Функціонування радянських органів державної безпеки на Поділлі (1928-1938 рр.)

Гула С.А. Функціонування радянських органів державної безпеки на Поділлі
(1928–1938 рр.). – кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук (доктора
філософії) за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Інститут історії України
НАН України. Київ, 2019.

Зміст анотації
У дисертаційній роботі на основі опрацювання значного масиву архівних
матеріалів та опублікованих джерел досліджено функціонування радянських органів
державної безпеки на Поділлі.
Наукова новизна дисертації обумовлена змістом і комплексом поставлених
завдань та способами їх виконання. Дисертація є важливим в українській
історіографії дослідженням функціонування радянських органів державної безпеки
на Поділлі упродовж 1928–1938 рр., реалізованим на основі нововіднайдених
архівних матеріалів. Уперше комплексно розкрито територіальну і штатну
структуру органів ДПУ-НКВС на Поділлі, проаналізовано кадрове забезпечення
каральних структур і сформовано узагальнений соціально-психологічний портрет
співробітника – «чекіста». Проаналізовано взаємовідносини органів держбезпеки з
партійно-радянськими органами в системі управління Подільським регіоном, що
дало змогу розкрити проблему використання потенціалу радянських спецслужб в
реалізації сталінської політики на периферії. У науковий обіг було введено цілий
ряд невідомих до цього часу архівних документів, що відкриває подальші
перспективи наукових досліджень в цьому напрямку.
Під час написання роботи дисертант використав матеріали фондів Галузевого
державного архіву Служби безпеки України, м. Київ, Галузевого державного архіву
Служби безпеки України, м. Вінниця, Галузевого державного архіву Міністерства
внутрішніх справ України, м. Вінниця, Державного архіву Вінницької області, а
також опубліковані документи організаційно-розпорядчого характеру діяльності
спецслужб, мемуарні джерела.
Наукове і практичне значення праці полягає у тому, що представлений у ній
фактичний, теоретичний матеріал та висновки поглиблюють знання щодо суспільно-
політичних процесів на Поділлі упродовж 1928–1938 рр. У роботі
продемонстровано механізм реалізації політики центру в регіоні через призму
діяльності радянських органів державної безпеки. Проаналізовані у роботі способи
прийняття виконавських рішень політичними акторами регіонального рівня
становлять ще один ключ до кращого розуміння функціонування різних вертикалей
управління бюрократичної системи.
Результати дисертаційного дослідження можна застосувати як додаткову
базу для вивчення радянського періоду в історії Поділля, подальшого осмислення
репресивної політики радянської влади у конкретному регіоні. Запропоновані
положення та висновки дисертації пропонується використовувати при написанні
синтетичних праць з історії комуністичних спецслужб УРСР і СРСР, а також в
подальших дослідженнях політичних репресій в радянській державі. Робота може
стати у нагоді для подальшої роботи з увічнення пам’яті жертв політичних репресій
та створення єдиного банку репресованих та бази виконавців злочинів радянського
комуністичного режиму.
У роботі також сформульовано актуальні напрямки подальшого вивчення
функціонування радянських органів державної безпеки на Поділлі. Наприклад, це
особливості формування регіональних професійно-кланових груп та еволюції
системи патрон-клієнтських відносин в середовищі співробітників радянських
спецслужб; зміни організаційної структури органів НКВС після 1938 р.;
взаємовідносини органів держбезпеки із міліцією, прокуратурою та судовими
інстанціями.
Узагальнено і систематизовано особливості сприйняття співробітниками
органів ДПУ-НКВС мешканців Поділля, що залежало від його особливостей. За
оцінками чекістів специфічними рисами Поділля були: прикордонність,
багатонаціональність мешканців, різні форми підтримки ідеї української
державності, що виражалися в тривалій повстанській боротьбі місцевого населення
проти більшовицької влади, домінування в економіці краю сільськогосподарської
галузі, відсутність великих індустріальних центрів як бази більшовиків. Зазначені
особливості краю враховувалися співробітниками радянських спецслужб у процесі
вивчення політико-економічного стану населення.
У дослідженні проаналізовано зміни структури територіальних органів ДПУ-
НКВС на Поділлі. Продемонстровано яким чином стандартна штатна структура
чекістських органів адаптувалася в регіоні залежно від його специфіки. Зокрема,
враховуючи прикордонність території, створювалися додаткові штатні одиниці, а
компактне проживання національних меншин обумовлювало формування окремих
відділів для роботи за «національними лініями» тощо.
Дисертант на основі аналізу особових справ керівників підрозділів
територіальних органів ДПУ-НКВС відтворив соціально-психологічний портрет
співробітника радянських спецслужб. Серед загальних рис чекіста прикметними
були: малограмотність, за національністю – більше половини євреїв, непролетарське
соціальне походження більшості з них; а з-поміж особистісних рис домінували
низький моральний рівень та схильність до жорстокої, іноді садистської поведінки,
грубість у спілкуванні з оточуючими та колегами, що на той час було практично
нормою, поширення нервових захворювань. На відповідальну роботу висувалися
віддані вищому партійному керівництву особи, які проявили свої навички і вміння
застосовувати будь-які репресивні заходи.
Вивчення структури управління регіоном засвідчило існування чотирьох
основних суб’єктів виконавчо-управлінських повноважень, які на практиці
здійснювали керівництво соціально-економічними процесами на територіях до
районного рівня включно чи впливали на прийняття і реалізацію управлінських
рішень. Такими суб’єктами були секретар регіональної партійної організації, голова
виконавчого апарату рад депутатів, співробітник територіальних органів ДПУ-
НКВС та найвищий командир військових підрозділів у випадку розташування таких
на відповідній території. Зазначені суб’єкти координували дії, спрямовані на
виконання директив вищого партійного керівництва, а роль чекістських структур
полягала не лише у виконанні політичних завдань, а й у забезпеченні контролю за
діяльністю кожної із зазначених структур. Аналіз відносин радянських органів державної безпеки із партійно-радянськими
структурами засвідчив, що вони реалізовувалися у двох ключових напрямках – 1)
взаємне інформування щодо важливих суспільно-політичних процесів, виконання
директив політичного центру або реалізації певних господарсько-політичних
кампаній; 2) спільні дії в організації та проведенні окремих репресивних акцій.
У дослідженні висвітлено особливості реалізації органами ДПУ-НКВС
репресивної політики радянської влади і визначено основні методи діяльності
спецслужб. Класифіковано та охарактеризовано типи поведінки та реакції населення
Поділля на діяльність радянських спецслужб. У тогочасному суспільстві панували
страх і водночас зневага до органів ДПУ-НКВС. Чимало громадян наприкінці 1920-
х на початку 1930-х рр. намагалися чинити супротив діяльності репресивного
апарату, утім, у період «Великого терору» страх за власне життя і долю рідних
змушував людей полишити свої ідеологічні переконання й зосередитися на
вишукуванні стратегії виживання у тих умовах.
Радянські органи державної безпеки упродовж 1928–1938 рр. були незамінним
інструментом для реалізації другого «комуністичного штурму», утвердження
одноосібної диктатури Й.Сталіна, знищення реальних та потенційних противників
радянської влади.
Ключові слова: радянські органи державної безпеки, ДПУ, НКВС, чекіст,
кадровий склад, політичний стан, репресії, настрої, реакції, арешт, виселення,
розстріл.