Дитина й дитинство в Гетьманщині: соціально-історичний та історико-антропологічний виміри

Сердюк І. О. Дитина й дитинство в Гетьманщині: соціально-історичний
та історико-антропологічний виміри. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 «Історія України». – Полтавський національний
педагогічний університет імені В. Г. Короленка, Полтава; Запорізький
національний університет, Полтава-Запоріжжя, 2018.
У дисертації на основі аналізу писемних джерел комплексно і всебічно
досліджено феномен дитинства як природнє явище та соціокультурний
конструкт, що функціонував у суспільстві Гетьманщини. Дослідження
ґрунтується на принципах системності, антропологізації та
міждисциплінарності. Відповідно до них дитинство розглядається як змінний
конструкт, що є продуктом культурних та соціальних реалій конкретної
історичної епохи. Для їх вивчення застосовано поєднання квантитативних
історико-демографічних методик та мікроісторичного підходу. Таким чином,
пов’язано серійну історію з аналізом казусів і поєднати підхід історичної
демографії (з її нахилом до природознавчого дискурсу й відображення
«реальності») та історії уявлень (з її схильністю до аналізу риторики).
Подібні дослідження є новими для української історіографії, натомість
досить добре розроблені «західними» науковцями, науковий інтерес котрих
найбільше був посилений відповідною книгою Ф. Ар’єса, в котрій дитинство
розглядається як соціально сконструйоване явище, котре із Середньовіччя й
до ХVІІІ ст. було абсолютно відмінним від сучасної його моделі. Праця Ар’єса
виконала роль інтелектуальної провокації й досьогодні історики спростовують
її тези, намагаються застосувати основні положення на матеріалах інших
країн, більш щільно пропрацьовують окремі аспекти (іконографія дитинства,
дитячий одяг, батьківська любов, дитинство і соціальні групи тощо). При
цьому головним питанням залишається те, як суспільство конструювало свою 3

модель дитинства. Тому це явище вивчається з точки зору демографії,
соціальної історії, історії уявлень, історії речей. Вітчизняна історіографія
домодерного дитинства здебільшого зупинилася на досягненнях поч. ХХ ст.
Спадщина Ар’єса та його наступників майже не пропрацьована на українських
джерелах, а дослідження на матеріалах Гетьманщини практично відсутні.
Разом з цим, для цього є достатня джерельна база: облікова документація,
пам’ятки законодавства, матеріали судових та єпітимійних справ, щоденники
та епістолярії, філософські твори і релігійні моралізаторства, література.
Відтак, аналіз українського джерельного матеріалу за допомогою апробованих
європейськими істориками підходів та методик уможливив написання
цілісного узагальнюючого дослідження моделі дитинства в окремому соціумі.
Хронологічні та територіальні рамки дисертації охоплюють
Гетьманщину ХVІІІ ст., котра обмежувалася десятьма лівобережними
полками. Ця територія, попри локальні включення спільнот греків, старовірів,
російських військових тощо, мала доволі етнічно й конфесійно гомогенне
населення. Вона накладалася на межі Київської митрополії та Переяславсько-
Бориспільської єпархії. Такі компактність і однорідність важливі для
дослідження дитинства практично з «нуля». Щодо більш ширшої хронології,
то глибокому зануренню у другу половину ХVІІ ст. заважає відсутність
облікових джерел, котрі дуже цінні для даного дослідження і, по суті, вводять
дитину у поле зору історика. Загалом дитина стає помітною у такій
документації починаючи із 1720-х рр. після запровадження тотального
церковного обліку населення (метричні книги, сповідні розписи). Верхня
хронологічна межа умовно сягає 1781 р. – часу скасування полково-сотенного
устрою й трансформації Гетьманщини у намісництва Російської імперії. Разом
з тим, враховуючи опосередковане відношення адміністративних реформ до
суспільних трансформацій, у дисертації також використано матеріали ХVІІ та
початку ХІХ ст., а побутування дитинства розглянуто у більш широкому
європейському контексті. 4

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що Автором вперше
здійснено: аналіз писемних джерел Гетьманщини стосовно їхнього
інформаційного потенціалу у відображенні різних аспектів дитинства,
проаналізовано «дитячу» риторику текстів витворених «освіченою»
культурою і її співвідношення з практиками простолюду; з’ясовано вікові
рамки дитинства та його періодизації у баченні суспільства Гетьманщини;
комплексно досліджено найважливіші явища в житті дитини у традиційному
релігійному суспільстві; вивчено бачення цих явищ тогочасним соціумом, а
також відповідні стратегії і ритуальні практики дорослих, пов’язані з
народженням, хрещенням, похованням дітей; реконструйовано механізми
соціалізації дитини; встановлено, що така соціалізація відбувалася через
набуття навичок, контактів і певного символічного капіталу, що пояснює
важливість дитячої праці ширше ніж з позицій «експлуатації» чи економічної
вигоди; актуалізовано питання ставлення до життя і смерті дитини, емоційної
прив’язаності батьків до своїх нащадків, іншування байстрюків та дітей-
жебраків, сприймання школярів та малолітніх сиріт.
Значна увага приділена визначенню основних демографічних
характеристик населення Гетьманщини, що стосуються вікової когорти дітей;
вивченню соціалізації дитини з точки зору теорії life cycle service,
запропонованої європейськими істориками для пояснення позаекономічних
аспектів дитячої праці і наймитування; дослідженню середовища та
матеріального складника дорослішання дитини (дитячий простір та житло,
одяг, іграшки тощо); вивченню впливу на родинне життя християнської моралі
і релігійних норм; взаємодії традиційного і новацій, насаджуваних державою
«згори»; впливу Просвітництва та нових знань про природу людини на
бачення дитинства; з’ясуванню особливостей функціонування специфічних
дитячих та підліткових соціальних груп (школярі, учні ремісників);
дослідженню медичних уявлень суспільства Гетьманщини (дотичних до
дитинства та дітонародження), акушерських практик, магічних дій,
відповідних виявів народної побожності. Це дозволило удосконалити техніки 5

роботи з писемними джерелами, методики інтерпретації їх даних під час
вивчення родинного життя, історії повсякдення, соціальної та демографічної
історії. Також істотно підкориговане домінуюче в історіографії бачення
суспільства Гетьманщини, як такого, що у ХVІІІ ст. зазнавало тотального
реформування «згори», уніфікації та істотних перетворень.
Вивчення дитинства стало основою для більш широких висновків про
вплив модернізаційних ініціатив Російської імперії на традиційне суспільство.
Істотні світоглядні зміни у тодішніх реаліях могли сформуватися насамперед
за посередництва церкви, а дисциплінування і перетворення Київської
митрополії на ординарний складник синодальної церкви у ХVІІІ ст. так і не
відбулося. Промовистим прикладом цього є провал спроби обмежити кількість
хрещених батьків відповідно до московських практик. Найуспішніших
урядових ініціатив щодо дитинства слід було очікувати у тих царинах, які
стосуються позародинного життя: медицині, функціонуванні освіти, опіці над
представниками маргіналізованих груп. Ці сфери, окрім освіти, залишалися,
однак, більше у компетенції традиційного суспільства. Попри велику
просвітницьку риторику, реальні зміни зачепили дитинство в Гетьманщині
слабко, найперше стосовно віку кримінальної відповідальності й пом’якшення
покарань неповнолітніх. Інші, набагато важливіші новації, такі як державні
сиротинці, щеплення від віспи, фахова медична допомога для дітей і породіль,
з’являться на цих теренах уже у ХІХ ст., до того ж ефект від їх утілення буде
помітний не одразу. Тому в суспільстві Гетьманщини, котре у ХVІІІ ст.
намагалася унормувати Російська імперія, дитинство і родинне життя були
сферами, що зазнали найменших змін.
Дисертаційне дослідження виконувалося у рамках планових наукових
тем кафедри історії України Полтавського національного педагогічного
університету імені В.Г. Короленка: 1) «Соціально–демографічна історія
України доби Гетьманщини» (2015–2017 рр., номер державної реєстрації
0115U002237); 2) «Дитина й дитинство у державно-правовому регулюванні,
релігійних нормах та народних уявленнях середньовічної і ранньомодерної
України» (2017–2019 рр., номер державної реєстрації 0117U004973). Окремі
аспекти проблеми досліджувалися за грантової підтримки Міжнародної
асоціації гуманітаріїв (короткотерміновий грант на 2010–2011 рр.). Дисертація
також виконувалася у співпраці з Науковим товариством імені Шевченка в
Америці (гранти 2014, 2016 рр.).
Практичне значення роботи полягає у тому, що її результати можуть
бути використані при написанні конкретно-проблемних та узагальнюючих
праць з історії України, історичної демографії, історії Гетьманщини,
соціальної історії. Результати дослідження можна рекомендувати при розробці
вузівських і шкільних підручників та навчальних курсів для гуманітарних
факультетів, де вивчається історія України, історична демографія, соціальна
історія, історична антропологія. Факти, судження й гіпотези, висловлені
автором у дисертаційній роботі, можуть бути використані науковцями при
дослідженні різних аспектів історії сім’ї, ґендерної проблематики, вирішенні
мікроісторичних питань. Окремі положення дисертації введені у навчальний
процес Полтавського національного педагогічного університету
імені В.Г. Короленка, зокрема під час розробки авторської навчальної
дисципліни «Родина і шлюб в історії України», та викладання курсу
«Спеціальні історичні дисципліни».
Ключові слова: батьківство, Гетьманщина, дитина, дитинство, дитяча
праця, дорослішання, материнство, прокреація, соціалізація.