Постколоніальне прочитання дискурсу Революції гідності

Ковтонюк Н. П. Постколоніальне прочитання дискурсу Революції гідності. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук (доктора
філософії) за спеціальністю 10.01.01 «Українська література» (035 «Філологія»). –
Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
Міністерство освіти і науки України, Київ, 2020.



Дисертація є першою спробою систематично дослідити літературу Революції
гідності у взаємозв’язку з іншими мистецькими (живопис, стріт-арт, музика,
перформанси), немистецькими (публіцистика, радіомарафони, інтерв’ю, контент
соціальних мереж) та суміжними (проекти усної історії, стилізації під історичний
наратив, постфольклор, частково блогосфера) практиками у світлі теорії
постколоніальних студій. У ній на основі дискурсивного матеріалу визначено
характер Революції гідності як складного симбіозу постколоніальної революції,
антиколоніального опору й інформаційної війни проти неоколоніальних прагнень
імперії, озброєної ідеологемою «русского мира».
У дисертації доведено, що культурологічний план Революції гідності потрібно
розглядати як дискурс, який складається з текстів різних знакових систем, їхніх
історичних, психологічних, ідеологічних контекстів, законів формулювання
істинності тверджень та цінностей учасників протесту, а літературу, інспіровану цією
подією, – аналізувати в тісному взаємозв’язку з іншими мистецькими й
немистецькими практиками, використовуючи міждисциплінарний метод.
Література Революції гідності не завжди характеризувалася високою естетичною
вартістю, проте відобразила світоглядні зміни, реактуалізувавши вже відомі або
створивши нові засоби. Проаналізований дискурс свідчить, що було розхитано


3



колоніально-антиколоніальну картину світу й розпочато процес формування
постколоніальної, якій властиві діалогізм в осмисленні себе, ворога (без крайнощів
глорифікації чи демонізації) та знакових для національної ідентичності постатей;
акцент на сучасному, а не на ідеалізованих минулому й майбутньому; поява мови,
нових свят, риторики для означення життя поза колоніальним й антиколоніальним
дискурсами; відновлення цілісності історичного наративу завдяки поверненню в
нього виключених ідеологічною роботою імперії чи національно-визвольних змагань
осіб, подій, інтерпретацій; відмова від домінування в культурі захисної реакції;
здобуття голосу, суб’єктності, агентності; створення нової ідентичності на основі
правильно інтегрованого доколоніального, колоніального й антиколоніального
досвідів.
Потреба участі в інформаційній війні зумовила використання засобів
деколонізації, зокрема моделювання образу ворога й себе на основі бінарних
опозицій, та частково призупинила становлення постколоніальної картини світу, але
відбулися два процеси, що передували цьому: демонтаж колоніальних,
антиколоніальних, неоколоніальних світоглядних структур, наративів, риторичних
топосів і дискурсивне долання наслідків колоніальної травми.
Визначено, що література Революції гідності у взаємозв’язку з іншими
мистецькими та немистецькими практиками представляє три етапи долання травми,
виділені Джудіт Герман:
1. Установлення безпеки, здобуття контролю над тілом і середовищем. У
проекції на колективну травму цей етап настає зі здобуттям державою незалежності,
а його художнім еквівалентом у дискурсі Революції гідності є долання Лукашем –
головним героєм роману С. Процюка «Під крилами великої Матері. Ментальний
Майдан» – констриктивних, інтрузивних симптомів та хвороби.
2. Пам’ять та оплакування, проговорювання травми в межах проектів усної
історії («Літопис самовидців: Дев’ять місяців українського спротиву», «Майдан від


4



першої особи: мистецтво на барикадах», «Майдан: усна історія») й щоденників
очевидців або учасників події. У «Літописі самовидців…» вироблено такі засоби
вербалізації колективного травматичного досвіду та одужання: фрагментарність
оповіді, посилена експресивність, сенсибілізація, поліфонізм голосів авторів,
відтворення не хронології подій, а супровідних емоцій. Метафорично через
емпатичний зв’язок представників націй моделює терапевтичну групу з народів зі
схожими соціальними катаклізмами для проговорювання травми В. Амеліна в романі
«Синдром листопаду, або Homo Compatiens».
Проговорений травматичний досвід має бути включений у сімейну історію та
структуру особистості, що на рівні колективної травми передбачає відновлення
зв’язку поколінь, цілісності історичного наративу через повернення витіснених
структур, зокрема ОУН-УПА («Літопис самовидців…», перформанс гурту «Хорея
Козацька»), використання етнотипу козака й міфологізацію оповіді (родова легенда
про закляту литавру в романі «Вертеп. #РоманПроМайдан» О. Захарченко, образ
мамаїв у романі «Під крилами великої Матері. Ментальний Майдан» С. Процюка),
симультанізм часових пластів козацького минулого й сучасного (п’єси «Maidan
inferno, або Потойбіч пекла» Неди Нежданої, «Богдан-2014» Ксені Скорик). У творі
«Вертеп. #РоманПроМайдан» О. Захарченко базовий для формування національної
ідентичності українців козацький міф використовується також для того, щоб
викоренити генераційну травму в ідеологічно роз’єднаній родині.
3. Відновлення зв’язку з повсякденним життям, що в дискурсі Революції
гідності реалізується через такі сюжетні елементи, тематично-образні аспекти та
текстуальні стратегії:
– опис символічного «дорослішання» народу, здобуття ним агентності, голосу й
визнання політичної концепції нації на противагу етнічній («Літопис самовидців…»,
поезія А. Дмитрук, публіцистика Т. Прохаська, п’єси зі збірки «Майдан. До і після»);


5



– авторські відступи про пошук власного шляху не всупереч ворогу (імперія та її
дискурсивні агенти) чи за допомогою рятівника (Європа), а самостійно («Літопис
самовидців…», роман С. Процюка «Під крилами великої Матері. Ментальний
Майдан»);
– визнання важливості соціально значущої дії в динаміці образу персонажа
(«Синдром листопаду, або Homo Compatiens» В. Амеліної), авторські роздуми про
здатність народу брати на себе відповідальність, проявляти громадянську ініціативу
та робити вибір (публіцистика Т. Прохаська);
– падіння генералізованого історичного гранд-наративу і його заміна
плюралізмом голосів очевидців чи учасників події як здобуття голосу, суб’єктності
(проекти усної історії, зокрема «Літопис самовидців…»);
– заміна монологічної картини світу з ієрархізованими опозиціями діалогічною
(об’єктивний образ українців, учасників протесту («Літопис самовидців…», роман
В. Івченка «2014») і ворога (новели «#Євромайдан» Оксани Брошнівської, «Сни та
інші страшні речі» Олексія Чупи, роман «Вертеп…» О. Захарченко), експерименти з
образами Т. Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка та ін. у живописі, стріт-арті,
літературі, публіцистиці та перформансах Революції гідності).
Багато текстів, навпаки, вербалізують симптоматику колоніальної травми, що
проявляється в декларуванні пошуку рятівника (образ Європи в публіцистиці
Ю. Андруховича) та демонізації чи дегероїзації образу ворога (п’єси «Ми, Майдан»
Надії Симчич, «Maidan inferno, або Потойбіч пекла» Неди Нежданої, романи «2014»
В. Івченка, «Під крилами великої Матері. Ментальний Майдан» С. Процюка, поезія
А. Дмитрук).
Демонтаж колоніальних, антиколоніальних, неоколоніальних наративів і
світоглядних структур здійснювався в межах низових мистецьких ініціатив:
різножанрової творчості представників Мистецького Барбакану, авторів видавництва
«Люта справа» (А. Мухарського, І. Семесюка, О. Манна, А. Полежаки, А. Єрмоленка,


6



О. Шинкаренка, Вано Крюґера та ін.), блогерів, які створили сайт
«РЄПКАКЛАБАБОШОНЕЯСНО», що дав початок «Історії України від Діда
Свирида» І. Довганича. Цей процес визначено як такий, що продовжує тенденції
боротьби з тоталітарною ідеологією «київської іронічної школи» 70 – 80-их років
XX століття й вживає вже вироблені нею засоби: обсценну лексику, суржик, мовні
ігри, різні види комічного, особливо іронію, гумор, травестію, гротеск. Низові
мистецькі ініціативи розширюють сферу їхнього використання на демонтаж
колоніальних наративів і концептів періоду Російської імперії, антиколоніальних
міфів, доктрини «русский мир», уводячи новий – реконтекстуалізацію та сюжетне
розгортання словесних мемів. Комічне найпослідовніше реалізується у двох
функціях: терапевтичній (звільнення від мускульного напруження, сублімація
фізичної агресії в знаки різних семіотичних систем) і захисній (демістифікація
непродуктивних світоглядних структур та наративів), а мовні ігри, ненормативна
лексика, меми найчастіше є засобами його створення.
І. Довганич у перших двох томах «Історії України від Діда Свирида», І. Семесюк
у книгах «Щоденник україножера», «Еволюція або смерть! Пригоди павіана Томаса»,
А. Мухарський у повісті «Смерть малороса» й музично-культурологічних проектах
«Лагідна українізація», «Сувора українізація», арт-кабаре «Мама-Анархія»
демонтують колоніально-антиколоніальний імідж України, створюючи образ
українців, позначений самоіронією, та творчо використовуючи колоніальні й
антиколоніальні стереотипи в ньому; долаючи антиколоніальні тенденції
сентименталізації, ідеалізації та глорифікації минулого в історичному наративі;
посилюючи мілітарне начало на противагу пасивному ідилічно-ліричному завдяки
екстраполяції елементів субкультури гопника на мовлення, портрети, характери
персонажів, хронотоп, поетику твору, уведенню в текст образів Перуна, С. Бандери,
футуризації художніх деталей, пошуку маскулінних слідів у сільськогосподарському
міфі, апеляції до анархістських рухів, ОУН-УПА, віднайденню автентичних коренів


7



жорстоких романсів, травестії текстів пісень; уводячи персонажа-блазня з
двореферентними висловлюваннями щодо ментальності українців; розвінчуючи
малоросійство як наслідок імперського домінування; граючи на контрасті
орієнталістських мотивів і конотацій субкультури гопника чи агресивної символіки.
Як художня частина інформаційної війни, низові мистецькі ініціативи та
блогосфера Революції гідності працюють із такими складовими «русского мира»:
реактуалізація радянських й імперських наративів, візуальних образів, історичного
досвіду СРСР, особливо міфу про Велику Вітчизняну війну, використання пісень,
пов’язаних із ностальгією радянської людини за минулим, постійна присутність
уявного ворога, православ’я як «духовний скреп», гордість за політ Ю. Гагаріна в
космос. Для їхнього демонтажу А. Мухарський у збірці оповідань «Сказкі руssкаго
міра» та своїх музично-культурологічних проектах, І. Семесюк у повістях «Еволюція
або смерть! …», «Фаршрутка», О. Шинкаренко у романі «Череп», Вано Крюґер у
збірці віршів «Прощальний поцілунок Ілліча» виробили різні механізми:
десакралізація й дискредитація образів солдата, священика, представника «русского
мира»; творче перевикористання орієнталізації як дискурсивного способу підкорення;
викриття алогічності та віртуальності «русского мира» через містифікацію сюжету
твору під сюжети російського телебачення; травестування текстів пісень шансону,
російської естради, пісень про ІІ Світову війну; оголення релігійної основи
функціонування радянської ідеології. Сайт «РЄПКАКЛАБАБОШОНЕЯСНО», що є
симбіозом блогу й мережевої літератури, використовує сміх у терапевтичній та
захисній функціях, моделює міфологічну версію ідеологічного протистояння України
й Росії на основі бінарної опозиції, але без надмірної ідеалізації образу себе,
використовує для того, щоб знешкодити меседжі противника, крім комічного,
обсценної лексики, «бойовий суржик», дериватологічні потенціали мемів.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній: 1) каталогізовано твори
Революції гідності, у яких простежуються долання колоніальної травми та демонтаж


8



колоніальних, антиколоніальних, неоколоніальних світоглядних структур і наративів,
та системно проаналізовано їх у взаємозв’язку з іншими мистецькими й
немистецькими практиками; 2) окреслено роль Революції гідності в становленні
постколоніальної картини світу та названо основні її ознаки; 3) визначено засоби й
механізми демонтажу колоніально-антиколоніальної картини світу та
неоколоніальної доктрини «русского мира»; 4) описано функції сміху у світлі
постколоніальної теорії; 5) визначено ідейно-тематичні, образні аспекти, сюжетні
елементи й текстуальні стратегії вербалізації симптоматики колоніальної травми та
одужання від неї; 6) розширено діапазон застосування методології постколоніальних
студій матеріалом, інспірованим Революцією гідності.
Матеріали дисертації можуть бути використані під час викладання курсів,
спецкурсів з української літератури, постколоніальних студій та для формування
інформаційної політики держави, що відповідає постколоніальній картині світу.
Ключові слова: література Революції гідності, низові мистецькі ініціативи
Революції гідності, колоніалізм, антиколоніалізм, неоколоніалізм, постколоніальна
картина світу, дискурс, колоніальна травма, демонтаж ідеології, комічне.