Діяльність спеціальних підрозділів українських націоналістичних організацій (1921 – 1991)

Антонюк Я. М. Діяльність спеціальних підрозділів українських
націоналістичних організацій (1921 – 1991). – Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Національний університет
«Острозька академія» Міністерства освіти і науки України, Острог, 2021.
У дисертації комплексно досліджено розвідувальну, контррозвідувальну,
оперативно-облікову, агітаційно-викривальну, судово-дисциплінарну, диверсійно-
терористичну, охоронну, оперативно-бойову, навчально-виховну діяльність,
кадровий склад та розвиток структури спеціальних підрозділів українських
націоналістичних організацій упродовж 1921–1991 рр.
Отримала подальший розвиток історіографія цієї проблеми. Введено до
наукового обігу та класифіковано значний масив нових документів. Проведене
дослідження об’єднало науково-теоретичні здобутки українських та
закордонних дослідників з потужною джерельною базою. Завдяки цьому
вдалося досягти поставленої у досліджені мети та розв'язати окреслені
дослідницькі завдання. У результаті здійсненого дослідження було одержано та
сформульовано узагальнені положення, які мають наукову новизну.
Вперше:
 здійснено дослідження, яке цілісно об’єднує сімдесятирічний період
розвитку спеціальних підрозділів українських націоналістичних організацій,
вділено основні етапи розвитку їхньої структури та діяльності;
 проаналізовано речові та аудіовізуальні джерела з тематики дослідження;
 представлено структуру розвідчої референтури УВО в Другій Речі
Посполитій, а також країнах Центральної та Західної Європи;
 максимально повно досліджено кримінальні справи на керівний склад
спеціальних підрозділів українських націоналістичних організацій,


3



актуалізовано джерела зазначеної тематики з фондів приватних архівів та
краєзнавчих музеїв;
 досліджено структуру та діяльність органів безпеки «мельниківської» ОУН
упродовж 1940 – 1970 рр., доведено, що вони у своєму розвитку значно
поступалися «бандерівським»;
 розкрито механізм збору та аналізу спеціальними підрозділами українських
націоналістичних організацій розвідувальної інформації на основі відкритих
джерел, а також відтворено особливості агентурної роботи в середовищі
громадсько-політичних організацій;
 доведено, що одним з напрямків діяльності спеціальних підрозділів
українських націоналістичних організацій упродовж 1921 – 1991 рр. було
забезпечення функціонування ліній зв’язку;
 встановлено, що важливою складовою контррозвідувальної діяльності
останніх були агітаційні та психологічно-терористичні заходи спрямовані на
деморалізацію агентури супротивника;
 проаналізовано практику застосування внутрішніх перевірок та контролю за
дотриманням конспірації;
 досліджено протидію СБ розкраданням окремими оунівцями організаційного
майна та боротьбу з кримінальними злочинцям, які дискредитували
боротьбу оунівців;
 виокремлено та структуровано ключові напрямки диверсійно-терористичної
діяльності спеціальних підрозділів українських націоналістичних
організацій, розкрито особливості охоронної практики;
 обґрунтовано, що СБ продовжувала діяти як цілісна структура еміграційної
мережі ОУН до 1991 р. включно.
Доведено, що розвиток спеціальних підрозділів українських
націоналістичних організацій відбувався безперервно упродовж їхнього
сімдесятирічного функціонування. З’ясовано що внаслідок активних
геополітичних трансформацій, супротивники та союзники періодично


4



змінювалися. Однак домінантою залишалося протистояння радянським
спецслужбам. Методи діяльності та структура спеціальних підрозділів
українських націоналістичних організацій були типовими для аналогічних
структур підпільно-партизанських формувань тогочасних поневолених
європейських народів. Водночас вони мали низку особливостей: потужний
вплив на хід визвольної боротьби, значний практичний досвід, здобутий в
тривалому протистоянні з сильними супротивниками, орієнтація на власні
ресурси. Встановлено, що за низкою критеріїв діяльність спеціальних
підрозділів українських націоналістичних організацій була унікальним явищем
у світовій історії та має перспективи подальших досліджень.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що
основні положення дисертації, нагромаджений у ній фактичний і теоретичний
матеріал можуть бути використані при написанні узагальнювальних праць з
розвитку спецслужб, новітньої історії України, локальних досліджень
українського національно-визвольного руху. Водночас вони стануть істотним
доповненням у підготовці лекційних курсів, методичних посібників та розробці
навчальних програм. Особливо для військової освіти. Окремі напрацювання
мають науково-теоретичний потенціал для врахування при реформуванні
правоохоронних органів України.
Ключові слова: спеціальні підрозділи, українські націоналістичні
організації, агентура, розвідка, контррозвідка, слідча робота, допити, судово-
дисциплінарна практика, теракти, диверсії.