Джерела з історії губернського та повітового чиновництва Південної України другої половини XVIII століття

Панкєєв О. С. Джерела з історії губернського та повітового чиновництва Південної України другої половини XVIII століття – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. – Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, Київ, 2019.
У дисертації встановлено та проаналізовано основний масив джерельної бази з історії формування чиновництва Російської імперії у Південній Україні у другій половині XVIII століття. Чиновництво як окрема соціальна група відігравало ключову роль в інтеграції та уніфікації адміністративно-територіального, політичного, культурного та економічного устрою регіону до загальнодержавних законодавчих та політичних стандартів Російської імперії. Утім, чиновництво було не лише рушійною силою змін у регіоні, але й об’єктом на який було спрямовано трансформаційні зусилля центральної влади Російської імперії .
У дисертації розкрито історичний контекст у якому відбувалося формування, функціонування чиновництва та продукування основних документів, які містять інформацію про перераховані процеси. Інституалізація чиновництва Російської імперії на півдні України у другій половині XVIII століття стала можливою завдяки форсованому просуванню кордонів Російської імперії на південь внаслідок ряду успішних військових кампаній та укладання міждержавних договорів. Запорозька Січ також втратила свій статус прикордонної території та була зруйнована.
На колишніх козацьких територіях проводилася політка уніфікації, насаджувався загальнодержавний устрій. Першочерговим завданням влада вважала формування розгалуженої системи установ Російської імперії з відповідним штатом службовців. Увесь цей процес відбувався під тиском багатьох факторів. Суттєво на формування чиновництва впливали часті зміни адміністративно-територіального устрою регіону, багатовікові традиції самоврядування місцевого населення, у першу чергу, козацького, індивідуальні практики та прагнення начальників регіону.
Російська імперія намагалася налагодити жорсткий контроль за проходженням служби чиновниками, що, своєю чергою, викристалізувалось у формі систематичного обліку чиновництва. До центральних та вищих установ надсилалися різноманітні відомості, які відображали становище чиновництва та проходження служби на місцях. Головною центральною установою, до якої мали надходили матеріали стосовно чиновництва, була Герольдія. До інших центральних установ також надходили відомості про чиновництво, але не в таких масштабах, як до Герольдії, що зумовлювалося функціональними обов’язками останньої. Збором інформацій про чиновництво також займалася Академія наук для публікації Місяцесловів – довідкового відання про чиновників.
Утім регіональні особливості управління територіями Південної України наклали свій відбиток на рух документів з історії чиновництва, що простежується, передусім, в абсорбуванні канцелярією Г. Потьомкіна багатьох функцій центральних установ, зокрема Герольдії. До канцелярії Г. Потьомкіна надходили всі документи, що стосувалися відкриття нових установ та їх комплектації. До канцелярії надсилалися й документи, що відображали поточну ротацію кадрів. Герольдія повинна була отримувати ці документи також, але цього не відбувалося. Отже, діяльність канцелярії Г. Потьомкіна істотно переформатувала не лише напрями руху документів, а й їх наповнення.
Глибинне дослідження джерел з історії чиновництва Південної України другої половини XVIII століття, які зберігаються в архівах Російської Федерації (Науково-історичний архів Санкт-Петербурзького інституту історії Російської академії наук, Відділ рукописів Російської національної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедрина, Російський державний архів давніх актів, Російський державний військово-історичний архів та Російський державний історичний архів), засвідчує їх великий потенціал для дослідження не лише становлення бюрократії Російської імперії в регіоні, а й багатьох інших питань. Джерела, виявлені під час розвідок в архівосховищах Російської Федерації, передусім, характеризують політику уніфікації регіону до загальнодержавних норм, яку проводила імперія в той час. Відомо, що головним складником цієї політики було творення органів влади на місцях з чиновницьким апаратом, який був основним провідником і втілювачем задумів центру. Документи архівосховищ демонструють поетапне формування штатів цих установ. Також вони дозволяють персоніфікувати процес формування губернських та повітових установ Південної України.
В українських архівосховищах джерела з історії чиновництва Південної України другої половини XVIII століття переважно зберігаються в Державному архіві Дніпропетровської області, Державному архіві в Автономній Республіці Крим, Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. Вернадського, Дніпропетровському національному історичному музеї ім. Д. Яворницького. Українські архівосховища зазнали значних втрат і ті документи, що тепер зберігаються в архівах, становлять лише невелику частку від першопочаткового масиву.
Концептуально всі документи, спродуковані в досліджуваний період,
служать джерелами з історії формування чиновництва в Південній України у другій половині XVIII століття. Будь-який документ – прямий результат роботи чиновника або групи чиновників і відбиває рівень їхньої професійної придатності та інтелектуальних потуг у процесі його підготування. У дисертації проаналізовано лише ті документи, які розкривають персональний склад чиновників та їхні офіційні повноваження і стратегії на шляху інкорпорації регіону до адміністративних економічних та політичних стандартів Російської імперії. Зокрема, проаналізовано такі документи, як штати установ, проекти, положення, іменні списки, формулярні списки, чолобитні, атестати, абшити, свідоцтва, рапорти, інструкції, ордери, укази та приписи.
Процес укладання, формуляр та ситуації, які приводили до появи певних документів, часто відрізнялися від загальноприйнятих норм. Це пов’язано як з особливістю регіону, так і з реформами у сфері адміністрування та справочинства в усій Російській імперії. Звісно, роль особистості головного очільника регіону, Г. Потьомкіна, також накладала свій відбиток на процес укладання багатьох документів, особливо тих, від яких залежало ухвалення важливих управлінських рішень з питань, які той бажав контролювати особисто. Це передусім стосувалося й заповнення штатів установ лояльними і вірними йому чиновниками.
Формуляри документів, призначених для ведення обліку чиновництва та засвідчення їхньої професійної придатності, укладено переважно відповідно до тогочасних законодавчих норм. Відмінність же була у процесі розгляду та ухвалення рішень на їх основі. Більшість документів цієї групи укладено для потреб Г. Потьомкіна та інших керівників регіону, а вже потім на вимогу центральних установ, які відповідали за контроль над обліком та процесом надання чинів.
Проектні документи створили місцеві чиновники для окреслення головних стратегій з формування нового адміністративного ладу та процесу справочинства на новоприєднаних територіях. Проаналізовані проекти проливають світло на специфічні умови, в яких місцеве чиновництво мусило діяти, та їхні інтелектуальні потуги, спрямовані на реформування регіону.
Якщо проектні документи подавали концепцію, то розпорядчі документи та інструкції вже деталізували та регламентували повноваження, обов’язки та завдання, покладені на місцеве чиновництво. Переважно вони керувалось у своїх діях ордерами та наказами, виданими головними очільниками регіону та правліннями установ, під юрисдикцією яких чиновники перебували
Проаналізовані мемуари, щоденники, подорожні записки та листування різняться за рівнем інформаційного навантаження. Наприклад, безпосередньої інформації про представників чиновництва в деяких текстах не вміщено. Втім комплексно проаналізовані джерела взаємно доповнюють одне одного та ілюструють чиновницьке життя з різних боків.
Перша група наративних джерел розкриває специфічні управлінські умови в Південній Україні. Подорожуючи теренами регіону, іноземці та мандрівники помічали риси, не притаманні іншим губерніям держави та визначали особливості тутешнього управління. Проте інформація про представників південноукраїнського чиновництва трапляється лише в деяких текстах цієї групи.
Авторами другої групи джерел переважно виступили чиновники, що, своєю чергою, вплинуло й на зміст представлених наративів. Джерела другої групи глибше розкривають особливості діяльності місцевого чиновництва. У них подано організацію внутрішньокорпоративних зв’язків чиновницького табору регіону, висвітлено особливості проходження служби та отримання чергових відзнак. Цінні тут спостереження чиновницьких груп, що були опозиційно налаштовані до представників чиновництва Південної України.
У підсумку з’ясовано, що до формування чиновницького штату чисельних державних установ Російської імперії у Південній Україні у другій XVIII половині століття було залучено велику кількість місцевого українського населення, зокрема колишню козацьку старшину як представника автохтонної еліти, яка поступово була включена до російського дворянства. З’ясовано, що в 1770-х та 1780-х роках питома вага чиновництва українського походження становила приблизно 45 %. З проаналізованих джерел також видно, що чиновництво українського походження суттєво домінувало серед канцелярського чиновництва, яке не мало звань закріплених табелем про ранги. Майнове та фінансове положення чиновництво Південної Україні у досліджуваний період було неоднорідним. Маємо часті згади про недоотримання заробітною платні чиновниками та паралельно у джерелах зафіксовано відомості про чиновників, які володіли землею та селянами не лише на території Південної України, але і інших губерніях.
Найбільш відверті зловживання чиновництва були пов’язані із махінаціями та незаконними заволодінням земельними ділянками. Траплялися випадки незаконного присвоєння чиновниками авищого рангу земельних ділянок чиновників нижчого рангу. Джерела свідчать і про практики казнокрадства. Усі випадки зловживання та відвертого порушення законів чиновниками не отримали розголосу, а порушники не були покарені. У регіоні побутував патримоніалізм та покривання порушень чиновників, які належали до одного табору.
Ключові слова: чиновництво, управлінська вертикаль, Південна Україна, Російська імперія, інтеграція.