Реформи фінансової системи другої половини ХІХ – початку ХХ століття в Російській імперії: історіографія

Мамоян С. Ч. Реформи фінансової системи другої половини ХІХ –
початку ХХ століття в Російській імперії: історіографія. – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за
спеціальністю 032 Історія та археологія. – Запорізький національний
університет. Запоріжжя, 2020.
У дисертації розкрито сутність дефініції «фінансова система» й
доведено, що станом на другу половину ХІХ – на початку ХХ ст. її
головними складниками були: реформа банківської і кредитної системи,
реформи бюджету, єдиного касового устрою і державного фінансового
контролю, грошова реформа. Усі ці реформи слід сприймати як єдиний
комплекс заходів, що докорінно змінив фінансову систему Російської імперії
в окреслений період.
У дисертації узагальнено процес формування історичних знань про
розроблення й обговорення, особливості практики реалізації та наслідки для
суспільства реформ фінансової системи другої половини ХІХ – початку ХХ
ст. у Російській імперії. Це узагальнююче історіографічне дослідження
секторів банківського і кредитного, бюджетного, касового та фінансового
контролю, грошового сектору, як невід’ємних складників фінансової
системи.
Обґрунтовано новий підхід до сприйняття реформ, згідно якого, їх не
варто спрощено визначати лише початком 1860-х рр., адже тоді їх лише
започаткували, а тривали вони аж до початку ХХ ст. Доведено, що звужений
підхід до сприйняття реформ фінансової системи, запроваджений
радянськими істориками, як то орієнтація на одну ключову дату «фінансова
реформа 1860 р.» (відштовхуючись лише від банківської), став на заваді
всебічному дослідженню та системному і комплексному підходу, не сприяв
глибшому вивченню реформаційних заходів, які стосувалися фінансової
системи в Російській імперії у другій половині ХІХ – початку ХХ ст. загалом.


3



Окремо визначені складники кожної із ключових реформ фінансової
системи.
Показано, що реформи фінансової системи другої половини ХІХ –
початку ХХ ст. у Російської імперії досить повноцінно висвітлені протягом
трьох історичних періодів: дорадянського (друга половина ХІХ ст.–1921 р.),
радянського (1920-і–1980-і роки) та сучасного (від початку 1990-х рр. і до
сьогодні).
Доведено, що історична періодизація та історіографічна не збігаються,
адже історіографічна як обмежена, так і водночас спричинена появою праць,
присвячених тій чи тій тематиці.
Враховуючи перший історичний період (друга половина ХІХ ст. –
1921 р.) показано, що історіографічні періоди, кожної з названих вище
реформ, у рамках саме цього історичного періоду не збігаються. Початок
висвітлення в історіографії реформи банківської та кредитної системи
припадає на 1850-і рр., кульмінація вивчення – на 1890-і рр. і була пов’язана
з реформою Держбанку та діяльністю С.Ю. Вітте, а після 1914 р. інтерес
істориків до неї згасає. Історіографічна періодизація цієї реформи
окреслюється 1850-и–1914-м рр. Історіографічні етапи цього
історіографічного періоду виокремлюємо наступним чином: 1-й етап: 1850-
і рр.–1860 р.; 2-й етап тривав протягом 1860-х рр. і відбивав перші
результати реформи та реакцію на неї суспільства; 3-й етап охоплював
публікації 1870-х–1880-х рр., який умовно можна вважати етапом посиленого
контролю над банківською і кредитною системою; 4-й етап: 1890-і рр. –
1914 р. – це етап завершення реформи Державного банку та появи праць
узагальнюючого змісту.
Історіографічний період реформ бюджету, єдиного касового устрою та
державного фінансового контролю окреслено 1855 – 1919 рр.
Історіографічних етапів виокремлено два: 1-й етап: 1855–1892 рр.; 2-й етап:
1892–1919 рр.


4



Історіографічний період грошової реформи припадає на 1862–1914 рр.
Змістовність і принципово нові підходи до оцінки цієї реформи дають змогу
виокремити два історіографічні етапи: 1-й етап: 1862 –1894 рр.; 2-й етап:
1895 –1914 рр.
Обґрунтовано, що завершення першого історіографічного періоду в
окремих реформах припадає на 1914-й р. чи на 1919-й р., і фактично, в добу
національно-визвольних змагань (1917 – 1921 рр.) відсутні праці, які б
принципово дали змогу розширити рамки періоду.
Другий історичний період (1920-і рр. – кінець 1980-х рр.) цілком
збігається з історіографічним. Ураховано особливості розвитку радянської
історичної науки і встановлено, що історіографічні етапи можна виокремити
наступним чином: 1-й етап: 1920–1930 рр. (наявність незаангажованих в
ідеологічному сенсі праць); 2-й етап: 1930- і – 1950-і рр. (поява праць з чітко
усталеними радянськими оцінками і критикою буржуазних перетворень в
Російській імперії); 3-й етап: 1960-і рр. (поява спеціальних ґрунтовних
досліджень, присвячених тим чи тим реформам фінансової системи зі
значним збереженням критичних оцінок); 4-й етап: 1970-і–1980-і рр. (поява
регіональних досліджень, пов’язаних із перебігом реформ фінансової
системи в регіонах та поява історичних студій, присвячених окремим
персоналіям). Поява праць європейських дослідників також вписується в цю
періодизацію, адже в 1920-х рр. друк європейських студій був пов’язаний із
пошуком виходу з післявоєнної кризи, і оцінки істориків Заходу цілком
влаштовували радянське керівництво. Водночас активність європейських
науковців у 1970- х рр. була пов’язана з кризою Бреттон-Вудської валютної
системи і, оцінюючи реформи фінансової системи, вони втягнули в свою
орбіту радянських дослідників.
Третій – сучасний історичний період (початок 1990-х рр. – до сьогодні)
дає змогу виокремити три історіографічні етапи, зокрема: 1-й етап припадає
на 1993-й–2000-й рр., і пов’язаний з появою студій в українській та
російській історіографії, написаних на нових методологічних засадах; 2-й


5



етап: 2000–2014-й рр. – це етап створення найзмістовніших досліджень, в
тому числі й кандидатських і докторських дисертацій та суттєвої деталізації
знань з різних складників окреслених реформ; 3-й етап бере початок у 2015 р.
і триває досі та характеризується наявністю праць з інституціональним
підходом. Підкреслено, що 2015-й рік став ключовим у зміні поглядів
російських істориків і стосується закликів відстоювати інтереси Росії, яка
протистоїть фінансовому натиску Заходу. На цьому етапі російські історики
відродили інтерес до праць дорадянської доби, в яких гостро критикувалися
ці реформи і залежність від європейського золотого монометалізму. Російські
науковці почали просувати погляди, протиставляючи себе сучасному Заходу,
відкрито, описуючи протистояння із США і долару як світовій валюті та
закликаючи відшукати власне автентичний шлях розвитку Росії.
Досліджено досить репрезентативну кількість джерел, які дали змогу
проаналізувати рівень вивчення реформ фінансової системи за три історичні
періоди, порівняти ці періоди з історіографічними. Дібрана автором
джерельна база сприяла усебічному висвітленню історіографії різноманітних
складників реформ, їхніх аспектів, особливостей різних концептуальних
підходів авторів у дослідженнях. Проаналізовано погляди ліберально й
консервативно налаштованих до реформ авторів, дослідників радянської
доби, праці сучасних учених, які успадкували інтерес до інституціонального
підходу при висвітленні окреслених реформ. Глибоко вичені роботи, які
містять оціночні судження і висвітлюють ставлення до реформ фінансової
системи з боку провладних кіл, розробників реформ, науковців,
громадськості, що дало змогу одержати всебічне уявлення про перебіг
реформ і рівень їхнього студіювання в науковій літературі.
Проаналізовані монографії тих авторів дорадянського часу, які містили
гостру критику урядових заходів і виступали проти конкретних підходів під
час втілення реформ та проти запозичення європейського досвіду без
урахування російських імперських реалій. Роботи окремих авторів піддані
історіографічному аналізу вперше.


6



Переосмислені, офіційно дозволені в радянські часи оцінки реформ.
Здійснено нову історіографічну оцінку радянської літератури, яка свого часу
була підпорядкована політичним поглядам і водночас окреслено праці, які
донині зберігають актуальінсть.
На основі сучансої методології проаналізовано праці представників
зарубіжної європейської (німецької, французької, польської) та англо-
американської історіографії, адже, якщо в дорадянську добу їхні дослідження
лягли в основу російської фінансової науки, то в радянську – інтерес саме до
реформ фінансової системи був викликаний схожими кризовими процесами в
економіках різних країн. При цьому вагомий інтерес становили ті роботи, які
ще не були предметом наукового аналізу.
Розглянуто найновіші різноманітні джерела, які ще не підлягали
історіографічному аналізу і синтезу, розкрито їхнє значення для
переосмислення оцінок окреслених реформ. У дисертації виокремлено
питання, перспектива розроблення яких дослідниками може бути
продуктивною.
Ключові слова: Російська імперія, фінансова система, реформа
банківської і кредитної системи, реформи бюджету, єдиного касового устрою
і державного фінансового контролю, грошова реформа, історіографія,
періодизація, джерела.