Модифікації жіночого детективного роману у творчості Дороті Сейерс та Ірен Роздобудько

Гуляк Т. М. Модифікації жіночого детективного роману у творчості
Дороті Сейерс та Ірен Роздобудько. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі
спеціальності 10.01.05 – «Порівняльне літературознавство». – ДВНЗ
«Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника», Івано-
Франківськ, 2019.



Дисертація присвячена вивченню типологічних ознак жіночого
детективного роману в прозі Дороті Сейерс та Ірен Роздобудько в контексті
становлення та розвитку детективного жанру в світовій та українській літературі.
Окремі аспекти творчості української письменниці висвітлено у вітчизняних
дослідженнях, а доробок британської детективістки – художній, епістолярний,
критичний – залишався поза увагою вітчизняних дослідників, незважаючи на те
що її постать привернула значну увагу британських, американських, польських і
російських літературних критиків. Твори письменниць віддалені в часі та
просторі, але поєднані за генологічним принципом. Окрім того, між ними існує
односторонній генетико-контактний зв'язок.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українській
компаративістиці здійснено порівняльне вивчення детективних творів Дороті
Сейерс та Ірен Роздобудько в контексті літературного процесу ХХ – початку ХХІ
іж. За допомогою методу компаративного зіставлення виявлено збіги й
розбіжності в художніх системах британської й української детективісток,
з’ясовано роль творчості письменниць у розвитку детективного жанру в їхніх
країнах; визначено типологічні особливості жанрової парадигми британських та
українських жіночих детективів. У науковий обіг уведено оригінальні праці
британських і американських дослідників творчої спадщини Дороті Сейерс
(Reddy, Maureen T. Sisters in Crime: Feminism and the Crime Novel, 1988; Robert
Kuhn McGregor and Ethan Lewis. Conund runs for the Long Week-End: England,


3
Dorothy L. Sayers, Lord Peter Wimsey, 2000; Rowland, Susan. From Agatha Christie to
Ruth Rendell, 2001), які простежують та оцінюють унесок письменниці в розвиток
детективного жанру. Уперше в українському літературному просторі презентовано
теоретичні напрацювання Дороті Сейерс у сфері детективістики (Dorothy Sayers:
The Detection Club Oath, 1929 Sayers, Dorothy L. Wilkie Collins: A Critical and
Biographical Study, 1977; The Letters of Dorothy L. Sayers: 1899–1936: The Making
of a Detective Novelist), а також детективні твори письменниці, зокрема
«Смертельна отрута», «Де буде труп?», «Повернення в Оксфорд» і «Медовий
місяць у вулику», які у нас не перекладені й досі не були об’єктом наукового
дослідження.
У першому розділі описано теоретичну базу для наукового пошуку, а саме:
визначено іж жанро для компаративного зіставлення творчості Дороті Сейерс та
Ірен Роздобудько, основні підходи до вивчення жанру детективного роману на
основі проаналізованих і систематизованих літературознавчих студій. З’ясовано
роль творчості досліджуваних письменниць у розвитку детективного жанру в
їхніх країнах; окреслено типологічні особливості жанрової парадигми
британських та українських жіночих детективів. Виокремлено основні етапи
розвитку детективного жанру: класичний, модерний і постмодерний.
Доведено, що детектив – це жанр пригодницької літератури, для якого
характерні особливі традиції та безперервний розвиток, який привертає увагу
читачів і літературознавців. У роботі вказано, що причини популярності цього
літературного жанру завжди викликали інтерес дослідників. Вони намагалися
описати феномен великих тиражів через конкретну систему правил, яких
дотримувалися письменники-детективісти. Протягом Золотого віку (1920-1940)
теоретики детективного жанру розробили декілька варіантів «законів написання
детективу». Встановлено, що жінки-письменниці не дотримувалися класичних
постулатів детективного канону: вводили любовну лінію в сюжет, нівелювали
принцип «закритої кімнати», давали читачеві забагато інформації про головних
героїв. Феміністичний студії, які виникли на рубежі ХІХ і ХХ століть, сприяли
зміщенню акценту на сферу чуттєвого та його роль у сюжетній канві


4
детективного роману, а також на іж жанрових і і чинники написання твору:
місце народження, атмосферу виховання, знання і досвід письменниці.
Жіночий детективний роман у дисертаційному дослідженні
проаналізовано як варіант детективного роману, основою якого залишаються
канонічні загадка й інтрига. Окреслено такі конститутивні ознаки жіночого
детективу, як належність автора, протагоніста (або його помічника) до жіночої
статі; переплетення детективного сюжету з любовним; уведення засобів
інтертекстуальності, емотивності та психологізму; обов’язкова наявність загадки,
пов’язаної зі злочином, яка є джерелом детективного розслідування; умовність і
розщепленість хронотопу; нівелювання принципу «закритої кімнати»; велика
кількість підозрюваних; порушення морально-етичних проблем; синтез кількох
літературних жанрів в одному творі.
У теоретико-методологічному розділі розглянуто основні методи та
інструментарій наукової роботи, систематизовано літературно-критичну рецепцію
творчості Дороті Сейерс та Ірен Роздобудько, розкрито особливості їх
детективного мислення, його джерела, чинники та історико-культурний контекст.
Порівняльне дослідження жанрово-стильової специфіки детективістики Дороті
Сейерс та Ірен Роздобудько вимагає застосування відповідної методології:
порівняльно-типологічного, генетико-контактного, біографічного,
психоаналітичного і методу компаративної генології.
У практичних розділах проведено порівняльне зіставлення детективних
романів британської й української письменниць на сюжетно-композиційному та
образно-персонажному рівнях. Проаналізовано авторські модифікації жанру,
продиктовані культурно-історичними та індивідуально-авторськими чинниками.
Доведено, що мандрівка, зустрічі, упізнавання й розповіді є головними
елементами архітектоніки жіночого детективного роману. Дороті Сейерс та Ірен
Роздобудько описують реальні мандрівки локаціями Британії й України.
Водночас українська детективістка використовує також подорожі у підсвідоме,
що свідчить про постмодерний характер її творів. Зустрічі й упізнавання є
невипадковими й допомагають детективу проводити розслідування. Детективні


5
романи Ірен Роздобудько дають читачеві змогу зустрітися із героями інших книг,
що надає прозі іж жанрових і. Розповіді роблять детективи Ірен Роздобудько
багатошаровими, а головного героя Дороті Сейерс, Пітера Уімзі, провокують
почати розслідування нової справи.
Проаналізовано любовну сюжетну лінію як допоміжний елемент
архітектоніки досліджуваних британських та українських жіночих детективних
романів. Вона виконує іж жанрових функцію в серії романів про Пітера Уімзі,
інтригуючи читача, чи скаже нарешті Гарріет Вейн «так» на пропозицію руки й
серця. А в творах Ірен Роздобудько любовна сюжетна лінія має характерологічну
функцію: наприклад, показує як може проявити себе замкнута Віра з роману
«Пастка для жар-птиці» після зустрічі зі Стасом.
Доведено, що основні види сюжету – хронікальний і концентричний –
існують автономно в британських детективах, а в українських вони
переплітаються. Для детективних творів Дороті Сейерс притаманним є
хронологічний виклад подій, який полегшує читачеві процес розкриття таємниці.
Сюжет детективних романів Ірен Роздобудько є концентричним: його створюють
причинно-наслідкові зв’язки, що залежать від конкретної події, навколо якої
розвивається дія. Хронологія часто ускладнена « іж жанрови» – поверненнями в
минуле, а це ускладнює розслідування.
Основними компонентами сюжету є жанротвірні мотиви. Встановлено, що
головну роль у жіночих детективах виконують мотив розслідування, який домінує
в британських романах, і мотив містичності – більш притаманний для українських
творів. Обидва мотиви виконують конструктивну і динамічну функції в тексті,
витворюючи канонічну таємницю детективного жанру.
Для розвитку сюжету необхідними також є часова і просторова організація.
Відповідно до класичних норм написання детективного роману хронотоп повинен
бути замкнутим: дія має відбуватися в закритому просторі за конкретний час.
З’ясовано, що цього принципу дотримується Дороті Сейерс, творчість якої стала
перехідним етапомі від класичного до модерного детективу. В українських творах
часопростір дещо розщеплений: дія може одночасно відбуватися в декількох


6
місцях у різних часових рамках. Це характерно для постмодерного детективу,
представницею якого є Ірен Роздобудько.
Порівняння художньо-образних систем детективних романів Дороті Сейерс
та Ірен Роздобудько засвідчило, що літературний персонаж є центральним
компонентом їх структури. Виділено три групи головних героїв досліджуваних
британських та українських детективних романів: жінка-детектив, чоловік-
детектив і другорядні персонажі.
Доведено, що жінка-детектив – це виразник феміністичного компонента
жіночого детективного роману. Ірен Роздобудько змальовує тільки одну
професійну жінку-детектива – Мусю Гурчик, а Віру та Владу підштовхує
проводити розслідування збіг обставин. Гарріет Вейн – головна героїня романів
Дороті Сейерс – виходить за рамки уявлень епохи. Молода жінка зреклася своєї
родини, заробляє на життя творчістю, паралельно розслідуючи загадкові
вбивства. Наголошено на тому, що у цьому образі яскраво виявляється
автобіографічний елемент.
Опозицію жіночим образам створюють образи чоловіків-детективів. Дороті
Сейерс та Ірен Роздобудько, спираючись на багату літературну традицію,
показують їх цілісними. Дороті Сейерс презентує читачеві персонаж ідеального
англійського джентльмена – Пітера Уімзі. Ірен Роздобудько зображує типових
працівників міліції початку ХХ століття і початку ХХІ століття. Олексій Крапка,
майор Чепурний і Роман Олексійович Марченко – це середньостатистичні слідчі,
які просто виконують свої функціональні обов’язки.
Виокремлено такі засоби презентації чоловічих персонажів: власні
висловлювання, мова самих персонажів, слова другорядних героїв; епізодичний
психологічний аналіз, пейзаж, екскурс в минуле чоловіків-детективів.
Підкреслено, що британська письменниця завжди використовує епіграфи як засіб
презентації літературних героїв. Ці вислови або вірші видатних людей, які містять
імпліцитний натяк на розвиток подій або опис персонажа. Ірен Роздобудько
вводить ліричні відступи у композицію епічних творів, листи, прологи і епілоги.


7
Основними функціями другорядних персонажів у детективних романах Ірен
Роздобудько і Дороті Сейерс названо іж жанрових і характерологічну.
Доведено, що другорядні літературні герої допомагають під час розслідування або
надають додаткову інформацію про життя головних героїв.
У висновках узагальнено та систематизовано результати дисертаційної
роботи. Доведено, що детективна спадщина Дороті Сейерс та Ірен Роздобудько є
цікавою для вивчення в компаративному аспекті. Доведено, що детективний
роман – це жанр, який безперервно розвивається і змінюється завдяки авторським
модифікаціям. Акцентовано, що майстерне поєднання неймовірного із
правдоподібним призводить до виникнення іж жанрових форм. Ознаки
психологічного і пригодницького роману є в детективах Ірен Роздобудько, а
історичного – в творах Дороті Сейерс. Це втілення процесів диференціації і
дифузії, котрі відбуваються у детективній генології.
Отже, досліджувані Дороті Сейерс та Ірен Роздобудько створили унікальні
жанрові модифікації детективного роману, поєднавши у своїх творах
використання класичних канонів з елементами модерної / постмодерної поетики.



Ключові слова: типологія, жанр, детективний роман, інваріант, варіант,
жіночий детективний роман, сюжет, композиція, мотив, загадка, образ детектива