Корінне населення Правобережної України у міжнаціональних відносинах наприкінці XVIII – 60-х рр. XIX ст.

Кундельський В. В. Корінне населення Правобережної України у
міжнаціональних відносинах наприкінці ХVІІІ – 60-х рр. ХІХ ст. – На
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
за спеціальністю: 07. 00. 01 – історія України. – Кам’янець-Подільський
національний університет імені Івана Огієнка. Кам’янець-Подільський, 2018.
У дисертації викладено результати дослідження про місце корінного
населення Правобережної України у міжнаціональних відносинах наприкінці
ХVІІІ – в 60-х рр. ХІХ ст. Обґрунтовано, що сутність, характер, особливості
прояву взаємин українців регіону з представниками національних меншин,
зокрема росіянами, поляками, євреями, іноземними колоністами,
зумовлювалися експансією та приєднанням до Російської імперії, її
суспільно-політичним і соціально-економічним устроєм, перенесенням
кріпосництва й інкорпорацією в її державний організм.
Історіографічний аналіз засвідчив, що при наявності значної кількості
наукових робіт, зокрема з проблем історії російсько-українських взаємин,
російсько-польських, російсько-єврейських, в українській історичній
літературі досі відсутні систематичні, комплексні наукові дослідження,
присвячені міжнаціональним відносинам у Правобережжі наприкінці XVIII
– в 60-х рр. XIX ст., предметом наукового інтересу в яких була
характеристика місця і ролі корінного населення регіону в міжнаціональних
взаєминах у динаміці активного імперіобудівництва та еволюції ставлення
самодержавства до українців.
Обґрунтовано, що сутність і характер міжнаціональних відносин у
Правобережній Україні, в центрі яких перебували українсько-російські
взаємини, визначила російська експансія. Похідними самодержавної
політики стало заперечення самобутності українського етносу, розгляд його
як частини “русcкого міра” та прагнення стерти з лиця землі на її теренах все
українське шляхом зросійщення українців. Політика російської влади носила 302
яскраво виразний антиукраїнський характер. Українці як корінний народ
опинились в абсолютно безправному становищі. В усіх сферах суспільного
життя господарями були росіяни, які залишили і навіть зміцнили позиції
польських магнатів і шляхти, здійснювали національне та соціальне
гноблення українців Правобережжя.
Відтворено механізми, зони і специфіку контактів титульного та інших
етносів у політичному, соціально-становому, економічному, культурному і
духовно-релігійному житті. Їх багаторівневість і складність визначалися
доступністю до влади, соціально-становим поділом, суспільства, формами
володіння та користування землею, утвердженням російського православ’я,
російської мови й ігноруванням автентичності і руйнуванням національної
ідентичності українців.
Простежено, як у межах імперського панування і самодержавних
національно-політичних цінностей формувався мур українсько-російського
непорозуміння та непримиренності. Наголошено на тому, що ключові позиції
в різних сферах суспільного життя посіли національні меншини, передусім
росіяни, поляки та євреї. Натомість на корінне селянське населення було
перенесено найконсервативніше кріпосне право. За цих умов суперечності
між українцями, росіянами та поляками (й значною мірою – євреями)
перейшли у Правобережній Україні в латентну форму конфронтації і
протиборства.
Розкрито політичні, етнодемографічні та ландшафтні зміни в розвитку
міст. Вектор їх розвитку дедалі більш спрямовувався на деукраїнізацію
шляхом наповнення в першу чергу росіянами, поляками, євреями тощо. В
них утверджувались і консервувались феодальні-кріпосницькі порядки,
мораль і права імперії, був зосереджений управлінський апарат, поліцейська і
судова влада, численні війська, які не тільки забезпечували силове
загарбання регіону, а й тримали в покорі корінних жителів і врощували всі
сфери суспільного розвитку в імперський державний організм. 303
Наголошено, що іноземці (росіяни, поляки, євреї та ін.) заселили
центри міст, витісняючи українців на їх окраїни та у передмістя, а ще більше
– в сільську місцевість. Українці стараннями поляків і росіян остаточно у
XIX ст. перетворились на типову селянську землеробську націю. Міста і
містечка все більше деукраїнізувалися, а їх населення ставало дедалі
неукраїнським, чужим для українців і, як правило, перестало захищати
українські національні інтереси.
Військова присутність, військові поселення, розквартирування на
території Правобережної України численних військових формувань
забезпечували політичну, станову, економічну, а отже і нерівноправність
українсько-російських відносин.
Зазначено, що ставлення до поляків у регіоні з боку російської влади
зазнало істотної трансформації, яка пройшла в кілька етапів. Спочатку
царизм пішов з ними на альянс і запровадив соціально-станову та
етнорелігійну драбину, забезпечивши правами та пільгами російських і
польських магнатів й більшість шляхти. Після придушення повстання 1830-
1831 рр. царизм розгорнув наступ на польські вольності, яка обернулась як
численними репресіями, так і організацією декласації численної шляхти.
Однак і за таких обставин поляки зуміли зберегти своє привілейоване
становище за рахунок переваги в земельній власності і потужного впливу
римо-католицької церкви.
Доведено, що виявом гострого соціального і національного напруження
стало посилення феодально-кріпосницької експлуатації українського
селянства, а відтак – численні виступи селян, масові втечі їх з території
Правобережжя в пошуках кращої долі. Особливого розмаху набув
селянський рух на Поділлі, пов’язаний з іменем У. Кармелюка, через що
самодержавство змушене було запровадити в губернії військовий стан.
Наголошено, що головними алгоритмами українсько-російсько-
польсько-єврейських взаємин у Правобережжі виступали політична,
економічна і духовно-культурна складові, вибудувані на тріаді “Народність, 304
православ’я, самодержавство”. Проте, ставши панівною релігією, російське
православ’я охопило лише ту частину світогляду, який в основному був
орієнтована на соціальні відносини. Позаяк справжні вірування корінних
мешканців, котрі закладалися тисячоліттями, не зникли, а увійшли на
певний час в глибину їхніх душ, трансформувалися в інші ідеали.
З’ясовано перебільшеність у літературі драматизму і непоміченість
проявів лояльності та позитивних тенденцій в українсько-польських і
українсько-єврейських стосунках. Доведено, що насадження російської
імперської моделі в міжнаціональних відносинах у Правобережжі були
об’єктивно приречені і не мали перспективи.
Зроблено висновок, що з включенням Правобережної України до
складу Російської імперії міжнаціональні відносини на його території набули
яскравого нерівноправного, антиукраїнського спрямування. Попри всі
складнощі корінні українці виявляли національну і соціальну стійкість,
самовідданість і мужньо долали всі негаразди і труднощі, оберігали свої
ментальні особливості – мову, культуру, традиції, історичне минуле,
прагнення до державотворення.

Ключові слова: корінне населення, Правобережна Україна, українці,
росіяни, поляки, євреї, сфери життя, царизм, інкорпорація, міжнаціональні
відносини, нерівноправність, національне і соціальне напруження.