Науково-педагогічна та громадська діяльність М. Драгоманова у Києві (1859 – 1875 рр.)

Сосюра Л. Г. Науково-педагогічна та громадська діяльність
М. Драгоманова у Києві (1859 – 1875 рр.) – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі
спеціальності 07.00.01 – історія України. – Національний педагогічний
університет імені М. П. Драгоманова, Київ, 2019.

Дисертацію присвячено вивченню науково-педагогічної та громадської
діяльності М. Драгоманова у київський період життя. У дисертації визначено
головні вектори дослідницької, вчительсько-викладацької та суспільної праці
українського вченого. Автором з’ясовано чинники, що впливали на формування
світогляду М. Драгоманова. Відтворено цілісну картину участі М. Драгоманова
в науковому, педагогічному та громадському житті Києва та України упродовж
1859 – 1875 рр.
Діяльність та погляди М. Драгоманова у київський період життя є мало
вивченими українськими дослідниками, чимало попередніх спроб дослідження
даної проблематики було здійснено ще за радянської доби. Тоді вивченню
даних питань заважали догматичні стереотипи марксистсько-ленінської
методології, значна політизація історичної науки. Драгоманознавчі праці були
написані переважно в історико-партійному руслі, для якого було характерним
замовчування одних фактів і спотворений аналіз інших, приховування деталей,
які не узгоджувалися з офіційною доктриною.
Джерельну базу праці складає широкий комплекс різноманітних за
походженням і змістом джерел. Найголовнішу групу джерел становлять
неопубліковані матеріали фондів українських архівів. 3

У процесі дисертаційного дослідження, в залежності від характеру викладу
матеріалу, широко застосовувалися загальнонаукові та спеціальні історичні
принципи та методи. У ході роботи авторка дотримувалася принципів
історизму й наукової об’єктивності. В дисертації були використані такі
історичні методи, як: конкретно-пошуковий, порівняльно-історичний,
критичний, проблемно-хронологічний.
Розглянуто формування світогляду М. Драгоманова у період дитинства та
юності. М. Драгоманов народився в одній з інтелігентних родин Гадяча, члени
якої не були байдужими до важливих для суспільства подій. М. Драгоманова з
дитячих років цікавили книги та періодичні видання, які передплачував його
батько. Спілкування батька М. Драгоманова вдома з особами розумової праці
живили цікавість майбутнього мислителя до оточуючого світу. Навчання
М. Драгоманова у Гадяцькому повітовому училищі та Полтавській гімназії
визначило вектор його майбутньої наукової діяльності. Надзвичайна відданість
окремих викладачів цих навчальних закладів освітній справі сприяла тому, що
М. Драгоманов захопився вивченням історії. Найбільше його цікавила історія
Стародавніх Греції і Риму. Це захоплення вплинуло на його вибір продовжити
навчання на історико-філософському факультеті Київського університету.
Розглядається наукова діяльність М. Драгоманова у сфері історичних
досліджень. З перебуванням в університеті пов’язаний захист М. Драгомановим
дисертаційних досліджень, що були присвячені античній історії. Тут
М. Драгоманов показав себе істориком-позитивістом, який використовує
соціологічні підходи до вивчення минулого. Наукові інтереси М. Драгоманова
були також пов’язані з методологією дослідження історії та вивченням історії
стародавніх народів, що жили поза межами греко-римського світу.
Розпочинаючи з 70-х рр. ХІХ ст. М. Драгоманов зацікавлюється дослідженням
фольклору, звідки беруть початок його наукові студії з вивчення історії
України. Самобутність історичного розвитку українського народу
М. Драгоманов обґрунтовував шляхом порівняння вітчизняного пісенного
фольклору з російськими билинами, складові елементи яких, як слушно 4

доводив мислитель, були запозичені у сусідніх народів. Історію України
М. Драгоманов досліджував на основі аналізу літописних творів, що
репрезентували в українській культурі інтелектуальну спадщину Київської Русі,
та творчого доробку православних книжників XVI – XVII ст., що увібрав
характерні для свого часу західноєвропейські ідеї.
Відстежується вчительська та викладацька діяльність М. Драгоманова.
У 1859 р. в Києві розпочали функціонувати недільні школи для навчання дітей
незнатного походження. Відкриття шкіл збіглося у часі з переїздом
М. Драгоманова до Києва з метою здобуття освіти в університеті святого
Володимира. Бажаючи вести просвітницьку пропагандистську діяльність серед
учнів недільних шкіл, радикально налаштоване студентство швидко розпочало
займати посади вчителів у навчальних закладах нового типу. До когорти
активної молоді належав і М. Драгоманов, який розпочав свою педагогічну
діяльність у школі на Подолі. Переконавшись у нездатності учнів сприймати
ідеологічні настанови, молоді вчителі поставили собі за головну мету навчити
учнів недільних шкіл читання та письму. У своїй педагогічній діяльності
М. Драгоманов разом з учителями-однодумцями намагався використовувати
зрозумілу для учнів українську мову, а не російську, як того вимагала влада.
Оскільки недільні школи проіснували недовго, М. Драгоманов продовжив
викладацьку діяльність в Тимчасовій педагогічній школі для підготовки
сільських учителів. Розпочавши з 1864 р. працювати у Київському університеті,
на новій посаді М. Драгоманов став викладати історію Стародавнього світу.
Проводження умоглядних паралелей між подіями, що відбувалися в античному
світі та тими суспільними явищами середини ХІХ ст., які хвилювали мислителя
найбільше, свідчили про небайдуже ставлення вченого до проблем свого
народу.
Характеризуються погляди М. Драгоманова на освітню політику
російського царизму, досліджується вклад мислителя у розвиток української
педагогіки. Педагогічні погляди М. Драгоманова базувалися на демократизмі та
переконанні у важливості здобуття освіти широкими верствами українського 5

суспільства. Просвітницьку місію народних шкіл М. Драгоманов тлумачив як
один із провідних методів не лише підвищення культурно-освітянського рівня
простолюду, а й формування в українців національної свідомості, послаблення
залежності від чиновників і поміщиків. Для цього М. Драгоманов
популяризував ідею створення україномовних підручників та методику
викладання, що базувалася не на примусі, а на встановленні доброзичливого
контакту вчителя з учнем. У своїх публіцистичних статтях М. Драгоманов
наголошував на невідповідності високої суспільної ролі вчителя із його вкрай
незадовільними умовами роботи, що почасти штучно створювалися
консервативними силами. Народна освіта у середині ХІХ ст. в Україні
переживала тяжкі часи, тому М. Драгоманов вважав, що покращити ситуації
можна було лише принатуривши її до місцевих умов. Мислитель писав, що
народу недостатньо одного вміння читати і писати, йому необхідна справжня
освіта, інакше він приречений на моральне дитинство і деградацію. І оскільки
царський уряд заперечував офіційне визнання української мови, то
М. Драгоманов пропонував ввести її хоча б у народних школах.
Аналізується участь М. Драгоманова у діяльності Київської Громади та
Південно-Західному відділі Російського географічного товариства.
Лібералізація політичного життя на початку 60-х рр. ХІХ ст. сприяла
пожвавленню українського національного руху, який, унаслідок виникнення
Громад, що розпочали займатися популяризацією української мови і культури,
набув організованих форм. М. Драгоманов, ставши активним членом
громадівського руху, розпочав брати участь у всіх головних напрямах
культурно-просвітницької діяльності Громад. Проте невтішні для українського
національного руху наслідки придушення царським урядом Польського
повстання 1863 р. звели нанівець роботу громадівців. М. Драгоманов змушений
був припинити роботу редактора науково-популярних книжок українською
мовою, яку він виконував будучи членом громадівської видавничої колегії.
Однак, громадівське життя Києва уповні відновилося вже на межі 60 – 70-х рр.
ХІХ ст. М. Драгоманов знову став членом нової Громади, яка мала значно
кращий рівень організованості ніж її попередниця. Повернувшись 1873 р. із
трьохрічного закордонного відрядження, М. Драгоманов взяв участь у
діяльності ще одного осередку українофілів – Південно-Західному відділі
Російського географічного товариства, де видав «Історичні пісні
малоросійського народу». Уже за два роки М. Драгоманов змушений був
назавжди залишити Київ, адже про вплив його радикальних ідей на громадівців
стало відомо царським чиновникам, які не бажали враховувати запити
провідників українського національного руху.
З’ясовується позиція М. Драгоманова щодо мовного питання в Україні.
Постійною духовною потребою, глибоким внутрішнім стимулом була для
М. Драгоманова небезпечна в умовах царської Росії праця в ім’я розвитку
української мови. Він казав, що мова – це живий організм. Мова єднає націю у
просторі й часі, доносить з давніх-давен надбання поколінь, а водночас служить
і для зв’язку з майбутнім.
Характеризуються суспільно-політичні погляди М. Драгоманова. Участь в
організації недільних шкіл ствердила у мислителя демократизм, а перебування
у складі Київської Громади зробило його переконаним поборником української
національної ідеї, тоді як подорож до Західної Європи, що тривала упродовж
1870 – 1873 рр., виплекала у М. Драгоманова прихильність до федералістських
ідей та радикалізувала його погляди. Не були незнайомими М. Драгоманову й
інші популярні в українському середовищі ідеї. Це, зокрема, ідея слов’янської
єдності, безперечно у трактуванні засновників Кирило-Мефодіївського
братства, а не розумінні великодержавних панславістів. Не була чужою для
М. Драгоманова і соціалістична ідея, до якої, однак, у київський період життя
мислителя ще не сформувалося чітко визначеного ставлення.
Ключові слова: М. Драгоманов, наука, історія, педагогіка, освіта, Київ,
університет святого Володимира, Громада, Південно-Західний відділ
Російського географічного товариства, національний рух, українофіли.