Лисичка-сестричка й кум Лис (збірка) (вид. 1920)

Надруковані в цьому збірничку байки про зайця записані з народніх уст по ріжних кутках української території - на Курщині ("Лисиця вчить вовка рибу ловити", "Як лисиця зімувала в вовка та ведмедя", "Як звірі голосили по бабі", "Як лисиця оживляла бабу", "Лисиця-манашка", "Лисиця министром", "Лисиця й цап", "Лис рятує чоловіка од смерти", "Як лисиця зробила царем Грицька Скорохвата", "Лисиця-подорожня" й "Лисиця та глечик") та в Галичині ("Як лис розсудив ворону з сорокою", "Як хитрий лис вовка обдурив", "Як лис вовкові масло показав", "Лисове серце", "Як лис у баби курку видурив", "Як лис з злодієм товаришував", "Лис і качки", "Лисиця заводить вовка в яму", "Лисиця й собаки", Лис-куцак", "Лис і лисиця") - і вперше побачили світ, (окрім байок: "Як лисиця з вовком в п'ятницю їла м'ясо та в манастирі висв'ячувалася" (Б.Грінченко."Етнографическіе матеріальі", т.II) і "Лисичка кума" (Б. Грінченко "Українські народні казки"), в т. т. XXXVII-XXXVIII "Етнографичного Збірника", виданого р. 1916 під редакцією д. Володимира Гнатюка Львівським Науковим Товариством імени Шевченка.
Наше видання має літературне, а не наукове завдання, тому то ми текст байок подаємо місцями трохи виправлений відповідно до вимог сучасної нашої літературної мови й загальноприйнятого правопису, робили також де-які скорочення (так, напр. байка: "Лисиця миністром" - частина другої більшої байки: "Звірі за панування лева"), але скрізь і завжди пильнували, по змозі, зберегти народній і навіть місцевий колорит в вислові й конструкції речення.

Упорядник В. Юноша.
Художник-ілюстратор Погрібняк Микола Степанович.