Українське козацтво 1600-1622 років у працях краківської і варшавської історичних шкіл

Ребенок В.В. Українське козацтво 1600-1622 років у працях краківської і
варшавської історичних шкіл. - Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.06 «історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні
дисципліни» підготована в Ніжинському державному університеті імені Миколи
Гоголя. Захист здійснюється в Дрогобицькому державному педагогічному
університеті імені Івана Франка. Дрогобич, 2019.
У дисертації вперше досліджено історію українських козаків 1600-1622 рр. у
польській класичній історіографії другої половини XIX - початку XX ст.,
репрезентованої, перш за все, науковцями краківської та варшавської історичних
шкіл. Дисертантом був зроблений особливий акцент на аналізі поглядів та
наукових оцінок історії українського козацтва, в першу чергу, початку XVII ст. у
наукових доробках досліджуваних польських науковців.
Перший розділ «Історіографія, джерельна база та методологія дослідження»
містить аналіз архівних та історіографічних матеріалів, використаних при
написанні дисертаційної роботи, висвітлено в загальних рисах стан розробки
досліджуваної наукової проблематики, визначені та обґрунтовані основні
теоретико-методологічні підходи щодо вивчення теми, окреслено чіткий
категоріально-понятійний апарат, використаний у процесі роботи над дисертацією.
У підрозділі 1.1 «Джерела та історіографія проблеми» було проаналізовано
джерельну базу дисертаційного дослідження: друковані наукові, біографічні та
історико-публіцистичні праці польських істориків XIX - початку XX ст.
краківського та варшавського наукових осередків. Завдяки аналізу джерельної бази
вдалося з’ясувати особливості висвітлення історії козацтва початку XVII ст. у
працях провідних представників досліджуваних шкіл.
Використано й висвітлено новий масив архівних матеріалів, дотичних до життя
і діяльності істориків краківської та варшавської історичних шкіл, їхніх суспільно-
політичних поглядів. Зокрема, досліджено матеріали «Варшавського цензурного4
комітету», архівні матеріали «Міністерства освіти і віросповідання Австро-
Угорської імперії», офіційну документацію «Центральної влади освіти Королівства
Польського», особисті та дисертаційні документи істориків у фондах архіву
Ягеллонського університету, наукову спадщину та особисті документи
В. Смоленського в архівах Бібліотеки ім. Зелінських Плоцького наукового
товариства. Використання комплексу архівних матеріалів дозволило дослідити
умови, в яких наукові школи формувалися, розвивалися та функціонували.
Дисертантом визначено і охарактеризовано основні етапи та особливості
історіографії досліджуваного питання. На основі аналізу історіографічних праць
було відзначено здобутки і продемонстровано прогалини в сучасній історіографії
стосовно вивчення історії досліджуваних наукових шкіл.
У підрозділі 1.2 «Теоретико-методологічні засади вивчення наукових шкіл»
автором визначено, що теоретичною основою для дисертаційного дослідження
стали загальнонаукові та спеціальні методологічні підходи, необхідні у процесі
вивчення історіографічної тематики. Під час опрацювання теми застосовувалися
принципи історизму, об’єктивності, спадкоємності. Дисертація ґрунтується на
ключових методах історіографічного дослідження - історіографічному аналізі та
історіографічному синтезі. Використовувався культурологічний підхід у вивченні
теми. Нами застосовувалися також такі спеціальні історичні методи, як історико-
хронологічний, історико-порівняльний, порівняльно-текстологічний,
статистичний, біографічний, просопографічний. Ця методологія дала змогу
максимально розкрити дисертаційну тематику, використати і ввести до наукового
обігу архівні матеріали, друковані історіографічні джерела. У підрозділі вивчено
проблему застосування поняття «позитивіст» стосовно представників краківської
та варшавської наукових шкіл з огляду на їхнє ставлення до позитивістської
філософії, історіософії та методології.
У другому розділі «Спільне й відмінне: політичні погляди, концептуальні
положення, світоглядні основи краківської та варшавської шкіл» висвітлено в
загальних рисах стан розробки досліджуваної наукової проблематики, визначені та
обґрунтовані основні теоретико-методологічні підходи вивчення теми. У розділі5
представлено колективний портрет учених краківської і варшавської шкіл,
проаналізовано їхні спільні та відмінні риси в науковій діяльності, політичних
поглядах та суспільному житті.
Викладені в підрозділі 2.1 «Краківська і варшавська історичні школи на тлі
епохи» матеріали дозволили створити узагальнений колективний портрет учених
краківської та варшавської історичних шкіл на тлі суспільно-політичних процесів
та умов, які складалися на теренах колишньої польсько-литовської держави в
другій половині XIX ст. у межах Російської (Варшава) та Австро-Угорської
(Краків) імперій. Автором відзначено поступові та діаметрально протилежні зміни
в розвитку освіти, науки у варшавському освітньому окрузі та на теренах
Галичини, які сформувалися після Січневого повстання.
У підрозділі 2.2 «Єдність протилежностей: краківська і варшавська школи»
проаналізовано концептуальні засади наукового доробку представників краківської
та варшавської історичних шкіл. Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що
обидві наукові школи є результатами суспільно-політичних умов життя польського
народу у складі Російської та Австро-Угорської імперій, вони були своєрідними
виразниками пасивного руху опору польської інтелігенції, перш за все, проти
агресивної русифікації і ліберального германоцентризму (особливо в науці). їх
можна назвати провідниками польського народу, які повертали йому власну
напівзабуту історію та сприяли зміцненню національної самоідентифікації,
посилювали моральний дух тогочасних поляків. Наукові концепції шкіл
відрізнялися залежно від специфіки порядків, які впроваджувалися на територіях,
підконтрольних окремим імперіям. Однак загалом песимістичні погляди
«краківців» загалом не суперечили теорії «відродження в занепаді» оптимістичних
«варшавців».
Третій розділ «Краківська історична школа» складається з трьох підрозділів, у
кожному з яких висвітлено життя і діяльність провідних представників краківської
наукової школи. Досліджено історію українських козаків 1600-1622 рр. у наукових
та політично-історичних доробках Ю. Шуйського, М. Бобжинського,
С. Тарновського та С. Смольки.6
У підрозділі 3.1 «Українське козацтво початку XVII ст. в синтезі Ю. Шуйського
“Історія Польщі відповідно до останніх досліджень”» проаналізовано основну
працю одного із фундаторів краківської ніколи, професора філософського
факультету й ректора Ягеллонського університету Ю. Шуйського (1835-1883),
висвітлено його погляди на українське козацтво початку XVII ст. та особу
видатного козацького гетьмана цієї доби П. Конашевича-Сагайдачного.
Підрозділ 3.2 «Козацтво початку XVII ст. в “Нарисі історії Польщі”
М. Бобжинського» відображає історію козацтва у висвітленні представника
молодшого покоління краківської історичної школи, історика польського та
німецького права, професора й декана юридичного факультету Ягеллонського
університету, відомого суспільно-політичного діяча Галичини кінця XIX - початку
XX ст. М. Бобжинського (1849-1935).
У третьому підрозділі «С. Смолька і С. Тарновський - два погляди на
українських козаків» досліджено наукові доробки та проаналізовано погляди на
історію українського козацтва, зокрема, початку XVII ст., двох видатних
представників молодшого та старшого покоління краківської історичної школи,
професорів і ректорів Ягеллонського університету - С. Смольки (1854-1924) та
С. Тарновського (1837-1917).
У четвертому розділі «Варшавська історична школа» зосереджено увагу на
вивченні життя і діяльності представників варшавської наукової школи та їхніх
ключових історичних працях, в яких відображено погляди досліджуваних
науковців на українське козацтво 1600-1622 рр.
Перший підрозділ четвертого розділу «Історія українських козаків 1600—
1622 рр. у науковому доробку Т. Корзона» присвячений вивченню життя та оцінці
наукових здобутків видатного польського історика варшавської історичної школи
Т. Корзона (1839-1919). Особливий акцент у підрозділі був зроблений на аналізі
однієї із перших узагальнюючих праць з польської військової історії «Історія воєн
та військової справи в Польщі», в якій значна увага приділялась саме українським
козакам XIV-XVII ст.У підрозділі 4.2 «Козацька проблематика початку XVII ст. у працях
О. Яблоновського» проаналізовано життя і наукові здобутки знаного польського
історика, нерозривно пов’язаного з варшавським історичним середовищем та
варшавською науковою школою О. Яблоновського (1829-1913), який був одним із
тих небагатьох польських науковців другої половини XIX - початку XX ст., які
приділяли значну увагу саме вивченню історії козацтва в контексті вивчення
історії І Речі Посполитої.
В останньому підрозділі дисертаційної роботи 4.3 «В. Смоленський -
історіографічна оцінка краківської школи і його погляди на історію українських
козаків» було досліджено біографію провідного представника варшавської
наукової школи, професора Варшавського університету (з 1919 р.) -
В. Смоленського (1851-1826) та проаналізовано його оцінку педагогічно-
дидактичних і наукових досягнень краківської історичної школи, висвітлено
погляди на історію українських козаків другої половини XVI - початку XVII ст.
Отже, у дисертаційному дослідженні було проаналізовано погляди польських
учених щодо українських козаків, встановлено місце і значення історії
українського козацтва в наукових доробках представників краківської та
варшавської наукових шкіл. З’ясовано залежність висвітлення історії козацтва від
особи дослідника, досліджуваної епохи та персоналій, які діяли в цю епоху
(наприклад, ставлення до П. Сагайдачного і Б. Хмельницького значно різнилося).
Ключові слова: історіографія, історична школа, Краків, Варшава, козацтво,
П. Сагайдачний, молдавські походи, Москва, Цецора, Хотин, позитивізм.