Франція в соціально-політичній та дипломатичній діяльності Х. Раковського (1891–1927 рр.)

Шкабура Я. І. Франція в соціально-політичній та дипломатичній діяльності
Х. Раковського (1891–1927 рр.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія (Історичні науки). – Харківський
національний університет імені В. Н. Каразіна; Дніпровський національний
університет імені Олеся Гончара, Дніпро, 2020.
Дисертація присвячена вивченню дослідженню біографії Х. Раковського та
місця Франції в його громадсько-політичній та дипломатичній протягом 1891–
1927 рр., визначенню її впливу на французько-радянські відносини, політичну,
суспільну та культурну сфери. Останнім часом все більше уваги приділяється
вивченню окремих особистостей і їхньому впливу на загальноісторичний
розвиток подій. Біографія такої непересічної особистості, як Християн
Георгійович Раковський (за народженням – Кристю Станчев) мала багато цікавих
сторінок. З молодих років він проявив себе як активіст болгарського та
румунського, а згодом – і міжнародного соціалістичного руху. Приєднавшись до
більшовиків, Х. Раковський обіймав низку високих посад у системі радянської
влади (голови Раднаркому та наркому НКЗС УСРР протягом 1919–1923 рр.,
повіреного у справах СРСР у Великій Британії (1923–1925 рр.). Особливе місце у
його житті посіла Франція, де він жив, навчався, розвивався як соціаліст
упродовж багатьох років, а у 1925–1927 рр. перебував як посол Радянського
Союзу в Парижі. Дипломатична кар’єра Х. Раковського, за каденції якого СРСР
встановив дипломатичні відносини з Великою Британією та Францією,
завершилась восени 1927 р. звинуваченням у втручанні у внутрішні справи та
відкликанням до Москви.
Наукова новизна дослідження полягає перш за все в тому, що уперше
введиться у науковий обіг низка архівних документів архівів Франції (Archives
Diplomatiques, Archives nationales, Fondation nationale des sciences politiques), Росії
(Архив внешней политики Росийской Федерации, Государственный архив


3



Российской Федерации, Российский государственный архив социально-
политической истории, Российский государственный архив экономики), України
(Центральний державний архів вищих органів влади та управління України) та
Болгарії (Централен държавен архив), які істотно розширюють інформацію про:
контакти Кристю у Нансі, Монпельє та Парижі з французькими й зарубіжними
політиками та громадськими діячами; дотримання ним законодавства Франції;
ставлення Х. Раковського до французьких громадян під час перебування на посаді
голови УСРР; його дипломатичну діяльність у Парижі на посаді повпреда СРСР
(деталі зустрічей та тексти розмов, власні думки щодо різних подій, пропозиції
подальших кроків).
Практичне значення дисертації полягає у тому, що її матеріали можуть бути
використані для доповнення спеціальних робіт, присвячених історії
ІІ Інтернаціоналу міжнародних відносин першого десятиліття після завершення
Першої світової війни та зовнішньої політики СРСР у 20-х рр. ХХ ст., а також у
створенні матеріалів до лекцій, семінарських занять за напрямами «міжнародні
відносини», «історія нового та новітнього часу», «біографістика».
Проаналізувавши історіографію теми дослідження, констатуємо: інтерес до
постаті Х. Раковського мав кілька стадій. Водночас зазначимо, що попри
достатньо значний історіографічний доробок, питання Франції в діяльності
Х. Раковського дослідники не вивчали комплексно. Було або розглянуто окремі
аспекти (передусім його роль у французько-радянських економічних переговорах,
а також у встановлені дипломатичних зв’язків між Парижем та Москвою), або
описували певні загальні напрями діяльності (при цьому спостерігаємо деяку
обмеженість джерельної бази через об’єктивні причини). Це визначило
необхідність детального розгляду ролі французького чинника в діяльності
Х. Раковського, наголошуючи на тих сюжетах, які залишились поза увагою
істориків чи були слабко описані.
Кристю Раковський пройшов довгий шлях перед тим, як долучився до
більшовиків. Формування й розвиток його ідеологічної орієнтації відбувалися в
тісній взаємодії з плеядою відомих соціалістів. Чільне місце серед них посіли


4



французи, особливо Ж. Гед та Ж. Жорес. Франція для Х. Раковського стала не
просто черговою європейською країною, де він навчався, захистив дисертацію та
зустрів свою першу дружину. В кінці 1890-х – на початку 1900-х рр. Кристю
вирішив пов’язати з нею своє майбутнє, будувати там політичну кар’єру. Він
прагнув отримати натуралізацію. І попередні роки, проведені у Франції достатньо
коректно й без порушення законів, грали йому на руку в цьому. Проте на заваді
стала бюрократична перепона. Х. Раковський продовжив працювати на розвиток
міжнародного соціалістичного руху, тісно співпрацюючи з ІІ Інтернаціоналом. У
його публікаціях у французькій пресі простежувалась пропаганда ідей і позицій
соціалізму, заклики до об’єднання всіх робітників спочатку – в рамках окремих
країн, а потім – на міжнародному рівні, та ведення боротьби проти імперіалізму й
капіталізму. Його наполегливість, активність, переконаність у правоті своїх ідей
та готовність їх обстоювати, разом із фінансовими можливостями зробили його
популярною фігурою. 1917 р. значно вплинув на світогляд Х. Раковського і він,
відмовившись від центристської позиції, зрештою долучився до більшовиків.
Для Леніна Християн Георгійович (як почали іменувати Кристю) був цінним
кадром через знання й контакти, здобуті за попередні роки. Він був відразу
відправлений проводити різні дипломатичні переговори. Не всі вони
завершувались успіхом. Водночас у Християна Георгійовича почав
вимальовуватися певний особливий стиль ведення перемовин з Францією, а саме:
зовнішня доброзичливість, відкритість та готовність до діалогу поєднувалась із
намаганням чинити прихований тиск усіма наявними засобами. Певні успіхи
Х. Раковського в сфері дипломатії разом з конфліктом зі Й. Сталіним всередині
партії більшовиків зумовили призначення Християна Георгійовича на професійну
дипломатичну посаду в Лондон, де він непогано зарекомендував себе, зважаючи
на складність переговорів, котрі довелось проводити. Йому вдалося досягти
успіху лише частково: Велика Британія визнала СРСР, але економічні проблеми
залишились не вирішеними. Досвід, який здобув Х Раковський за всю свою
дипломатичну діяльність протягом 1918–1924 рр., робив його унікальною для


5



Кремля людиною. Тож очільники Радянського Союзу захотіли скористатись його
знаннями та вміннями під час переговорів із Францією.
В кінці 1923 р. – на початку 1924 р. Кремль неофіційно призначив
Х. Раковського вести «французькі справи». Він відразу почав працювати над
розбудовою французько-радянських відносин. З одного боку – Х. Раковський
виступав за невтручання у внутрішні справи Франції, радянська допомога ФКП
обмежувалась передаванням інформації та порадами, відбувалося повільне та
обережне налагоджування дружніх контактів із французькими радикалами та
соціалістами. З другого боку – Християн Георгійович активно виступав за чіткі
кроки на міжнародній арені, які мали на меті натиснути на Париж та змусити піти
на співпрацю. Зокрема, демонстративно проводили зближення з Великою
Британією, з Парижа в Лондон було перенесено торгове представництво СРСР
тощо. Така двояка тактика, підкріплена приходом до влади в Парижі влітку
1924 р. дружньо налаштованого до Москви уряду Е, Ерріо, була результативною:
20 вересня 1924 р. почала працювати спеціальна французька комісія для вивчення
умов визнання, яку очолив друг Х. Раковського А. де Монзі, а наприкінці жовтня
вони вдвох провели неофіційні переговори в Дуврі, за результатами яких Франція
визнала СРСР.
Кремль поставив перед Х. Раковським кілька найбільш пріоритетних завдань.
Найпершим серед них було досягти компромісу щодо старих боргів та
домовитись про отримання нових кредитів. Ситуація складалась позитивно,
враховуючи, що 28 листопада 1925 р. французький уряд очолив соціаліст
А. Бріан, а до його складу увійшов А. де Монзі. Посол СРСР досяг домовленості
про проведення в Парижі спільної французько-радянської конференції. Під час
переговорів про борги та кредити Х. Раковський використав двояку тактику, з
одного боку проводячи особисті зустрічі з представниками французького уряду і
запевняючи їх у своїй лояльності та готовності до співпраці та поступок, а з
другого – намагаючись чинити тиск на французькі політичні, фінансові чи
промислові кола, поширюючи через пресу різні чутки та оприлюднюючи деталі
переговорів. Такий підхід викликав негативну реакцію офіційного Парижа. На


6



заваді реалізації інших економічних проєктів стали фінансові труднощі та
внутрішньополітичні зміни у Франції, а також суперечлива поведінка Москви.
Діяльність Х. Раковського була спрямована і на встановлення та розвиток
наукових та культурних контактів. Проте цей напрям не був пріоритетний, що й
зумовило скромні результати. Попри зацікавленість Х. Раковського в розвитку
цих контактів, що простежується в документах, він не зміг перетворити окремі
ініціативи на міцні зв’язки, які би змогли ефективно та плідно працювати і після
звільнення його з посади посла СРСР у Парижі.
X. Раковський, судячи з усього, не дуже розмежовував свої ролі як
представника СРСР в іншій країні та як ідеологічного, партійного діяча. Зовні він
намагався максимально виглядати та поводити себе як дипломат. Проте у
Франції, де посол перебував під постійним наглядом, спецслужби достатньо
швидко виявили не один факт його втручання у внутрішні справи країни. Така
тактика Х. Раковського замість зміцнення позицій Радянського Союзу як
надійного партнера і своїх як посла в Парижі спричиняли в найкращому випадку
– пересторогу, в найгіршому – негатив у вищих політичних колах.
«Інцидент Раковського», який розпочався в серпні 1927 р., достатньо різко
зупинив роботу радянського посла в усіх сферах. Попри активні спроби
виправити ситуацію, становище дипломата невпинно погіршувалось. У
критичний момент виявилось, що в Парижі він нажив собі достатньо велику
кількість впливових ворогів як серед політиків, так і фінансових кіл, а друзів чи
союзників виявилось надзвичайно мало.
Х. Раковський не зміг досягти значних успіхів на посаді посла СРСР у
Франції. Це було зумовлено низкою причин, а саме: зміною політичної ситуації в
Третій Республіці та приходом до влади Пуанкаре; впливом фінансових кіл,
зокрема і британських, щоб не допустити поглиблення французько-радянських
економічних відносин; жорсткими інструкціями Кремля щодо переговорів про
борги та кредити, які дуже звужували можливості для поступок і компромісів;
ворожнечею зі Сталіним, що знайшла свій прояв у суперечливих директивах та
несвоєчасних відповідях НКЗС радянському послу, слабкій підтримці, наданій


7



йому на міжнародній арені восени 1927 р. Проте найважливішою причиною були
власні рішення та прорахунки Раковського. Його двояка тактика, котру він
неодноразово використовував щодо Франції, під час дипломатичної діяльності в
Парижі досягла свого апогею. Систематичні й грубі втручання у внутрішню
політику суверенної країни, які допускав Раковський, і про які добре знали у
французькому уряді, не мали нічого спільного із загальноприйнятим розумінням
статусу дипломата. Тож вимога Парижа відкликати Раковського в Москву була
цілком логічною. Водночас після цієї події активність у французько-радянських
відносинах, яка і до цього була не високою, ще більше сповільнилась.
Після повернення в Москву в жовтні 1927 р., він був звинувачений частиною
керівництва більшовицької партії на чолі зі Й. Сталіним ледь не в усіх невдачах
радянсько-французьких відносин. В грудні 1927 р. Х. Раковський втратив свої
посади і в СРСР, був виключений з партії, відправлений у заслання та до
«французьких справ» вже не повертався.
Ключові слова: біографія; дипломат; «інцидент Раковського»; кредити;
Москва; Париж; переговори; посол; особисті контакти; радянсько-французькі
відносини; соціаліст; СРСР; УСРР; Франція; Х. Г. Раковський.