Становлення громадянського суспільства незалежної України (1991 – 2010 рр.)

Мороз Н. О. Становлення громадянського суспільства незалежної України (1991 – 2010 рр.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 історія України – Національний
технічний університет «Дніпровська політехніка», Миколаївський
національний університет імені В.О.Сухомлинського, Міністерство освіти і
науки України, Миколаїв, 2018.
Дисертація присвячена дослідженню законодавчих засад, що стосуються
розбудови громадянського суспільства, зокрема втіленню його принципів в
державно-політичній, соціально-економічній та духовно-культурній сферах
життя. Виокремлено основні віхи в розвитку законодавства про інститути
громадянського суспільства. Важливим для утвердження громадянського
суспільства стало проголошення незалежності України та утвердження її
державного суверенітету. Процеси становлення та розвитку громадянського
суспільства постійно потребували повноцінного законодавчого забезпечення
суспільних відносин у цій сфері та модернізації чинного національного
законодавства. Попри значні кроки в ручищі формування законодавчого поля
для діяльності інститутів громадянського суспільства, Україна навіть у ХХІ
столітті значно відставала за цим критерієм від інших держав.
Проаналізовано процес становлення і розвитку політичних партій в Україні
як інституту громадянського суспільства, а також особливості суспільно-
політичного життя країни в контексті легітимізації громадських організацій та
політичних партій, їхнього впливу на суспільство. Встановлено, що початок
політичного плюралізму в Україні більшість дослідників пов’язують із
діяльністю Народного Руху України (НРУ). Рух фактично став першою
політичною організацією, яка відкрито оголосила про свій намір боротися за
владу політичними методами. Монополії КПРС у політичній сфері прийшов
кінець.

II
Встановлено, що партійна система України станом на 2010 р. мала досить
презентабельну форму. Зареєстровані Мін’юстом 179 політичних партій
створювали ілюзію конкурентного політичного плюралізму. Проте, на наш
погляд, малочисельність, централізм, фінансування олігархами, концентрація
на виборах досить негативно впливали на становлення політичних партій в
Україні як повноцінного інституту громадянського суспільства. У роботі
запропоновано періодизацію розвитку українських політичних партій.
Визначено, що спроби періодизації становлення громадянського
суспільства у вітчизняній науці не отримали достатньо комплексного
висвітлення, особливо це стосується періоду з 2005 до 2010 рр. Процес
становлення громадянського суспільства потрібно розглядати через аналіз
діяльності його складників. Запропонована власна періодизація, дає змогу
проаналізувати найбільш важливі інститути суспільно-політичного розвитку
української держави. Для визначення періодів обрано події, що мають
історичне значення для процесів демократизації і лібералізації суспільно-
політичного життя та формування конституційного ладу. Тому виокремлено
такі етапи 1) квітень 1985 р. – липень 1990 р.; 2) липень 1990 р. – серпень 1991
р.; 3) серпень 1991 р. – червень 1996 р.; 4) червень 1996 – грудень 2004 р.; 5)
грудень 2004 – лютий 2010 рр.
Доведено, що соціально-економічні чинники відігравали значну роль в
утвердженні громадянського суспільства, особливо процеси приватизації,
розвитку підприємництва та становлення середнього класу. Процес
приватизації не зміг забезпечити соціальну справедливість, концентрацію
фінансових ресурсів для модернізації виробництва. Розв’язуючи окремі
нагальні проблеми економічного розвитку країни, український варіант
приватизації не сприяв розвитку дрібного підприємництва, як не сприяв
проведенням реформ соціально-економічної системи. Характерні риси
економічної політики держави щодо підприємництва у першій половині 1990-х
рр. були невизначені і постійно змінюване ставлення держави до малого

III
підприємництва, що залежало від політичної кон’юнктури, соціально-
економічного становища. Ділова активність малого бізнесу, попри вжиті
державні заходи, зростала повільно.
Підтверджено, що середній клас - необхідна складова інституціоналізації
громадянського суспільства. Такий соціальний прошарок оцінюється за рівнем
прибутку, який уможливлює не тільки задовольняти базові потреби людини, а й
розвиватися, збільшувати заощадження, мати можливість інвестувати, гідно
проводити дозвілля. За рівнем прибутку, понад 85% населення займали
положення нижче середнього класу, тоді як у розвинених країнах бідні верстви
складають не більше, ніж 10-20%. Така ситуація безпосередньо впливала на
політичні інститути громадянського суспільства, спричиняючи низьку
громадянську активність, відсутність контролю за бюрократичним апаратом,
безвідповідальність влади, зростання корупції. Тобто середній клас фактично
існував, однак це були люди, малозацікавлені в прогресивному розвиткові
держави. Лише на середину 2000-х рр. поступово вимальовувався образ
«середнього класу». Безумовно, його прибутки не можна порівнювати із
розвиненими країнами Заходу. У соціальній стратифікації українського
суспільства все помітнішою стала група людей із стабільним прибутком,
особливо це стосувалося великих міст.
З’ясовано, що важливим на теренах України у контексті громадянського
суспільства стало зростання політичної активності населення. Проаналізовано
такий важливий чинник становлення громадянського суспільства в Україні як
політична (громадянська) активність. Це важливий індикатор розвитку
суспільства, оскільки що її низький рівень провокує падіння довіри до владних
інститутів, унаслідок чого посилюються радикальні чи маргінальні групи.
Процес розвитку політичної активності українського суспільства протягом
перших двадцяти років незалежності був несистемним і значно ситуативним.
Більша частина населення залишалася пасивним спостерігачем суспільних

IV
негараздів. Відсутність діяльного громадського впливу на процес прийняття
державних рішень провокувало протестний потенціал суспільства.
Досліджено, протестний рух в Україні, який в роки незалежності найбільш
масштабно виявився у шахтарських виступах. У протестному русі вагому роль
відіграли такі громадські організації як нові профспілки. Демократизація
суспільних відносин у країні сприяла утворенню нових незалежних профспілок.
Ще одним виявом зростання громадянської активності українців стала
діяльність неурядових громадських організацій. Останні іноді називають
«третім сектором» громадського суспільства, або й ототожнюють його з
громадськими організаціями. Громадські організації мали значну роль у
процесі активізації українського народу в 2004 р. Між тим кількість
громадських організацій в Україні відставала від європейських показників.
Більшість з них залишалися формалізованими організаціями, рівень залучення
українців до їхньої діяльності був досить низьким.
У роботі аргументована, важлива роль ЗМІ в житті українського
суспільства була досить значною, оскільки активно впливали на формування
громадської думки та поглядів пересічного громадянина. Провісниками
української незалежної преси стали самвидавні видання. Народний Рух України
кожного регіону мав власні друковані газети: Івано-Франківська «Галичина»,
рівненська «Рада» та інші. Ними запропоновано суспільству свободу слова,
доступ до правдивої інформації, історичної та політичної правди, що зазвичай
сприяли пробудженню національної свідомості.
Практично доведено, що протягом усього досліджуваного періоду
українські медіа перебували у несприятливих для свого становлення та
розвитку умовах. Протягом першого десятиліття незалежності України
український медіа-простір втратив свободу та незалежність у висвітленні
політичного життя суспільства. Справа Гонгадзе продемонструвала й реальну
загрозу життю для журналістів під час виконання своїх професійних обов’язків.
V
У другій половині 90-х рр. продовжувався пошук оптимальної моделі
державного регулювання інформаційного простору.
Важливим інструментом діалогу між парламентом, виконавчою гілкою
влади та ЗМІ стали парламентські слухання. Уперше в такому форматі вони
відбулися ще 10 квітня 1997 р. Слухання у Верховній Раді мали важливе
значення у становленні ЗМІ як інституту громадянського суспільства. За
участю громадськості було обговорено ряд проблем, запропоновано шляхи
їхнього вирішення.
Негативним фактором становлення незалежних мас-медіа в Україні в ХХІ
ст. стала робота журналістів на замовлення й прихована реклама на
телебаченні. Загроза полягала у неможливості кінцевого споживача
відмежовувати рекламу від нейтрального повідомлення. Констатуємо, що
становлення українських ЗМІ відбулося, незважаючи на те, що упродовж
тривало періоду вони продовжували бути залежними від олігархів-спонсорів та
адміністративного тиску з боку органів державної влади. Тому інформація до її
кінцевого споживача потрапляла у викривленому світлі та нечіткому форматі.
Отримані в роботі наукові результати рекомендується використати під час
розробки широкого кола проблем з політичної та соціально-економічної історії
українського суспільства в 1991 – 2010 рр., підготовці узагальнюючих наукових
праць, підручників, навчальних курсів з історії України, муніципального права,
публічного адміністрування для учасників освітнього процесу.
Ключові слова: громадянське суспільство, плюралізм, політичні партії,
приватизація, середній клас, підприємництво, політична активність, неурядові
громадські організації, засоби масової інформації.