Інформація Коментарі (0)
Розвиток історичного джерелознавства в Україні (1840-ві – 1920-ті рр.)
Розвиток історичного джерелознавства в Україні (1840-ві – 1920-ті рр.) - Тетяна Китиченко
Дисертація
Написано: 2018 року
Твір додано: 20-10-2021, 12:10

Завантажити:

PDF
Китиченко Т. С. Розвиток історичного джерелознавства в Україні (1840-ві –
1920-ті рр.) – кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07. 00. 06 «Історіографія, джерелознавство та
спеціальні історичні дисципліни» – Харківський національний педагогічний
університет імені Г. С. Сковороди, Харків –2018; Запорізький національний
університет, Харків – Запоріжжя, 2018.
Дисертаційна робота присвячена комплексному вивченню становлення та
розвитку історичного джерелознавства в Україні (1840-ві – 1920-ті рр.), переважно її
теоретичної складової.
У процесі дослідження нами було проаналізовано історіографію даного
питання і з’ясовано стан його наукової розробки. В цьому зв’язку виділено три
етапи в історії наукового вивчення процесу формування та розвитку історичного
джерелознавства та його теорії в Україні (1840-ві – 1920-ті рр.). У дореволюційний
період (1860-ті – 1910-ті рр.) з’являються лише перші, фрагментарні оцінки нових
для того часу ідей з методології та методики історичного джерелознавства. Вони
здебільшого містяться у рецензіях, бібліографічних оглядах, вступах до
узагальнюючих історичних та джерелознавчих праць. Дослідники, прихильники
різних моделей історіописання, демонстрували широке коло підходів до розробки
різних питань джерелознавчої теорії (в тому числі – до вивчення окремих груп
історичних джерел). Але більшість тодішніх істориків дотримувалися
позитивістських принципів роботи з історичними джерелами, надаючи перевагу при
цьому актовим документам.
Методологія та методика історичної науки у радянську добу зазнали значної
еволюції. У перше десятиліття після встановлення влади більшовиків в Україні ще
зберігалися дореволюційні наукові традиції. Зокрема, у 1920-х рр. частина науковців
(переважно старшого покоління) продовжувала підтримувати немарксистські
історичні концепції та застосовувати позитивістську методику роботи з історичними
джерелами. Зі встановленням в СРСР наприкінці 1920-х рр. тоталітарного режиму 3

немарксистські історичні теорії та джерелознавчі методики стають об’єктом
критики. Діяльність науково-дослідницьких установ (в тому числі – історичних),
опиняється під жорстким партійно-ідеологічним контролем. Попри це тоді
продовжують використовуватися головні підходи до вивчення історичних джерел,
розроблені ще в дореволюційну добу. Скажімо, концепція зовнішньої та
внутрішньої критики залишалася загальноприйнятою у радянському
джерелознавстві аж до 1960-х рр., а у джерельній базі більшості історичних праць
того часу переважали актові документи. Останній період радянської
історіографії (1985–1991 рр.) характеризується поступовим відходом науковців від
трактування марксизму-ленінізму як єдиної методології та методики наукових
досліджень, визнанням важливості врахування здобутків дореволюційних істориків
у царині теорії джерелознавства.
Для сучасного етапу розвитку історіографії є характерним акцентування
уваги на різних принципах роботи з історичними джерелами та висока оцінка внеску
дореволюційних вчених до теорії джерелознавства.
У дисертації охарактеризовано всі групи використаних нами історичних
джерел. А саме – 1) наукові роботи: колективні праці, монографії, дисертації, статті,
рецензії та відгуки, доповіді на засіданнях наукових товариств тощо; 2) навчальні
посібники і курси лекцій; 3) археографічні легенди до збірок документів; 4) публічні
лекції, науково-популярні видання; 5) джерела особового походження (щоденники,
спогади, автобіографії, листування). У процесі дослідження обраної теми
встановлено ступінь репрезентативності і повноти його джерельної бази. До
наукового обігу залучено значну кількість архівних документів та актуалізовано
опубліковані джерела (і передусім праці вчених підросійської України 40-х рр.
ХІХ – 1920-х рр.). Нами було використано матеріали з фондів Центрального
державного історичного архіву України у м. Києві, Інституту рукопису
Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, Державного архіву
Одеської області, Музею історії Харківського національного університету
імені В. Н. Каразіна, Відділу книжних пам’яток, цінних видань і рукописів 4

Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету
імені В. Н. Каразіна.
У дисертаційній праці визначено її методологічний інструментарій.
Методологічною основою дослідження стали принципи історизму, об’єктивності,
системності. У дисертації використано також цілу низку загальнонаукових та
спеціальних історичних методів: проблемно-історіографічний, історико-
порівняльний, історико-генетичний, біографічний, історико-типологічний,
проблемно-хронологічний та інші. Досягнення отриманих результатів стало
можливим за умови застосування методів лінгвістики тощо. Комплексне
використання зазначених методів і принципів забезпечило неупереджений і
всебічний розгляд досліджуваної проблематики у її розвитку та діалектичному
взаємозв’язку.
У роботі уточнено й доповнено інформацію про внесок істориків
підросійської України в становлення та розвиток вітчизняного історичного
джерелознавства у 1840-ві – 1920-ті рр.; розкрито його основні напрями та
результати інституціоналізації; охарактеризовано розробку вченими підросійської
України головних понять історичного джерелознавства. При цьому розвиток
джерелознавчої теорії висвітлено не лише шляхом аналізу окремих наукових праць,
але й через вивчення текстів літографованих лекцій, джерел особового походження.
У дисертації висвітлено принципи систематизації вченими історичних
джерел за групами і видами, подані запропоновані ними класифікаційні схеми;
розглянуто різні підходи до розробки джерелознавчої критики; показано зміни у
методиці опрацювання різних груп історичних джерел; дано оцінку внеску істориків
підросійської України в становлення вітчизняного історичного джерелознавства та
його методологічних засад. Водночас нами порівняно здобутки в царині теорії
джерелознавства істориків Російської імперії (і насамперед – тих, які працювали на
терені підросійської України) та західноєвропейської історіографії. Зокрема,
доведено вплив на формування відповідних наукових традицій в Україні
англійських, німецьких, російських і французьких методологів; показано внесок
істориків з підросійських українських теренів у розробку найголовніших питань 5

теорії джерелознавства в обраний час. Узагальнено позитивні наслідки діяльності
наукових товариств, архівів, музеїв та роль окремих вчених у розвитку
дослідницької методики, накопиченні значних обсягів нових (насамперед –
архівних) джерел. Високо оцінена роль навчальних і наукових закладів, науково-
організаційної та педагогічної роботи окремих дослідників у формуванні та
розвитку історичного джерелознавства. Відомий раніше історіографічний матеріал
доповнено новими фактами, які поглиблюють існуюче досі уявлення про
дисциплінарне оформлення історичного джерелознавства в підросійській Україні
40-х рр. ХІХ – 20-х рр. ХХ ст. Доведено, що одним із наслідків лекційної практики
викладачів Харківського, Київського, Новоросійського університетів, Ніжинського
історико-філологічного інституту стало поширення нових принципів історіописання
також і поза межами студентського середовища.
Ключові слова: історичне джерелознавство, теорія джерелознавства,
історичне джерело, класифікації джерел, романтизм, позитивізм, марксизм,
неокантіанство, дослідницькі принципи та методи, зовнішня та внутрішня критика.
ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ……………………….……………………………………….13

ВСТУП ……………………………………………………………….…………………14

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Стан наукової розробки проблеми…….…….……………………………………22
1.2. Джерельна база дослідження……….…………………….………….……………57
1.3. Теоретико-методологічні засади дослідження……….………………………….65

РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ ІСТОРИЧНОГО ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА
В ПІДРОСІЙСЬКІЙ УКРАЇНІ
2.1. Формування історичного джерелознавства та його теорії як наукової
та навчальної дисципліни……………………………………………………………....72
2.2. Джерелознавство та розвиток архівної, музейної й
археографічної справи…………………………………………………………………...94

РОЗДІЛ 3. ОПРАЦЮВАННЯ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИХ
ПРОБЛЕМ ІСТОРИЧНОГО ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА
3.1. Визначення предмета, структури та завдань історичного джерелознавства,
його міжпредметних зв’язків……………….………………………………….............120
3.2. Наукове осмислення природи джерела. Класифікації історичних джерел….....128

РОЗДІЛ 4. РОЗРОБКА МЕТОДИКИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЖЕРЕЛ В
ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ ПІДРОСІЙСЬКОЇ УКРАЇНИ
4.1. Загальнонаукові та міждисциплінарні підходи й методи.....................................152
4.2. Розробка спеціальних історичних методів і джерелознавчих методик...………163
4.3. Концепція зовнішньої та внутрішньої критики як двох етапів
дослідження історичних джерел....................................................................................173

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….............187

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……..…………………..197