морально-етичних
пріоритетів української молоді. У досліджуваний нами період сестри ЧСВВ
опікувалися низкою закладів, серед яких: п’ять інтернатів, де виховувалося
(323 дівчини); чотири початкові школи; одна гімназія (понад 1 тис. учениць)
та чотири вчительські семінарії для дівчат. Упродовж 1909–1934 рр. народну
школу у Станиславові закінчили 3324 учениці. Всього за чверть століття в
учительських семінаріях навчалося 8962 дівчат із українських родин.
Функціонування освітніх закладів, у заснуванні й діяльності яких провідну
роль відіграли сестри-василіанки, стало важливим засобом християнського і
водночас національного виховання молоді.
У дисертації досліджено діяльність сестер ЧСВВ у сфері виховання і
навчання дівчат в інтернатах, опіки дітей у сиротинцях, які створювалися при
монастирях, і захоронках (дошкільних навчальних закладах) та інші види
суспільної допомоги.
Одночасно з відкриттям шкіл для дівчат, сестри-василіанки утворювали
інтернати, у яких забезпечували своїх учениць місцем проживання. Згодом
інтернати переросли в закриті жіночі середні навчально-виховні заклади – так
звані «інститути» або «пансіони». Згідно з даними архівних документів, у
1903 р. на території Східної Галичини в інтернатах, під наставництвом
черниць-василіанок, проживало 193 учениць: у Яворові – 90, Перемишлі – 27,
Станиславові – 27 та у Львові – 49. Варто наголосити, що через організацію
при монастирях навчально-виховних закладів інтернатного типу черниці
здійснили вагомий внесок у формування свідомої освіченої української
інтелігенції.
Важливим напрямом соціальної праці сестер ЧСВВ була організація
сиротинців і захоронок. У період Першої світової війни черниці на території
Східної Галичини розгорнули плідну діяльність у справі опіки та виховання
дітей-сиріт. Яскравим прикладом цього виду діяльності був монастир
св. Макрини у Львові. Так, влітку 1916 р., у зв’язку з воєнними діями, на


6
прохання Управи єпархіального комітету черниці прийняли під свою опіку
45 хворих дітей.
Загалом у 1921 р. сестри-василіанки опікувалися такими сиротинцями: у
м. Львові – 200 дітей, у с. Журавно – 22 дітей, у с. Словіті – 51 дитина, у
м. Станиславові – 80 дітей. Зокрема, праця черниць Львівського монастиря
св. Макрини, мала позитивні наслідки. Так, у 1921 р. у цьому закладі
виховувалося 200 дітей-сиріт. Незважаючи на повоєнний час та матеріальну
скруту, вони були забезпечені всім потрібним (житло, одяг та харчі), а
найважливіше – мали можливість здобувати освіту в школі, яка діяла при цій
обителі. Аналогічну працю розгорнули черниці-василіанки в різних
місцевостях Східної Галичини (Словіта, Журавно, Підмихайлівці,
Вишнівчик, Зарваниця, Войнилів, Калуш, Золочів, Тлумач). Усі сиротинці
утримували з добровільних пожертв українських меценатів та за кошти
монастиря.
Дослідницею відзначено, що опіка та виховання дітей-сиріт були
одними з найгуманніших напрямів діяльності сестер-василіанок у Східній
Галичині окресленого періоду. Сирітські заклади при жіночих монастирях
ЧСВВ замінювали батьків у справі виховання дітей і запобігали їх
деморалізації під впливом вулиці. Водночас ставали освітньо-виховними
осередками, що забезпечували гармонійний духовний і фізичний розвиток
молодого покоління.
Досліджено особливості діяльності монастирів сестер ЧСВВ у роки
Другої світової війни. У вересні 1939 р., одразу після захоплення Східної
Галичини Червоною армією, монастирські приміщення сестер-василіанок
націоналізували, черницям заборонили носити монаший одяг. Під час
німецької окупації в 1941–1944 рр. відновилося функціонування чернечих
осередків, у яких збереглися елементи соціальної роботи, що полягала в
догляді за дітьми-сиротами та в допомозі місцевому населенню.
В умовах радянської окупації Західної України, яка розпочалася 1944 р.,
монаше життя та активне служіння сестер-василіанок було припинено.


7
Монастирі поступово підлягали ліквідації, багатьох черниць арештували та
заслали в сибірські концтабори. Зокрема, сестер Моніку Полянську,
Стефанію Млинарську, Дарію Свірську, Віру Слободян, Йосифу Ісопенко,
Магдалину Дацьків та багато інших. На засланні вони не полишали духовної
праці, молилися, опікувалися потребуючими та допомагали ув’язненим.
Однак і в роки переслідування ГКЦ сестри ЧСВВ виконували християнську
місію, зокрема через катехизацію дітей та допомогу в душпастирській праці
підпільним священникам.
Ключові слова: Східна Галичина, ЧСВВ, сестри-василіанки, черниці,
монастирі, богословсько-релігійна праця, педагогічно-виховна діяльність,
соціальна робота, сиротинці.