Кохання - вічний двигун життя (збірка)

Ім’я поета Володимира Проценка відоме на Україні широкому загалу шанувальників українського поетичного слова. Той факт, що поет живе і творить на рідній мові у Севастополі – заслуговує на повагу. Його збірочки, що уже побачили світ "Ой, не тужи", "Подих вічності" „Енергія землі” уподобались кримським композиторам і більше двадцяти творів покладені на музику та звучать в митецьких українських програмах.
Знайомство з його новими творами виплеканими самобутнім стилем із своєрідним тембром поетичного голосу та інтонаційно-мелодійним звучанням мимоволі привело до бажання представити нову збірку поезій із філософською назвою „Кохання – вічний двигун життя”.
Напружена політична ситуація в Криму позначилась на його багатьох творах, рядки яких не залишають байдужими за долю України:
То ж ніколи ніхто не посміє
В мене серце відняти твоє.
України серце – в серці поета і любов’ю до неї сповнені майже усі вірші. Прочитавши рядки, присвячені Василю Стусу, він постає перед нами, як патріот Вітчизни: Це Україна в душі творилась,
Визрівши серцем Стуса,
І молодою тепер вклонилась,
Ставши і вільна, і дужа.
Автор постає перед читачем глибоко ліричним і сповненим любові до Батьківщини, Севастопольського краю, рідних, близьких і взагалі до усіх людей, що його оточують:
Несу свій хрест, що в серці виріс
Кришталями людських висот.
Особливе відчуття нашого буття, відвертість, розсудливість та майстерно побудовані твори "Освідчення", "Тарасу Шевченку", "Василю Стусу", "Олександру Білашу", "Пам’ять" , „Товариш адмірал”, „Ритми”, „Дух Ай-Петрі”, „Дзвеніло море...”, Голос серця” та багато інших.
В свої рядки поезій Володимир уклав безліч замальовок українського колориту:
„Піднесеш коровай смаковитий
На вишневім мені рушнику.”
чи морських краєвидів:
Хтось розсипав намисто
На заморених віях
Ще сонливого моря...
чи людського буття:
Краса твоя –
Прозорість плеса.
Журба верби,
Калини плід.
Я явір твій...
чи щасливого материнства:
Мамо моя мила,
Птахо білокрила –
Коли твоя сила,
То візьми на крила..
У сповнених ліризму творах знаходимо багаті своїм художнім забарвленням картини: "...прийшли жнива і на зорі серпневу точать косу.", "... думи тануть під дощем.", “...море кличе в моряки.”, „Гойдались ми з тобою на веселці у райдужному витоку років”, „Десь чайки поховались в стріху моря” і багато, багато інших сюжетів, а найбільша філософська зрілість його творчості викладена в розділі цієї збірки „Музика росин”.
Володимир Проценко, майстерно, одним рядком створює багатющі картини та образи:
„Вже день в жита вечеряти побіг...”
і передбачає: „...віддати для Вкраїни душі провидіння.
А це означає, що будуть нові зустрічі, нові враження, нові поезії. Тож відчувши силу „Кохання – вічного двигуна життя” очікуємо на нові твори Володимира Проценка, виплекані багатющою кладовою гарного поетичного слова.

Заслужений журналіст України,
член Національної Спілки письменників України
Тамара Д’яченко-Гордієнко