Господарчо-майновий ресурс православної церкви в другій половині XIX століття – 1917 р. (на матеріалах Півдня України)

Балухтіна О. М. Господарчо-майновий ресурс православної церкви в
другій половині XIX століття – 1917 р. (на матеріалах Півдня України). – На
правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Запорізький національний університет.
Запоріжжя, 2018.
Православна церква, як основна офіційно визнана конфесія, відігравала
важливу роль в духовному та господарському житті українського суспільства до
жовтня 1917 р. Її майно та капітали на теренах імперії були оцінені більше ніж у
830 млн крб. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю в теоретичному
осмисленні історичного досвіду у сфері церковно-державних відносин та його
практичному застосуванні в сучасній господарській діяльності церкви.
Дисертацію присвячено дослідженню складових господарчо-майнового
ресурсу, шляхів його формування, впливу на матеріальне забезпечення
православного духовенства та на розширення суспільного впливу церкви на Півдні
України в другій половині XIX ст. – 1917 році. Висвітлено основні принципи
державної політики щодо церковної власності та матеріального забезпечення
духовенства шляхом введення державних окладів та наділення землею. Визначено
особливості управління церковним майном, вказано на провідну роль духовної
консисторії та благочиння в управлінні церковним господарством та примноженні
церковного майна на рівні єпархії. Представлено основні джерела та структуру
доходів парафіяльних церков і монастирів. Проаналізовано основні доходи білого
та чорного духовенства.
Дисертація виконувалась у межах науково-дослідної теми кафедри історії
України Запорізького національного університету «Суспільно-церковні
трансформації в Україні XIX–XXI ст.» (номер державної реєстрації 0114U002661).
Хронологічні межі дисертації охоплюють період з другої половини XIX ст. до
1917 р. Нижня хронологічна межа дослідження пов’язана з розбудовою 3

інфраструктури українських земель у складі Російської імперії після проведення
Селянської реформи 1861 р. і буржуазних реформ 60–70 х рр. ХІХ ст., а верхня – з
Лютневою революцією 1917 р.
Географічні межі дослідження визначають територію одного з найбільших
регіонів України – Півдня, до якого належали три єпархії – Катеринославська,
Таврійська та Херсонська.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше визначено
поняття «господарчо-майновий ресурс» та «господарчо-майновий комплекс»
православної церкви; проведено детальний порівняльний аналіз розвитку
церковного та монастирського господарства Півдня України, їх землеволодіння на
губернському та повітовому рівнях, у тому числі й на приватновласницьких землях
духовних осіб; досліджено роботу свічних заводів та механізм реалізації їх
продукції.
Підтверджено тезу про те, що православна церква завжди підтримувала
існування всіх видів підприємництва, які приносили їй прибутки. У динаміці
розглянуто процес переходу в регіоні на казенне жалування (державний оклад)
білого духовенства; визначено фактори, що впливали на рівень забезпеченості
всередині кліру або окремого монастиря. Обґрунтовано тези про закритість від
суспільства інформації щодо фінансової звітності та доходів монастирів та
відмінності в даних офіційної церковної статистики від земської та державної по
губерніях.
Уточнено організаційну структуру церковного господарства.
Подальшого розвитку набули питання вивчення матеріального забезпечення
духовенства, політики царизму в цьому напрямі, визначення основних джерел
доходів церковних причтів та монастирів.
Аналіз історіографії теми виявив, що окремими питаннями її вивчення
займалася велика кількість науковців. Але на тлі ґрунтовних досліджень з історії
православної церкви немає жодної цілісної праці, присвяченої вивченню її
господарчо-майнового ресурсу. Залучена до роботи джерельна база є достатньо
репрезентативною і достовірною, дає змогу всебічно дослідити обрану тему. 4

Визначено, що основу господарчо-майнового комплексу становили церковні
та монастирські (разом із архієрейськими домами) господарства як головні ланки
господарсько-економічної діяльності РПЦ. Створений завдяки державній
підтримці та величезним пожертвам вірян ГМР складався з великої кількості
рухомого та нерухомого майна, власного господарства, виробництва та
використовувався церквою для зміцнення свого впливу, статусу в країні та для
забезпечення функціонування церковних структур, в тому числі й управлінських.
Управління майном було уніфікованим у межах усієї країни та сприяло збільшенню
доходів православної церкви. Досягалося це шляхом контролю за його цілісністю,
використанням за призначенням та системою багаторівневої перевірки
господарських документів.
Водночас ефективність наглядових функцій була досить низькою. Церква, як
і весь державний апарат, стала бюрократичною системою. Вона повністю
контролювалася державним органом Св. Синоду – Господарським управлінням.
Держава в разі потреби користувалася господарчо-майновим ресурсом церкви, тим
самим обмежуючи її у вільному доступі до власних коштів.
В бажанні матеріально себе забезпечити духовенство використовувало
господарчо-майновий ресурс церкви, йдучи при цьому на внутрішні конфлікти з
собою, зміни у власному світогляді та на напруження у відносинах із парафіянами.
Загалом це призводило до недовіри значної кількості населення до церкви.
Практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що її результати і
висновки можуть бути використані науковцями при дослідженні проблем
становості суспільства та соціально-економічного розвитку регіону; у
викладацькій діяльності; при підготовці історико-краєзнавчих та науково-
популярних праць, екскурсійних довідників з історії Півдня України. Окремі
положення, зокрема – в частині аналізу цивільного законодавства та церковного
права, можуть бути використані при підготовці проектів нормативних актів, що
регулюють господарські відносини між державою та церквою в Україні.
Ключові слова: православна церква, Південь України, господарчо-майновий
ресурс, комплекс, монастирі, землеволодіння, прибуток.