Публіцистика Михайла Грушевського як джерело дослідження суспільно-політичної думки в Україні кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Панькова С. М. Публіцистика Михайла Грушевського як джерело дослідження суспільно-політичної думки в Україні кінця ХІХ – початку ХХ ст. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
за спеціальністю 07.00.06. “історіографія, джерелознавство та спеціальні
історичні дисципліни”, підготована в Інституту української археографії та
джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. Захист здійснюється
в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана
Франка. Дрогобич, 2018 р.
У дисертації вперше в українській історіографії проаналізовано
публіцистику видатного українського історика, громадського і державного
діяча Михайла Грушевського як джерело дослідження суспільно-політичної
думки в Україні на зламі ХІХ – ХХ ст. та впливу на її формування. Робота
стала результатом участі автора у виявленні, упорядкуванні та коментуванні
всього публіцистичного доробку вченого (1897–1924), що побачив світ у
чотирьох томах (п’яти книгах) академічного видання творів М. Грушевського
у 50 томах. Із величезного обширу даного корпусу виокремлено
публіцистичні праці кінця ХІХ – початку ХХ ст. Вони репрезентують перший
період публіцистичної діяльності вченого, тісно пов’язаний з його
суспільними ініціативами, скерованими на формування модерної української
нації, її світогляду й ідеології.
Автором вперше акцентовано головну увагу на текстах публіцистичних
виступів М. Грушевського, які розглядаються як самодостатнє
історіографічне джерело та джерело культурно-інтелектуальної й суспільно-
політичної історії України. Інші комплекси – від офіційних до особистих –
залучаються для джерелознавчого дослідження публіцистичних праць,
взаємодії різнопланових матеріалів, висвітлення широкого поля соціальних,
політичних, культурних контекстів.У зв’язку з цим для реалізації мети та завдань дисертації
запропоновано комплексний підхід до розкриття інформаційного потенціалу
головного джерельного комплексу. У історіографічному аспекті – це
висвітлення концепції та редакційної політики головних тогочасних рупорів
суспільно-політичної думки – “Літературно-наукового вістника” і “Села” –
через звернення М. Грушевського до читачів та інші публічні виступи. У
цьому ж аспекті публіцистичні праці вченого стали важливими орієнтирами
у дослідженні полемічного простору, який сприяв модернізації тогочасного
українства. Запроваджені підходи дали змогу вперше розглянути тексти
суспільно-політичних праць вченого як джерело, на якому вибудовували
свою концепцію боротьби з українським рухом імперська адміністрація та
цензура. По-новому, на тлі суспільних ініціатив М. Грушевського розкрито і
проаналізовано ідейно-тематичну еволюцію його публіцистики.
З метою узагальнення історіографічного та першоджерельного
матеріалу, в роботі проаналізовано стан наукової розробленості проблеми,
наголошено на репрезентативності джерельної бази, обрано концептуальну
модель дослідження та методологічні засади.
Зауважено, що на різних етапах студіювання проблеми внесок
українських дослідників характеризується нерівномірністю, обумовленою
ідеологізацією імені М. Грушевського в радянський період і недоступністю
до джерельної бази вчених діаспори. Актуалізація теми з відродженням
незалежності України вплинула на результати, насамперед щодо виявлення і
корпусного перевидання публіцистичного доробку історика та осмислення
його історіографічного потенціалу. Серед здобутків сучасного періоду
студіювання окресленої проблеми наголошуємо на корпусному виданні
рецензій на праці, зокрема й суспільно-політичні виступи вченого. В останні
роки все більше уваги приділяється всебічному дослідженню рецепції
публіцистики М. Грушевського його сучасниками. Власне, ця робота на довгі
роки забезпечує джерельну базу для ґрунтовних різнопланових студій, якими
вже збагатилося грушевськознавство останнього десятиліття.
4Поза головним джерельним комплексом, на якому зауважено вище,
особливу увагу звертаємо на унікальний документ – щоденник
М. Грушевського. Завдяки йому маємо можливість заглянути у творчу
лабораторію історика, реконструювати інтенсивність публіцистичної
діяльності, встановити датування багатьох праць і виявити ключі до пошуку
невідомих. Вплив на творчість вченого-публіциста ідейних, соціальних і
психологічних чинників зафіксовано у численних еґо-документах,
насамперед епістолярних і мемуарних джерелах. Саме ці джерела дають
змогу відтворити як натхненну редакційну роботу М. Грушевського, увага
якого була зосереджена на формуванні концепції та редакційного портфеля
“Літературно-наукового вістника” і “Села”, так і на перманентну боротьбу з
опонентами та цензурою.
При виборі методологічних засад враховуємо напрацювання сучасних
історіографів і спираємось на теоретичну модель нової культурно-
інтелектуальної історії, яка передбачає широкий контекстуальний підхід та
визначає дослідницькі стратегії. Ця модель дає можливість проаналізувати
публіцистику М. Грушевського як складову його інтелектуальної творчості,
як цілісний націотворчий проект. Для досягнення мети і завдань дисертації
застосовано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження (евристичний,
історико-ретроспективний, історико-генетичний, порівняльно-історичний
метод, проблемно-хронологічний, біографічний та ін.), висновки зроблено на
основі принципів історизму, об’єктивності та ціннісного підходу до
досліджуваних явищ.
Роль М. Грушевського як речника української ідеї виразно
проглядається через широкий спектр публіцистичних праць, яким ще
сучасники відвели роль “документів по-справжньому історичних”. Головною
трибуною поширення головних постулатів суспільно-політичної думки
впродовж досліджуваного періоду носив заснований з ініціативи вченого
“Літературно-науковий вістник”. Його всеукраїнський, соборницький
характер був покладений в основу концепції та редакційної політики ЛНВ.
5Особливу увагу вчений приділяв ілюстрованому народному тижневику
“Село”, дбаючи про нагальність національного освідомлення
багатомільйонного селянства Великої України.
Роль речника української ідеї рельєфно виступає і через рецепцію
публіцистичного слова М. Грушевського, дослідженню якої в дисертації
відводиться важливе місце. Аналіз рецепції суспільно-політичних праць
вченого тісно пов’язаний з необхідністю усвідомлення їхнього історичного
характеру. Полемічний запал опонентів у різних середовищах українських
інтелектуалів збуджували як численні суспільні ініціативи М. Грушевського,
так і його публічні виступи. Він наголошував на пріоритетності приватного
шкільництва, відстоював концепцію і програму “Літературно-наукового
вістника”, першим розгорнув широку полеміку щодо соціальної функції
історії тощо. Безкомпромісну позицію займав вчений і щодо політики
галицького істеблішменту. Особливо гострий характер носила дискусія з
представниками російського правомонархічного табору.
Однак, як відзначали сучасники М. Грушевського, боротьбу
доводилося вести на два фронти. Саме тому акцентуємо увагу на
маловивченій проблемі – “репресивній”/“закритій” рецепції. Сприйняття
публіцистики М. Грушевського адміністративними органами влади та
цензурою Австро-Угорщини і Росії розглядаємо не лише з точки зору
численних санкцій у вигляді конфіскацій видань, штрафів і арештів, які
накладалися на відповідальних редакторів. Виявлені та досліджені матеріали
дають змогу зосередитися, насамперед, на цензурних практиках студіювання
публіцистичних текстів М. Грушевського. Саме в них цензура справедливо
вбачала головні ідеї та завдання національного руху, широко
використовуючи їх у своїй боротьбі з українством. Досліджуючи ці тексти,
чиновники не раз наголошувала на балансуванні історика-публіциста на межі
дозволеного цезурним “пером”. Власне, ці “спостереження” стражів царату
застерігають від презентизму та дають змогу наголосити, що
М. Грушевському у своїх публіцистичних виступах вдалося сказати значно
6більше, аніж він міг сказати. Саме тому і в його ключовій фразі “Ukraina fara
da sе! Україна своє осягне…”, і в його конституційному проекті, і в
федералістичній моделі свідоме українство правомірно вбачало
обґрунтування української окремішності.
Ключові слова: Михайло Грушевський, публіцистика, український рух,
суспільно-політична думка, історіографія, джерелознавчі аспекти, рецепція,
полеміка, цензура.