Домініканський орден у Львівській архідієцезії в другій половині ХІХ – середині 40-х рр. ХХ ст.

Гуменяк А.Р. Домініканський орден у Львівській архідієцезії в другій
половині ХІХ – середині 40-х рр. ХХ ст. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі
спеціальності 07.00.01 – «історія України» – ДВНЗ «Прикарпатський
національний університет імені Василя Стефаника», Івано-Франківськ, 2020.
Джерельна база дослідження стосується формування мережі ордену
проповідників Римо-Католицької Церкви на території Галичини, релігійного та
монастирського життя, господарської діяльності. Серед груп джерел за
різновидом можна виділити архівні документи, українську та польську пресу,
спогади, що виходили протягом другої половини ХІХ – 30-х рр. ХХ ст. Існують
перспективи дослідження фонду провінціального управління, джерел із
висвітленням економіки ордену, громадської діяльності домініканців, значної
кількості джерел із фондів осередків на території сучасної Польщі та у Львові й
Жовкві.
Історіографія дослідження почала формуватися до досліджуваного
періоду. Дослідники, які були сучасниками діяльності згромадження,
відображали переважно проблеми історії створення та діяльності окремих
осередків, деякі аспекти релігійного життя. Польська історіографія
комуністичного періоду відома невеликою кількістю праць, що стосувалися
проблеми ідейних питань освітньої діяльності. У сучасних польських
дослідженнях порівняно з працями другої половини ХІХ – 40-х рр. ХХ ст.
діяльність домініканського ордену не ідеалізується з огляду вивчення проблеми
міжконфесійних відносин. Найбільше досліджена проблема основ духовності,
що містить у собі елементи апостольського життя та доктринальних принципів.
У сучасній українській історіографії досліджено проблему діяльності третього
чину домініканців, деяких аспектів архітектурної спадщини, історію появи та
розвитку домініканської провінції св. Яцека. 3

Теорія та методологія дослідження передбачає використання методів і
принципів дослідження та термінології. При написанні дисертаційної роботи
застосовано такі методи: аналізу, синтезу, математично-логічний, дедуктивний,
індуктивний, враховано принципи об’єктивності та історизму. Термінологія
стосується різних сфер життя: основ духовності, місіонерської діяльності,
душпастирства, монастирського життя, економіки, ідейних засад освітньої
діяльності, основних аспектів наукової праці та системи освіти.
Історія появи ордену, існування його ідейних течій налічує понад 800
років. Метою ордену був захист догм Римо-католицької церкви, основними
аспектами діяльності були різні прояви душпастирства та місіонерства. В
ідейних течіях були суперечності в плані дотримання статутів та окремих
моментів апостольського життя домініканців. Позитивно на орден вплинули
реформи генерала Вінцента Жанделя в другій половині ХІХ ст. Особливістю
духовності домініканців була наявність доктринальних принципів та
дотримання апостольського життя.
На процес формування осередків домініканського ордену вплинуло
домінування православного обряду у Східній Європі та зміни геополітичного
становища Східної Галичини. Негативно на формування мережі на цій
території вплинула політика йосифізму. В період Першої світової війни орден
занепав, однак окремі представники згромадження брали участь у воєнних діях
та були компетентними в політичних питаннях. У міжвоєнний період відбулося
відновлення Польської провінції в її колишніх межах та ліквідовано деякі
осередки ордену в Східній Галичині для заснування студій та відновлення
монастирів на цій території.
Монастирське життя домініканців регламентувалося церковними
канонами та статутами, в основу яких покладені Правила св. Августина та
Правила св. Домініка. Вони визначали процедуру прийому до ордену, вимоги
щодо одягу, право переселення з одного монастиря до іншого та окремі
моменти релігійного життя. Статути неповністю відображають всі моменти
повсякдення, оскільки тут не вміщено інформацію про порушення правил 4

проживання в монастирях. Цей аспект монастирського життя домініканців
відображений в архівних документах.
Душпастирська діяльність домініканців являла собою різні форми опіки
над парафіянами, зокрема, проповідування, проведення богослужінь,
реколекцій, катехизація, здійснення хрещення, вінчання та похоронів тощо. У
ХІХ ст. співвідношення елементів душпастирства дещо змінилося: якщо до
цього часу переважало проповідування, то в досліджуваний період на перший
план вийшло проведення богослужінь, оскільки необхідно було вдосконалити
себе для контакту з парафіянами. У міжвоєнний період переважало
душпастирство серед студентів, що мало позитивні результати, а саме –
збільшення кількості членів ордену проповідників.
Важливим чинником діяльності домініканців були міжконфесійні
відносини. Євреїв звинувачували у моральному злі, хоча в джерелах
зафіксовані випадки прийняття їх до ордену в другій половині ХІХ ст. У
відносинах із православними проявлялися такі аспекти: конкуренція в плані
навчальних закладів та заснування осередків у Королівстві Польському. Серед
позитивних особливостей відносин із греко-католиками варто виокремити:
співпрацю окремих діячів у сфері науки, право патронату домініканців у
Жовкві над греко-католицькими парафіями, спільні пожертви парафіян на
користь домініканців та парафій українських греко-католиків. Серед
негативних моментів ставлення домініканців до греко-католиків можна назвати
повторні хрещення парафіян та переписування їх до інших метричних книг,
негативне ставлення до Української революції, локальні суперечності у
господарських та земельних питаннях.
Місіонерська діяльність домініканців, що проживали в Львівській
архідієцезії, відбувалася не лише на території Галичини, де формувалися місії, а
й у Королівстві Польському, Китаї та країнах Африки. Тут також
відображалися різні співвідношення елементів діяльності. На території
Галичини основною метою було проведення реколекцій. У Королівстві
Польському важливим аспектом діяльності було відновлення осередків. 5

Важливість місіонерської діяльності в Китаї полягала в ідейному аспекті.
Найважливішим аспектом місіонерської діяльності домініканців в Африці була
благодійність. Домініканці, як більшість римо-католицьких чернечих орденів,
були основною рушійною силою місіонерської діяльності в Східній Галичині.
Господарство домініканців було важливою ланкою їх діяльності, що
проявлялося у наявності спеціальних уповноважених осіб, які стежили за
мікроекономікою монастирів. Сільське господарство домініканців домінувало в
економіці ордену і в другій половині ХІХ ст. характеризувалося наявністю
фільварків. Виокремлено розвиток таких галузей: землеробства, скотарства,
лісництва, в деяких осередках рибного господарства, молочної галузі та
бджільництва. Відзначено лідерство львівського монастиря. Виділено
формування ринкових відносин в аграрній сфері економіки, що проявлялося в
розвитку кооперативного руху, продажі землі, оренді окремих ділянок та
парцеляції маєтків у міжвоєнний період, яка була несправедливою щодо
українців.
Для розвитку промисловості були характерні такі риси: пов’язаність із
сільським господарством; співробітництво зі світськими підприємцями та
фірмами; розвиток виробництва паперу, каменеобробної галузей, млинарства,
дорожнього будівництва і в деяких осередках нафтових промислів; нестача
коштів на деякі галузі.
Грошовий капітал структурно поділявся на прибутки та витрати.
Незважаючи на формальну рівність монастирів, ці показники були
неоднаковими. Доходи в основному були наслідком розвитку галузей
господарства та нових для того часу послуг страхування та надання кредитів
для більш активних монастирів і пожертв для менш активних осередків.
Присутні були й доходи із негосподарських сфер діяльності. Витрати в
основному йшли на маєтки та збереження архітектурної спадщини, а також для
покриття боргів для кляшторів із невисокими доходами.
Ідейною засадою наукової та освітньої праці домініканців є неотомізм о.
Яцека Воронецького. Вчення базувалося на традиційному томістичному вченні,
що модернізувалося в другій половині ХІХ ст., яке передбачало перевагу
розуму над вірою в плані наукового пізнання. Найважливішим у процесі
навчання був розвиток особистості, метою було пізнання добра. У вихованні на
першу роль висувалася співпраця родини, школи та держави. Особливістю
розвитку особистості була всебічність.
Наукова діяльність домініканців мала на меті вдосконалення членів
ордену проповідників для оголошення проповідей. Вони вважали, що заняття
наукою всебічно може підвищити авторитет у суспільстві, за рахунок чого
утримувався певний рівень моралі. Заохочувався розвиток як релігійних, так
світських наук. Домініканці вважалися орденом інтелектуалів. Згідно зі
статутами св. Домінік передбачав відсутність фізичної праці для отців, щоб ті
зосередилися на науковій діяльності. Домініканці приділяли науці та самоосвіті
значну кількість часу. Представниками різних сфер наукових знань були отці
Яцек Воронецький, Юзеф Марія Бохенський, Фелікс Войцех Беднарський,
Тадеуш Сташиця та інші.
Освітня діяльність домініканців мала на меті здобуття прихильників
ордену із високим рівнем моральної свідомості. Згромадження мало власну
мережу навчальних закладів: шкіл, інтернатів, наукових студій. Для існування
мережі необхідно було сформувати певну кількість кваліфікованих спеціалістів.
Освітня праця домініканського ордену була малопомітна на тлі державних
структур, однак відіграла певну роль в освітній політиці Австро-Угорської
монархії та Другої Речі Посполитої.
Предметом подальших розширених наукових студій може стати
благодійна діяльність, парцеляція домініканських маєтків у міжвоєнний період,
окремі джерела доходів та витрат ордену проповідників (зокрема, пожертви),
політична діяльність домініканців тощо.
Ключові слова: Домініканський орден, Львівська архідієцезія, монастир,
душпастирство, місіонерська діяльність, господарство, наука, освіта.