Політика Німеччини щодо держав Центральної та Східної Європи у період канцлерства Ангели Меркель

ПРИЙМАК Б. І. Політика Німеччини щодо держав Центральної та
Східної Європи у період канцлерства Ангели Меркель. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за
спеціальністю 23.00.04. – політичні проблеми міжнародних систем та
глобального розвитку. – Київський національний університет імені Тараса
Шевченка Міністерства освіти і науки України. – Київ, 2018.
У рамках дисертаційної роботи проведено дослідження процесу
оформлення, змісту й практичного втілення політики Німеччини стосовно
Центральної та Східної Європи під час канцлерства Ангели Меркель. Вивчені
можливості діяльності Німеччини у регіоні, а також основні виміри взаємодії.
Завершення доби «холодної війни», розпад соціалістичної системи та
становлення нових незалежних країн у Європі зумовили необхідність перегляду
концепції зовнішньої політики ФРН. Ефективна політична стратегія та
підтримка євроінтеграційних процесів, дозволили Німеччині стати ключовим
«локомотивом» ЄС та важливим актором у системі міжнародних відносин.
Використання несилових засобів для досягнення політичних цілей та завдань є
визначальною особливістю зовнішньо-політичної стратегії ФРН. Це передбачає
активну багатосторонню та двосторонню співпрацю, орієнтацію в міжнародних
відносинах на спільні інтереси та цінності. Європейська політика залишається
традиційно головним напрямом німецької дипломатії, незважаючи на швидкі
зміни міжнародного середовища, появу нових загроз і викликів.
Дисертант проводить аналіз концептуально-теоретичних аспектів
дослідження зовнішньої політики ФРН щодо держав Центральної та Східної
Європи. Теоретична база дисертаційної роботи зображена у вигляді наукової
дискусії між двома провідними школами теорії міжнародних відносин –
реалізму та лібералізму. На основі аналізу зовнішньої політики ФРН, що
ґрунтується на принципах багатополярності та взаємодії з іншими державами,
що прагнуть досягти спільної мети та користуються привілеями від взаємодії з 3

усіма партнерами, автор вважає, що основним принципом зовнішньополітичної
стратегії Німеччини є мультилатералізм.
Автор зазначає, що зовнішня політика ФРН характеризується
використанням стратегії несилових методів так званої «м’якої сили». У
післявоєнний час Німеччині вдалося відновити економіку і своє становище на
міжнародній арені. З об'єднанням Німеччина стала великою європейською
державою при нестачі ресурсів «жорсткої сили». У цих умовах ФРН стала
нарощувати ресурси і інструменти «м'якої сили» для вирішення завдань як
внутрішніх, так і зовнішньополітичних. У результаті, Німеччина стала
визнаним «локомотивом» європейської інтеграції, до чиєї думки
прислуховуються при виникненні кризових явищ не лише на європейському
просторі, а й у рамках багатосторонніх структур.
Дисертант вважає, що питання ефективної взаємодії з країнами
Центральної та Східної Європи є в даний час дуже актуальною для зовнішньої
політики ФРН. Німецьке керівництво розглядає країни цього регіону як
своєрідних «молодших партнерів», які в значній мірі залежать від Німеччини, а
саме – від німецької позиції з таких ключових питань, як розширення ЄС і
НАТО на Схід.
Вишеградська група у контексті політики Східного сусідства
Європейського Союзу є «авангардом», покликаним проводити цю політику.
Країни Вишеградської групи, ставши членами Європейського Союзу, отримали
можливість впливати на політичні, економічні та безпекові процеси, які
відбуваються в Європі та ЄС. Їх уряди в цілому підтримують подальше
розширення ЄС. Так, у листопаді 2016 р. голови МЗС країн Вишеградської
групи (В4 – Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина) у спільній декларації
підтримали розширення Європейського Союзу на шість країн, до яких увійшли
Чорногорія, Сербія, Македонія, Албанія, Боснія та Герцеговина і частково
визнану державу Косово. Країни В4 пропагують позицію, згідно з якою
розширення Європейського Союзу є засобом забезпечення стабільності,
безпеки та добробуту Західних Балкан. 4

В цей же час, слід констатувати фактичну втрату єдності позиції країн
Вишеградської групи після вступу до Євросоюзу. Країни керуються
насамперед не спільними цілями, а власними інтересами. Яскравим прикладом
існування «вишеградської фікції» стали події під час «Революції гідності». У
той час, коли у Польщі та Чехії відбувалися акції підтримки України, у
Словаччині та Угорщині, висловлювали підтримку владі В.Януковича. Згодом,
після анексії Криму Росією, словаки й угорці виступили проти введення
санкцій щодо РФ.
Автор зазначає, що одними із засобів проведення політики Німеччини
щодо регіону ЦСЄ у рамках ЄС є формат співробітництва з Францією та
Польщею «Веймарський трикутник» і програма «Східне партнерство».
Співпраця у форматі «Веймарського трикутника» сприяла встановленню нових
зв’язків з офіційною Варшавою та інтеграції Польщі в євроатлантичні і
євроінтеграційні структури. Цілком логічно, що Польща стала провідним
гравцем Східного партнерства ЄС будучи зацікавленою в успішній
трансформації східних сусідів ЄС, зокрема України.
В дисертації проаналізовані питання еволюціонування двосторонніх
відносин України з Німеччиною під час урядування Ангели Меркель. Автор
стверджує, що активна трансформація україно-німецьких відносин почалась за
часів урядування Ангели Меркель. З початку перебування Ангели Меркель на
посаді канцлера, Німеччина протягом довгого часу формування відносин з
Україною, виключно у контексті взаємин з Російською Федерацією та сприяла
прагматичному розвитку німецько-російських торговельно-економічних
відносин. Позиція канцлера А. Меркель полягала у намаганні знайти нову
відповідну формулу відносин між Європейським Союзом та Україною. Такою
формулою могла бути «тісна співпраця» як певна проміжна фаза між нині
діючою Європейською політикою сусідства (ЄПС) і потенційним
повноправним членством у Євросоюзі. Водночас підкреслювалося, що на
цьому етапі не варто давати керівництву України певних обіцянок чи взагалі
надавати Україні європейської перспективи. Відповідно, ініціатива Євросоюзу 5

«Східне партнерство» стала певною проміжною фазою. Проте, «Східне
партнерство» не давало реальних можливостей для вступу України в ЄС.
Анексія Росією Криму в лютому-березні 2014 р. та початок конфлікту на
Сході України, викликаний збройною агресією Росії влітку 2014 р., спричинили
суттєву трансформацію україно-німецьких відносин. Відносини між Росією і
Німеччиною значно погіршилися через анексію Росією Криму та підтримку
сепаратистів на Донбасі.
З самого початку російсько-українського конфлікту А. Меркель зайняла
принципову позицію щодо агресії Росії проти України, регулярно погрожуючи
Кремлю економічними санкціями третього рівня. Канцлер ФРН змогла змінити
думку громадськості та еліт в Німеччині та переконати інші країни-члени ЄС
підтримати санкції проти РФ. В умовах кризи в Україні Німеччина спромоглася
виробити хиткий режим припинення вогню (Мінські домовленості), об'єднати і
зберегти зовнішню підтримку західних санкцій проти Росії.
Дисертант уперше в українській міжнародно-політичній науці дослідив
питання еволюції «східної політики» ФРН після вступу країн Центральної
Європи та частини балканських країн до НАТО та ЄС. Поставлене питання про
відмінність у підходах ФРН до країн Центральної Європи та
східноєвропейських країн пострадянського простору. На основі проведеного
аналізу, визначено етапи реагування німецької зовнішньої політики на події
військової анексії Криму Росією та конфлікту на Сході України. Проведений
аналіз еволюції відносин Німеччини з країнами Вишиградської четвірки в
євроінтеграційному напрямку та можливостей застосування досвіду зазначених
держав у визначенні зовнішньої політики України в царині двосторонніх
відносин з ФРН щодо реалізації євроінтеграційної перспективи нашої держави.
Удосконалено теоретичні підходи до дослідження зовнішньої політики
Німеччини стосовно країн Центральної та Східної Європи під час канцлерства
Ангели Меркель. Уточнено особливості процесу трансформації зовнішньої
політики ФРН щодо держав ЦСЄ, який виявляється у переорієнтуванні від
звичної поведінки «поміркованого спостерігача» до ролі «антикризового
менеджера». Визначено значення «Веймарського трикутника» з точки зору
розвитку східного вектору зовнішньої політики ФРН, що полягає у подальшому
розширенні ЄС на Схід та формуванню єдиної європейської системи безпеки.
Досліджені основні напрями та завдання взаємовідносин ФРН з країнами
Вишеградської групи, що спрямовуються на зміцнення підтримки у ЄС, з
огляду на тривалу кризу у Євросоюзі, зміну підходів США до проблем
міжнародної і, зокрема, європейської політики і посилення Росії.
Ключові слова: ФРН, зовнішня політика Німеччини, трансформація,
ЦСЄ, Європейський Союз, українсько-німецькі відносини.