Інституалізація Католицької Церкви східного обряду в Росії (1901‒1917 рр.)

Безпалько У. І. Інституалізація Католицької Церкви східного обряду в
Росії (1901–1917 рр.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.02 «Всесвітня історія». ‒ Тернопільський національний
педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, Тернопіль, 2018.

У дисертаційному дослідженні, присвяченому інституалізації
Католицької Церкви східного обряду в Росії, проаналізовано історіографію
проблеми, охарактеризовано джерельну базу та теоретико-методологічні засади
наукового дослідження. Застосування тематично-хронологічного принципу
класифікації історіографічного доробку вітчизняних та зарубіжних науковців
уможливило його чіткий і системний аналіз, що свідчить про вагомі
напрацювання в окремих сегментах досліджуваної нами проблеми. Проте
комплексне дослідження процесу становлення та інституалізації унійної
Церкви в Росії на початку ХХ ст. в сучасній історичній науці відсутнє, відтак
пропонована праця є важливою в контексті розвитку вітчизняної історіографії.
У розробці теоретико-методологічної бази дослідження застосовано
принципи історизму, об’єктивності, критичного аналізу. Використано
загальнонаукові методи – аналізу, синтезу, дедукції та індукції. Окрім того,
застосовувалися методи історичного порівняння, системного та структурного
аналізу, деякі спеціальні методи – такі, як історико-генетичний; періодизації;
компоративний; діахронний; метод бібліографічної евристики. Також була
використана методологія психоісторії. Означені теоретико-методологічні
засади дослідження дозволили вийти за межі усталених трактувань і тематичної
звуженості у вивченні процесів поширення унійних ідей на російських теренах
початку ХХ ст.; глибше проаналізувати характер і суть інституалізації
Католицької Церкви східного обряду в Росії; з’ясувати окремі тенденції та 3

причинно-наслідкові зв’язки досліджуваних процесів. Першочерговим
завданням було подолання ідеологічної заангажованості окремих джерел та
наукових праць, формування об’єктивної картини поширення унійного руху на
території Російської імперії.
Авторкою уточнено понятійно-категоріальний апарат дослідження з
метою досягнення термінологічної єдності, а також чіткості означення
юрисдикційних, конфесійних та історичних меж досліджуваної церковної
інституції. У науковій літературі поширеними є визначення «Російська Греко-
Католицька Церква», «Російська Католицька Церква візантійсько-слов’янського
обряду», «Російська Кафолична Церква греко-російського обряду»,
«Православно-Кафолична Церква в Росії», що в цілому є допустимим,
зважаючи на наявні першоджерела. Обґрунтовано доцільність використання
терміну «Католицька Церква східного обряду в Росії», як такого, що відображає
сутність зазначеної церковної організації, котра набула інституційної повноти і
канонічності внаслідок утворення Екзархату в 1917 р. Правомірним також
вважаємо використання терміну «унійна Церква», що позначає не власне
інституційне утворення, а модель реалізації міжцерковного поєднання, як у
власне російському, так і в більш широкому контексті.
Виокремлено поняття «інституалізація Католицька Церква східного
обряду в Росії» як формалізацію і впорядкування організації життєдіяльності
російської унійної Церкви, набуття зазначеним церковним утворенням всієї
повноти юрисдикційної правоздатності внаслідок оформлення апостольського
екзархату.
Авторкою роботи визначено історичні причини й передумови поширення
унійних ідей в російському суспільстві на початку ХХ ст., окреслено парадигму
історичного конфлікту між Католицькою Церквою та російським
самодержавством, визначено основні напрямки історико-філософського
осмислення проблеми об’єднання Православної і Католицької Церков у
російському суспільстві. 4

Проаналізовано наукові здобутки видатних російських теоретиків
еклезіального церковного поєднання: Івана Гагаріна, Петра Чаадаєва,
Володимира Соловйова. Зосереджено увагу на проблемах і перспективах
розвитку модерної християнської свідомості в російському суспільстві в рамках
зародження універсального європоцентричного дискурсу. Окреслено
перспективні шляхи інтеграції російського духовно-культурного простору у
світовий християнський континуум на початку ХХ ст.
У пропонованому дослідженні також визначено концептуальні засади
східної політики Святого Престолу в контексті поширення католицизму на
терени Російської імперії, виокремлено проблему юрисдикційного
підпорядкування католиків східного обряду в Росії. Визначено суперечливе
становище громад російських греко-католиків у контексті формування
парадигми східної політики Святого Престолу.
Зроблено спробу з’ясувати характер розбіжностей між офіційним
ставленням Святого Престолу до реалізації унійного проекту в Російській
імперії, та фактичною, хоча й таємною, підтримкою унійних ініціатив
митрополита Галицького Андрея Шептицького. Також увага дисертантки
зосереджена на вивченні процесів формування особливої моделі взаємин
митрополита Галицького з представниками громад російських греко-католиків
– окремі аспекти особистісної взаємодії аналізуються під кутом зору наукового
дослідження, ілюструючи загальний характер історичного процесу становлення
Католицької Церкви східного обряду в Росії.
Авторкою проаналізовано особливу місійну роль А. Шептицького в
контексті зародження і розвитку громад російських греко-католиків, – особлива
увага зосереджена на суперечливому становищі ієрарха як таємного очільника
Католицької Церкви східного обряду в Росії. Питання повноважень
А. Шептицького на управління розвитком та інституалізацією унійної Церкви в
Російській імперії займає особливу нішу в структурі наукових зацікавлень
дослідниці. 5

У пропонованій праці значна увага приділяється аналізу внутрішнього
становища і специфіки розвитку громад російських греко-католиків в контексті
суспільно-політичних процесів початку ХХ ст., дослідженню особливостей і
тенденцій інтеграції унійної Церкви як самостійної інституції та духовно-
політичного концепту в реалії російського соціуму зазначеного періоду.
Проаналізовано організаційні основи створення громад російських греко-
католиків, виявлено певні особливості, закономірності у формуванні та
структуризації внутрішнього середовища громад, їх функціонуванні.
Запропоновано авторську періодизацію інституалізації Католицької
церкви східного обряду в Росії та організаційного впорядкування її
життєдіяльності.
Доведено, що збереження «чистоти» східного обряду залишалося
першочерговим пріоритетом розбудови унійної в Росії. З’ясовано, що упродовж
усієї унійної діяльності митрополит А. Шептицький опирався на богословську
спадщину папи Лева ХІІІ. Теза про збереження ідентичності східного обряду в
унійній церкві стала концептуальною для формування теоретичного підґрунтя
розбудови російського католицизму східного обряду і творення практичних
передумов цього процесу.
З’ясовано специфіку внутрішнього зростання громад російських греко-
католиків на відсутності освічених та прогресивних кадрових ресурсів,
недостатнього матеріального забезпечення, перманентного конфлікту з
представниками Російської Православної Церкви та упередженого ставлення з
боку апарату імперського управління.
Окрім того, вивчено зовнішню активність Католицької Церкви східного
обряду в Росії як повноправної інституції – висвітлено напрямки встановлення
міжцерковного діалогу та спроби налагодження міжконфесійного порозуміння.
Проаналізовано роль окремих представників громад російських греко-католиків
у налагодженні міжцерковного спілкування, формуванні специфічного
духовно-культурного середовища в Росії на початку ХХ ст. 6

Проаналізовано характер взаємин громад російських греко-католиків з
представниками РПЦ, наведено приклади окремих спроб налагодження діалогу
поміж зазначеними спільнотами. Зокрема, досліджено епістолярний діалог між
митрополитом Галицьким А. Шептицьким та єпископом Житомирським і
Волинським Антонієм Храповицьким, як одним із чільних представників
православної ієрархії Російської імперії, богословом і церковним теоретиком.
Окремо зосереджено увагу на проблемах налагодження міжцерковних
взаємин із РКЦ, а також російською Церквою старообрядців. Визначено
проблемні аспекти налагодження міжконфесійного діалогу, проаналізовано
значення відсутності інституційних форм реалізації унійної Церкви в
Російській імперії, пов’язаного із неврегульованим юрисдикційно-правовим
становищем та недостатнім рівнем представництва на зовнішньому рівні
відносин.
Визначено основні досягнення розбудови Католицької Церкви східного
обряду в Росії станом на 1917 р., проаналізовано проблеми та перспективи
утвореного екзархату. Висвітлено специфічні умови становлення Католицької
Церкви східного обряду в Росії як самостійної інституційної одиниці, окреслено
подальші шляхи просування унійних ідей у духовно-релігійному просторі
російського суспільства. Проаналізовано проблемні аспекти інституалізації
унійної Церкви в Росії на тлі суспільно-політичних зрушень першої половини
ХХ ст., визначено роль новоствореної ієрархії у процесах творення духовної
ідентичності російських греко-католиків.
Ключові слова: унійна Церква, Католицька Церква східного обряду в
Росії, Андрей Шептицький, католики східного обряду, Російська імперія,
Святий Престол, Лев XIII, Пій Х, Леонід Федоров, Олексій Зерчанінов, Іван
Дейбнер, Російська Католицька Церква західного обряду, екзархат.