Військово-політична думка ЗУНР/ЗОУНР (листопад 1918 р. – липень 1919 р.)

Галущак М. М. Військово-політична думка ЗУНР/ЗОУНР
(листопад 1918 р. – липень 1919 р.). – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
за спеціальністю 07.00.01: історія України ; Інститут
українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Інститут народознавства
НАН України, Львів, 2019.
У дисертації вперше комплексно досліджено військово-політичну
думку Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) / Західної області
Української Народної Республіки (ЗОУНР) у листопаді 1918 р. – липні 1919
р. Обґрунтовано доцільність вживання терміна «Українське військо» щодо
збройних сил галицької республіки. Уведено в науковий обіг низку архівних
військових документів, які мали важливе значення для розбудови збройних
сил ЗУНР/ЗОУНР та планування воєнних операцій. Змодельовано окремі
воєнні операції Українського війська, які через певні обставини так і не були
втілені в життя. Проаналізовано не лише плани найважливіших воєнних
операцій Начальної Команди Українського Війська (НКУВ) / Начальної
Команди Галицької Армії (НКГА) у листопаді 1918 р. – липні 1919 р., а й
розглянуто можливі альтернативні варіанти їхнього розвитку, що дало змогу
дійти висновків щодо ефективності прийнятих рішень. Розкрито вплив
внутрішніх та зовнішніх чинників на еволюцію стратегії збройної боротьби
ЗУНР/ЗОУНР. З’ясовано повноваження важливих для розбудови збройних
сил держави військових органів – Команди Запілля, Команди Етапу,
Військової канцелярії Диктатора.
У першому розділі «Теоретично-методологічні аспекти дослідження»
проаналізовано українську та зарубіжну наукову літературу та здійснено її
класифікацію за проблемно-хронологічним методом. Кожну з досліджених
проблем умовно поділено на два етапи: перший охоплює міжвоєнний та
післявоєнний періоди – до проголошення Україною незалежності у 1991 р.; 3

другий – це наукові дослідження від 1991 р. і до наших днів. Проаналізовано
неопубліковані та опубліковані документи, які містяться в архівах та
бібліотеках Києва, Львова та Вінніпега (Канада). Окреслено зміст терміна
«військово-політична думка» – погляди на способи та засоби вирішення
політичних завдань з допомогою військової сили.
Другий розділ «Теоретично-методологічні аспекти розбудови збройних
сил ЗУНР» розкриває концепцію військового будівництва австро- угорської
армії та вплив її військових на створення Українського війська ЗУНР.
Доведено, що галицькі військові розбудовували збройні сили на основі
здобутого досвіду в лавах армії монархії Габсбургів. З листопада 1918 р. по
червень 1919 р. комплектування збройних сил ЗУНР/ЗОУНР здійснювалося
за територіальним принципом – через поділ території держави на три
військові області, кожна з яких поділялася на чотири Окружні військові
команди, які здебільшого збігалися з районами комплектування піхотних
полків австро-угорської армії.
Українська Національна Рада (УНРада) 30 жовтня 1918 р. вперше
озвучила бажання творити свою армію на основі збройних сил Австро-
Угорщини. В її ухвалі йшлося про те, що українська влада перебирає на себе
командування всіма колишніми полками війська держави Габсбургів, які
комплектувалися на території західноукраїнських земель, а ядром майбутньої
армії мають бути вояки Легіону Українських Січових Стрільців. Однак
перепоною для такого розвитку подій було небажання віденської влади
переводити українців з Італійського та Балканського фронтів у Східну
Галичину. Тому галицькі політики змушені були сподіватися на підтримку
українських військових, які залишились у тилу, і тих, кого можна було б
мобілізувати до війська.
У третьому розділі «Три етапи розбудови збройних сил
ЗУНР/ЗОУНР» обґрунтовано доцільність вживання терміна «Українське
військо» щодо збройних сил ЗУНР, оскільки саме так його називали у
документах Державного Секретаріату Військових Справ (ДСВС) та
НКУВ/НКГА. Термін «Галицька Армія» вперше застосували у документах
ЗОУНР 25 січня 1919 р. – він поширювався виключно на військові
формування, які перебували на фронті (НКУВ перейменували у «Начальну
Команду Галицької Армії» 2 лютого).
У розділі виділено три етапи військового будівництва ЗУНР/ЗОУНР у
листопаді 1918 р. – липні 1919 р.:
Перший – єдине військове командування: тривало з 1 по 9 листопада
1918 р. У той час зосередження всієї військової влади в руках Української
Генеральної Команди дозволило ефективно виконати Листопадовий чин.
Другий – розподіл повноважень між військовим міністерством та
Генеральним штабом: 9 листопада 1918 р. – 9 червня 1919 р. Військову владу
було розділено на тилову (ДСВС) та фронтову (НКУВ).
Третій – зосередження влади в руках однієї особи: 9 червня – липень
1919 р. У цей період Є. Петрушевича було проголошено Диктатором і
зосереджено в його руках «всю військову і цивільну державну владу». Після
ліквідації ДСВС більшість повноважень військового міністерства перейшли
до Команди Запілля. Створена Військова канцелярія Диктатора відігравала
роль своєрідного посередника між Є. Петрушевичем та Генеральним штабом
армії.
У четвертому розділі «Погляди політиків та військових ЗУНР/ЗОУНР
на бойові дії Українського війська» проаналізовано перебіг основних
воєнних операцій, які розробляли НКУВ/НКГА в листопаді 1918 р. – липні
1919 р. Простежено еволюцію воєнної стратегії ЗУНР/ЗОУНР: від орієнтації
на українські сили до прагнення здобути міжнародну підтримку Антанти.
Доведено, що під час війни держава повинна насамперед якнайефективніше
використовувати власні сили. Водночас ці зусилля мають гармонійно
доповнюватися дипломатичною діяльністю, спрямованою на отримання
міжнародної підтримки.
Ключові слова: українська військово-політична думка, ЗУНР, ЗОУНР,
Українське військо, польсько-українська війна 1918–1919 рр.