Комплексна трансформація українського Придніпров’я у контексті гідроенергетичного освоєння Дніпра (кін. ХІХ ст. – 1980-ті рр.)

Горбовий О. А. Комплексна трансформація українського
Придніпров’я у контексті гідроенергетичного освоєння Дніпра
(кін. ХІХ ст. – 1980-ті рр.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
зі спеціальності 07.00.01 – історія України. – ДВНЗ «Переяслав-
Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія
Сковороди». – Переяслав, 2020.
Актуальність теми полягає у ключовій ролі Дніпра та його долини в
історії України. На ній проходили інтенсивні процеси творення, руйнації і
трансформації ідентичності народів та державних утворень. З нею
нерозривно пов'язаний етногенез українців, формування їх національної
самосвідомості та становлення етносу як незалежного, самостійного,
суверенного політичного суб’єкту. У ХХ ст. у бутті великої ріки відбулися
докорінні зміни через реалізовану урядом гідроенергетичну програму. Шість
великих водосховищ зумовили кардинальну трансформацію місцевої
соціокультурної сфери з її екологічно-економічною базою.
Нині у суспільстві ведуться складні дискусії з приводу каскаду
водосховищ на Дніпрі. Частина населення воліє повернути минулий стан
речей шляхом спуску водоймищ. Їх опоненти агітують за частково
скориговані радянські плани розширення економічного потенціалу
гідротехнічних споруд на водотоці шляхом спорудження нових об’єктів. На
основі конкуренції даних течій суспільної думки формуються державні
програми та громадські ініціативи з покращення загального стану басейну
ріки. Для забезпечення їх джерельною та науково-методичною базою варто
проаналізувати вплив гідроенергетичної програми Дніпра на різнобічну 3
трансформацію українського Придніпров’я у межах історичного
дослідження.
У дисертації виконано наукове завдання, яке полягає у дослідженні
процесів комплексної трансформації українського Придніпров’я у контексті
гідроенергетичного освоєння Дніпра (кін. ХІХ ст. – 1980-ті рр.).
Основні результати дослідження.
У першому розділі «Історіографія, джерела та методологія
дослідження» з’ясовано, що у дисертації порівняно з іншими сучасними
роботами суттєво поглиблено, розширено та структуровано історіографію
власне історичних дніпровських студій українських науковців. У ній
зроблено акцент на їх найбільш значимі системні та предметні дослідження.
Вона додатково доповнена низкою публікацій українських знавців минулого
в еміграції, західних та російських вчених, а також представників інших
дисциплін (природознавців, інженерів, економістів тощо). У межах теми
розглянуто одну із багатовікових історичних дискусій про рух порогами ріки
проти течії на самих веслах, запропоновано підтвердження та теоретичне
обґрунтування такого вміння. Проведений аналіз доводить широке та
різнопланове вивчення попередниками Дніпра та його земель. Але
комплексну працю про трансформацію українського Придніпров’я в
контексті гідроенергетичного освоєння Дніпра (кін. ХІХ ст. – 1980-ті рр.) в
історіографії ще не проводили.
У кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. зроблено перші кроки до повноцінного
виокремлення водної тематики із ілюстративної складової
загальноісторичних сюжетів у предмет самостійних студій. Київські вчені у
межах земельно-обласної наукової програми заклали підвалини системного, з
елементами українознавства, вивчення окремих складових природного стану
та суспільного значення Дніпра і його навколишніх земель. Методика їх
дослідів еволюціонувала від регіонального аналізу до загальнодержавного
синтезу. 4
Студії по Дніпру та його землям вийшли на спеціальний предметний
рівень по дніпровських порогах у низці українознавчих монографій 1917-
1920-их рр. А по гідробудівництву на Дніпрі – у роботах 1950-1970 рр.
переважно київських дослідників історії КПРС. Перші з них посилили й
продовжили традицію попередніх праць щодо характеристики минулого ріки
та її земель крізь призму самоусвідомлення українців, доки роботу у цьому
напрямі не призупинила радянська влада у 1930-1940-ві рр. Другі – провели
системний регіональний аналіз та загальний синтез всієї гідроенергетичної
програми освоєння водойми. Також вони здійснили первинну
систематизацію процесу її реалізації, розкрили практичне значення каскаду
гідростанцій для економіки України. У 1971-1990 рр. в історично-партійній
літературі відбулося загальноісторичне та історіографічне узагальнення її
здобутків щодо питання висвітлення спорудження дніпровських ГЕС. У ній
уже з’являються фрагменти екологічної критики втілених на практиці
гідротехнічних робіт, наводяться окремі їх недоліки.
Перші елементи критичного погляду на дніпровські гідростанції 1971-
1980-их рр. суттєво розвинулися у 1990-2006 рр., що до певної міри
врівноважило сформований у радянському дослідницькому процесі перегин в
бік переважно позитивного їх висвітлення. Уже з 2007 р. серед вчених
спостерігається тенденція до більш збалансованого вивчення проблеми. У
сучасному періоді значно зростає кількість та видове розмаїття студій щодо
Дніпра та його земель, у загальних рисах сформульовано, але не досліджено
нині підготовлену тему.
Дисертація виконана на засадах міждисциплінарного підходу, із
дотриманням принципів об’єктивності, комплексності, історизму.
У другому розділі «Гідроенергетичне освоєння українського Дніпра:
витоки та реалізація» встановлено, що реалізація дніпровської
гідроенергетичної програми відбувалася в умовах складної конкуренції між
транспортним та енергетичним відомствами за воду Дніпра. На думку
В. Г. Пазинича, Л. Л. Залізняка, С. О. Афанасьєва 13-14 тис. р. т. на Дніпрі 5
відбулася стабілізація гідрологічних умов у формі ріки після останнього
прориву післяльодовикових озер у його долині. Вже з ХVІІІ ст.
загострюється боротьба за її течію між судноплавством та вододіючими
закладами, яка велася з перемінним успіхом. Станом на кін. ХІХ ст.
гідротехнічні роботи на водоймі знаходилися у віданні шляхового відомства і
майже повністю зосереджувалися на покращенні фарватеру з мінімальним
відчуженням земель. З 1921 р. контроль над ними перейшов до
гідробудівельних організацій, де вони набули комплексного характеру.
Винайдення порівняно більш прибуткової гідроенергетики дозволило
інженерам проектувати великі, максимально сприятливі для неї
водосховища. При цьому, обов’язкова вимога полягала у врахуванні інтересів
та забезпеченні суттєвого розширення потенціалу більшості інших
споживачів та користувачів води. Для реалізації проектів великих
водосховищ необхідно було відчужувати масиви угідь відповідного
масштабу. У 1917 р. для затоплення дніпрових порогів готові були виділити
біля 10 тис. га територій. Із більшовицькою націоналізацією землі її вартість
була виведена із кошторису гідростанцій, що дало змогу збільшити площі їх
водосховищ. Однак, радянські інтелектуали працювали над шляхами
зменшення розмірів затоплень через використання захисних дамб та пошук
моделей уведення оплати за землю.
У третьому розділі «Економічно-екологічні трансформації
Придніпров’я» визначено, що водосховища дозволили послабити
наростаючий тиск індустріалізації на суспільство та екологію регіону, а
водомісткі та менш водоємні галузі господарства не дивлячись на
конкуренцію між собою розвиваються спільно. Загалом територія України
вважається не достатньо заводненою. На кін. ХІХ – поч. ХХ ст. періодичні
блукання русла, переробка берегів, маловоддя, повені та посухи завдавали
щорічної шкоди економіці та екології. У цілому водогосподарський комплекс
природного Дніпра задовольняв основні потреби населення, хоча уже
спостерігалося досягнення максимумів його можливостей. Плани щодо 6
потужного розвитку індустріалізації передбачали вагоме зростання
водоспоживання, а отже й тиску на екосистему. Створення водосховищ
суттєво збільшило можливості Дніпра по водозабезпеченню суспільства та
знизило шкідливий вплив промисловості на природу. Водомісткі галузі
господарства постійно конкурують між собою за воду Дніпра та із менш
водоємними альтернативами за фінансування. Проте, до сьогодні вони не
змогли повністю витіснити один одного, а тому розвиваються спільно,
орієнтуючись на принцип оптимального комплексного ефекту, який полягає
у врахуванні потреб кожного з них при мінімальних сумарних втратах.
У четвертому розділі «Соціокультурне перетворення Наддніпрянщини»
вияснено, що соціально-культурна складова гідроенергетичної програми
формувалася у відповідності до існуючих у цих сферах суспільних та
державних тенденцій і практик. У першій пол. ХХ ст. під час спорудження
Дніпрогесу села із чаші водосховища розселяли на хутори згідно із
загальнодержавною аграрною політикою «наближення селянина до
земельного наділу». Також через аграрне перенаселення малоземельні
господарі часто з власної ініціативи відправлялися на пошук вільних угідь
(землеробська міграція) або ж не надто охоче переїздили в місто, де
влаштовувалися в інші сфери зайнятості (урбанізація). На об’єктах
гідробудівництва другої пол. ХХ ст. навпаки – хутори ліквідовували, а села
об’єднували та укрупнювали, щоб реалізувати загально-радянську політику
«наближення села до міста». Урбанізація за рахунок природної
цілеспрямованої міграції селян у міста у цей період набуває вражаючих
масштабів. Наведена тенденція зберігається і сьогодні як загалом по країні,
так і на узбережжі штучних водоймищ. У зоні затоплення водосховищ
знищувалися лише муровані будівлі, а дерев’яні переносилися. Зокрема, біля
38 архітектурних пам’яток із чаші Канівського водосховища збереглося у
першому в Україні скансені (м. Переяслав). Значно більшої шкоди
традиційному народному зодчеству завдала атеїстична радянська політика та
зміни в архітектурній моді. 7
Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці
актуальної теми, яку у загальних рисах сформулювала (Н. В. Горло, 2007 р.),
але ще не опрацювала вітчизняна історіографія.
Автором уперше: підготовлено комплексне дослідження про вплив
гідроенергетики на стан українського Придніпров’я (кін. ХІХ ст. – 1980-ті
рр.); порівняно з іншими сучасними роботами суттєво поглиблено,
розширено та структуровано історіографію власне історичних дніпровських
студій українських науковців з акцентом на їх найбільш значимі системні та
предметні дослідження; уведено до наукового обігу нові архівні матеріали
(науково-дослідні напрацювання вчених по чаші Дніпровського водосховища
та проектно-технічні документи інженерів каскаду гідростанцій);
відображено конкуренцію водомістких галузей господарства між собою за
воду Дніпра та із їхніми менш водоємними альтернативами; описано
трансформацію водного господарства природного Дніпра у зв’язку зі
створенням каскаду великих водосховищ на ньому; встановлено вагомі
відмінності між практиками землеустрою, створення поселень та міграцією
селян у кін. ХІХ – поч. ХХ ст. та другої пол. ХХ ст.; доведено відносно
незначний вплив дніпровських гідростанцій на дерев’яні храми регіону
(особливо порівняно з атеїстичною політикою радянської влади); простежено
тяглість та розширення спектру екологічних проблем Дніпра від його
безгребельного стану до каскадного; на основі свідчень очевидців
обґрунтована можливість подолання порогів Дніпра проти течії на веслах
завдяки зворотній течії, яка формувалася за каменями; визначено роль
водосховищ Дніпра у створенні скансенів. Удосконалено: положення
Н. В. Горло про правове підґрунтя відчуження земель під водосховища; про
значення гідроенергетики в економічному обґрунтуванні великого
гідробудівництва на Дніпрі. Набули подальшого розвитку: історичні студії з
вивчення Дніпра; дослідження екологічного, економічного, соціального,
культурного стану великої ріки. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості
використання її положень при теоретичній розробці та практичній реалізації
державної політики з широкого кола екологічних, економічних та соціальних
питань, які пов’язані із басейном Дніпра.
Ключові слова: Україна, Дніпро, Придніпров’я, гідроенергетика,
водосховище, економіка, екологія, міграція, соціум, культура, поселення.