Миротворча дипломатія Святого Престолу в Латинській Америці (2005-2013 рр.)

Данилюк І. В. Миротворча дипломатія Святого Престолу в Латинській
Америці (2005-2013 рр.). – Кваліфікаційна праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань
03 «Гуманітарні науки» за спеціальністю 032 «Історія та археологія». – Київський
національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2020.
Дисертація присвячена дослідженню миротворчої дипломатії Святого
Престолу в Латинській Америці в 2005-2013 рр., тобто в період понтифікату Папи
Бенедикта XVI. Актуальність дослідження миротворчої дипломатії Святого
Престолу в Латинській Америці обумовлено важливістю вивчення шляхів
примирення країн та націй із залученням релігійних інституцій. Відтак
дослідження дипломатичної діяльності Святого Престолу в мирному розв’язанні
конфліктів є важливим через різновекторність миротворчих процесів.
Святий Престол, як уряд Католицької церкви на міжнародній арені, має у
своєму розпорядженні масштабну релігійну структуру з потужним
адміністративним апаратом, духовною доктриною, значною фінансовою базою, а
головне із понад мільярдом вірян, які сповідують догми та цінності Католицької
церкви. А на міжнародній арені Святий Престол має власний дипломатичний
корпус, традиції, права та обов’язки, які визнаються міжнародною спільнотою і
частково окреслюються міжнародними конвенціями й внутрішнім правом
Католицької церкви. Тому Святий Престол має значний потенціал, а також
історичний досвід для миробудування і примирення.
У цьому контексті дослідження миротворчої дипломатії Святого Престолу в
Латинській Америці, де католицизм є домінуючою релігією, може стати
прикладом, коли втручання Святого Престолу та католицького духовенства у
міждержавні, національні чи регіональні конфлікти сприяло забезпеченню миру й
безпеки.
Дослідивши участь Святого Престолу й католицького духовенства в
урегулюванні конфліктів у Латинській Америці 2005-2013 років було
аргументовано, що залучення папських легатів сприяло утвердженню миру,


3



розвитку міжнародного співробітництва й забезпеченню прав людини в
латиноамериканському регіоні:
- проаналізувавши участь папських легатів у звільненні кубинських
дисидентів у 2010-2011 роках було встановлено, що ватиканські дипломати
відіграли ключову роль у звільненні кубинських дисидентів, які з 2003 року
перебували в ув’язненні через опозиційну діяльність до уряду Кастро. Окрім того,
було обґрунтовано, що Святий Престол, під час понтифікату Бенедикта XVI і після,
сприяв міжнародній деізоляції Куби та розвитку міжнародного співробітництва в
латиноамериканському регіоні.
- дослідження діяльності католицького духовенства у Колумбії дозволило
відзначити, що Католицька церква розгорнула низку миротворчих ініціатив задля
примирення колумбійців. Святий Престол виступив із католицькою доктриною для
пропаганди миру в Колумбії, а через мережу своїх церковних інституцій і
релігійних організацій – активним учасником соціалізації як колишніх партизан,
так і жертв конфлікту.
- вивчення Андської дипломатичної кризи 2008 й 2010 років дало змогу
стверджувати, що Святий Престол не мав достатньо важелів впливу на лівих
лідерів Латинської Америки. Було відзначено, що не маючи політичних важелів
впливу Католицька церква намагалась схилити сторони до миру через громадську
думку використовуючи інструменти публічного тиску для досягнення
взаєморозуміння між урядами Колумбії, Еквадору та Венесуели в 2008 та 2010 рр.
Аналіз подальших політичних кроків легатів Римського Папи у Латинській
Америці, у пост-конфліктний період, продемонстрував спроби ватиканських
дипломатів пошуку співпраці із лівим урядом Венесуели, що підкріплює
твердження про «гнучкість» ватиканської дипломатії.
- аналіз політичної кризи в Гондурасі в 2008 році засвідчив, що католицькі
ієрархи Гондурасу відіграли важливу роль для збереження стабільності в країні,
підтримавши у 2008 році державний переворот, який був наслідком конституційної
кризи. Аналіз комюніке єпископів Гондурасу показав, що Католицька церква була


4



зацікавлена у зміні влади в країні, а подальші декларації ієрархів Церкви та дії
місцевих католицьких єпископів підкріпили це твердження.
- дослідивши одноденну політичну кризу 30 вересня 2010 року у Еквадорі було
обґрунтовано, що Католицька церква застосувала інструменти публічного й
політичного тиску для мирного вирішення кризи. Так, під час політичної кризи
30 вересня 2010 р. католицьке духовенство організовувало публічні «польові меси»
на вулицях міст Еквадору із молитвами за мир. А після завершення кризи
Католицька церква підтримала уряд, засудивши спроби політичної дестабілізації й
порушення правопорядку, водночас Церква закликала уряд Еквадору піти на
поступки та не проводити політичних переслідувань.
- проаналізувавши перуанський конфлікт 2008 року було аргументовано, що
під час конфлікту між урядом та місцевим корінним населенням Католицька церква
виступила з критикою органів влади, надаючи у своїх церквах притулок індіанцям,
яких переслідували перуанські військові. Більше того, звернення у 2012 році уряду
Перу до Святого Престолу з проханням виступити посередником у переговорах між
урядом й корінними общинами демонструє авторитет й потенціал Католицької
церкви в країні. Було відзначено, що участь католицького легата у переговорах між
владою та місцевими племенами у 2012 році сприяла об’єктивному розслідуванню
порушення прав людини і налагодженню діалогу між місцевими общинами й
урядом Перу.
- дослідження політичної кризи в Болівії 2008 року засвідчило, що для
стабілізації ситуації в країні й примирення населення Святий Престол був
змушений піти на налагодження відносин із урядом Ево Моралеса. Хоча реформи
уряду Моралеса суперечили інтересам Католицької церкви в країні, проте
радикалізація етнічного протистояння у Болівії спонукало Святий Престол до
пошуку діалогу та підтримки миру в країні, а отже і підтримки уряду Болівії.
Водночас було зазначено, що для опозиційних департаментів важливою вимогою
була участь папського арбітра у переговорному процесі, що говорить про авторитет
Католицької церкви в Болівії.


5



- аналіз парагвайської політичної кризи 2012 року підкріпив твердження про
гостроту земельного питання для населення Латинської Америки й того, що
земельне питання може впливати на політичну стабільність в країнах
латиноамериканського регіону. Адже нездатність уряду Парагваю провести
земельну реформу спровокувала конфлікт у країні, результатом якого стало
усунення від влади чинного президента Парагваю у 2012 р.
- дослідження конфлікту мапуче, який є одним із найстаріших й найстійкіших
конфліктів за автономію у латиноамериканському регіоні, дозволило
сформулювати припущення, що попри миротворчу ініціативність та прихильність
до корінних общин все ж спроби Католицької церкви налагодити співпрацю та
виробити політику щодо племені мапуче не мали успіху. Конфлікт мапуче
свідчить, що при відсутності двостороннього бажання примирення посередництво
Католицької церкви не завжди матиме результат.
Загальним висновком дослідження теми «Миротворча дипломатія Святого
Престолу в Латинській Америці (2005-2013 рр.)» є те, що ватиканська дипломатія
та Католицька церква активно діяла в латиноамериканському регіоні в період
понтифікату Бенедикта XVI задля розбудови миру та безпеки, а також захисту прав
й гідності людини. Миротворча дипломатія Святого Престолу продемонструвала
свою ефективність як у вирішенні міждержавних, так і внутрішніх конфліктів, а
католицькі інституції відіграли важливу роль у примиренні населення країн
регіону, соціалізації колишніх учасників і жертв конфліктів, деізоляції країн,
примирення держав Латинської Америки, заохочення прав і свобод людини, а отже
і миру.
Ключові слова: Святий Престол, ватиканська дипломатія, Католицька церква,
Папа Римський, Латинська Америка, миротворча дипломатія, публічна дипломатія,
арбітраж, міждержавні конфлікти, внутрішньо-політичні конфлікти, соціальні
конфлікти, міжетнічні конфлікти, мир, війна.