Українська літературна казка кінця ХХ – початку ХХІ століття: поетика хронотопу

Дибовська О. В. Українська літературна казка кінця ХХ – початку ХХІ
століття: поетика хронотопу. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі
спеціальності 10.01.01 – українська література. – ДВНЗ «Прикарпатський
національний університет імені Василя Стефаника», Івано-Франківськ, 2021.



Дисертаційне дослідження подає системний комплексний аналіз
часопросторових особливостей українських літературних казок кінця ХХ – початку
ХХІ століття у виокремленні специфічних рис побудови художньої дійсності творів
яскравих представників жанру зазначеного періоду: І. Андрусяка, С. Дерманського,
О. Драчковської, Д. Корній, З. Мензатюк, Г. Пагутяк, Р. Романишин й А. Лесіва,
В. Рутківського, В. Шевчука.
У роботі використано та систематизовано теоретико-методологічну базу
українських і зарубіжних дослідників з питань становлення казкового жанру,
виявлено тенденції відображення фольклорних традицій у літературних творах,
окреслено специфіку впливу сучасних проблем часу на творення поетики
хронотопу. Визначено наявні класифікації хронотопу літературних казок та
запропоновано актуальний на сьогодні перелік хронотопів української літературної
казки. При цьому в дисертації використовуються положення дослідників
окресленого теоретичного (концепції часопросторової реальності художнього твору
М. Бахтіна, Н. Копистянської, топографічної конкретизації і «мітки часу»
С. Скварчинської, поетики простору Г. Башляра, теорії міфу в текстовому
авторському відображенні М. Еліаде, Є. Мелетинського, О. Потебні, М. Яценка,
структурного аналізу казки В. Проппа, психоаналітичної концепції символьної
інтерпретації З. Фройда, К. Ґ. Юнґа, Е. Берна) та історичного напряму (простір і час
у казковому світі П. Ґрочовскі, А. Вечоркевич, Й. Папужинської, мандри у творенні
сюжетно-композиційних особливостей Дж. Кемпбел, Й. Абрамовської, Й. Парол,
деталізація хронотопу лісу Й. Фружинської, Л. Карабан, К. Смик, страху


3



С. Ґжелецкі, К. Слані, Р. Кайюа, Е. П’ясецької, дому К. Єндрих, Г. Лещинскі,
Р. Ситнєвскої). А також сучасних дослідників українських казок: О. Гарачковської,
Г. Сабат, Л. Дунаєвської, В. Кизилової, Н. Годзь, Л. Овдійчук, В. Єфименко,
М. Кваші, Т. Качак, У. Баран, С. Ушневич, Б. Салюк, Н. Смірнової, О. Деркачової,
М. Бібік, О. Цалапової, К. Богун.
Простежено історіографію дослідження часопростору казок у світовому
контексті, починаючи із філософських праць про категорію простору і часу часів
Арістотеля, активно розвиваючи дослідження вже із XVII століття в наступній
послідовності: єдність місця, часу і дії Н. Буало, існування природи в просторі, а
творення історії часом Гегеля, залежність тяглості часу від реципієнта А. Бергсона,
об’єднання точкових часу і простору в протяжний хронотоп, схематична будова
казок В. Проппа, часопросторова організація художнього твору С. Скварчинської,
типологізація простору Г. Башляра, взаємозалежність часопростору із жанром
Д. Лихачова, трьохаспектний взаємозв’язок часу і простору Ю. Лотмана, роль
хронотопу в сюжетотворенні М. Бахтіна. В українському літературознавстві акцент
дослідників зосереджувався насамперед на фактичному казковому матеріалі:
збиранню фольклорних зразків, спроб їхньої систематизації та заглиблення в
образно-сюжетну структуру. Відтак проаналізовано історіографію становлення
сучасної казкової традиції і досліджень жанру в хронології: М. Костомаров –
П. Куліш – О. Афанасьєв – П. Чубинський – М. Драгоманов – В. Гнатюк – І. Франко
– Н. Сумцов – М. Грушевський – М. Гнатишак. Осмислено періодизацію
К. Чистового щодо співвідношення фольклору і нефольклорних форм духовної
культури, що відображає урбаністичні тенденції розвитку казкового жанру на
сучасному етапі, а також виокремлено ключові хронотопні відмінності фольклорної
казки та літературної.
Визначено специфіку часопросторової поетики літературної казки й
систематизовано актуальні нині різновиди, які ми розділили відносно місця перебігу
на зовнішні (хронотоп дороги та ландшафту) і внутрішні (дому, страху та оніричний
хронотоп), що характеризуються побудовою в напрямку закритого і відкритого
простору, часу особистого та світового відповідно. Зовнішній хронотоп більш


4



об’ємний у просторовій візуалізації, а тому має додаткову структуризацію: хронотоп
ландшафту розділяємо на хронотоп природи (гори, ліс, водні утворення, поля й інші
модифікації природних місць) та урбаністичний (місто й місця, створені науково-
технічним прогресом чи впливом людини).
Здійснено комплексний аналіз казок З. Мензатюк (збірка «Тисяча
парасольок», «Арніка»), Г. Пагутяк («Втеча звірів, або Новий бестіарій»),
В. Рутківського (казкова трилогія: «Бухтик з тихого затону», «Гості на мітлі»,
«Щирик зі Змієвої гори»), В. Шевчука (збірка «Панна квітів»), що відображають
тенденції культурної парадигми кінця ХХ століття та особливості її відображення в
казковому жанрі. Осмислено актуалізовані хронотопи в казках В. Шевчука, які не
так чітко прослідковувались до зазначеного періоду, – страху й оніричного
хронотопу, а також модифікації двох універсальних категорій сюжетотворення –
дому та дороги. Ці базові часопросторові координати супроводжують літературні
казки й В. Рутківського, проте вже в модифікованих жанрових рамках – казковій
повісті. Саме модифікації дають можливість збільшення психологічного
внутрішнього часопростору та перших кроків до зменшення категоризації
хронотопів у дихотомії «свій»-«чужий». Так, для представлення «чужого» простору
Г. Пагутяк використала локусну деталізацію і показала «нестрашну» іншість у
наближенні до героя та його дій, яка в умовах ширшого текстового представлення
іноді потребує елементів картографування топосів. Виявлено також і те, що до межі
тисячоліть природні ландшафти зовнішнього хронотопу стають ближчими до
урбаністичних. Казки З. Мензатюк відображають шлях прийняття міста як місця, у
якому можна жити пізнавши, а не тільки оборонятися від нього чи відмежовуватись.
Досліджено особливості хронотопу українських літературних казок початку
ХХІ століття у творчості І. Андрусяка («Стефа і її Чакалка», «Третій сніг»),
С. Дерманського («Крамничка тітоньки Мальви», збірка казок «День народження
привида»), О. Драчковської («Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама»),
Д. Корній («Петрусь химородник»), Р. Романишин й А. Лесіва («Війна, що змінила
Рондо»), що продовжують традицію модифікації жанру, зокрема використовуючи
стьоб для гри в літературі, фольклорні елементи, творячи інклюзивний часопростір.


5



Так, герої Д. Корній найкраще виявляють себе в «чужому» просторі, частиною якого
є українська міфологія. А місто в казках ХХІ століття стає «своїм», одним із
варіантів колективного співжиття, де урбаністичний топос набуває нових значень,
що бачимо в казці Р. Романишин та А. Лесіва. Місто є домом, який потрібно
захищати задля збереження власної ідентичності. «Війна, що змінила Рондо» є
текстом про зруйноване місто під час війни й продовжує відносно нову для
української дитячої літератури традицію говоріння з дітьми про складні теми:
голодомор, світові війни, національно-визвольну боротьбу, екоцид.
З’ясовано також, що «чужий» у хронотопі казок набуває інших конотацій
(«чужий» стає «іншим», часто кумедним) і це підтримує гру в літературі, яка
обертається добрим стьобом у текстах зазначених авторів. Відтак в І. Андрусяка
«чужий» простір насправді був колись «своїм» і тому творить простір «антистраху»,
а в С. Дерманського реалізується екзистенційне загравання зі смертю, що є також
формою антифобіальної практики. Визначено, що саме дуалізм понять життя і
смерть у казках реалізує характеристики інклюзивного хронотопу, у якому діють не
лише різні герої, але й усі мають для таких дій комфортні умови: речі та їжу.
Актуалізує проблему часопросторової специфіки організації художнього світу для
потреб усіх героїв, зокрема й тих, у кого є особливі освітні потреби чи обов’язкова
наявність фізичних пристосувань довколишнього простору задля ефективної дії та
взаємодії персонажів, О. Драчковська.
Виявлено загальні тенденції відображення часопросторових особливостей у
сучасних українських казках у глобальних та локальних взаємозв’язках. Де в
глобальному плані декодування відбувається крізь власний досвід, але з можливістю
бачити багатоманітність світу, а в локальному – акцент на ціннісний вимір, що
реалізується оприсутненням речей. Відсутність же такої деталізації говорить про
не-місця – тимчасові часопростори без уміщених сенсів попередніх поколінь.
З’ясовано також, що їжа є показником життя і, на відміну від засобу категоризації в
народних казках, у літературних вона додає тривалості хронотопу та є
з’єднувальним елементом із топофілійними часопросторами.


6



Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дисертації можуть
бути використані дослідниками української літератури, фольклору, етнографії в
локальних масштабах та для комплексного дослідження глобальних проявів і
взаємозв’язків побудови казкової традиції Європи та світу. Оскільки наша
дисертація відображає і тенденції розвитку казки, то робота може стати сферою
зацікавлення культурологів, філософів, психологів, педагогів, оскільки є опорною
точкою для створення перспективи майбутнього, яке розвивається під впливом
актуальної сьогодні літератури. Окремі положення дисертації можна використати в
подальших наукових розвідках, що пов’язані зі студіюванням проблем літератури
ХХ-ХХІ століття, урбаністичного дискурсу, дослідженнями онірики, страху та
інклюзії.
Ключові слова: хронотоп, казка, літературна казка, простір, час, дитяча
література, поетика.