Творча індивідуальність Миколи Матієва-Мельника-прозаїка

Янчицька К. М. Творча індивідуальність Миколи Матієва-Мельника-
прозаїка. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю
035 Філологія. – Національний педагогічний університет імені
М. П. Драгоманова, Київ, 2020.



У дисертації вперше в українському літературознавстві розглянуто
творчість М. Матієва-Мельника-прозаїка як предмет спеціального системного
цілісного аналізу. З урахуванням новітніх наукових підходів здійснено
атрибуцію прозописьма М. Матієва-Мельника щодо стилів доби; окреслено
жанрову еволюцію, стильову домінанту епіка та їй супутні засоби образного
синтезу творів; розкрито значення міфопоетики як основного визначального
чинника прози М. Матієва-Мельника, що посприяло окресленню самобутності
його творчої індивідуальності.
У розділі І «Поетика прозової творчості М. Матієва-Мельника»
досліджено особливості формування національної свідомості письменника,
визначено основні проблемно-тематичні домінанти його творчості, особливу
увагу приділено характеристиці психологічних прийомів відтворення
внутрішнього світу особистості, а також жанровим ознакам його прозової
спадщини.
Поетологічні риси творчої індивідуальності М. Матієва-Мельника
ґрунтуються на поєднанні двох аспектів, що сформували його національну
свідомість: активному позиціонуванні приналежності до гуцульського
субетносу і популяризації січового стрілецтва, учасником руху якого він був.
Активні громадянська позиція, літературна творчість оприявнювали
події першої третини ХХ ст. для широкого читацького загалу, возвеличували
героїку національно-визвольної боротьби січового стрілецтва (прозові збірки
«По той бік греблі» та «На чорній дорозі», повісті «За рідне гніздо» і «Крізь
дим і згар» ). Відображаючи у власній творчості діяльність УСС, письменник


3
хотів втілити ідею продовження звитяжних традицій виборювання української
державності часів Київської Русі та козацтва.
Провідна особливість творчої індивідуальності М. Матієва-Мельника-
прозаїка – автобіографізм. У творах автор психологічно тонко і досконало
розкрив перебіг подій і боротьби, внутрішні переживання, надії, сподівання
власні й героїв, що свідчить про високий рівень їх національної свідомості.
Письменник правдиво відтворив епізоди боротьби за власну державу,
багатоденні важкі походи Україною. Об’єктивне бачення тогочасних подій
дало змогу відтворити широку картину настроїв українців від
високопатріотичних на Галичині до цілком індиферентних у центральній
Україні, висловити власне бачення причин таких змін, політичні переконання.
Характерні зразки малої прози виявляють особливості світобачення
М. Матієва-Мельника, дають змогу зґенерувати уявлення про образне
мислення митця як історико-художнє явище, правдиве у своїй основі. Так
постав авторський епос про трагічні сторінки українців, їх Голгофу.
Традиційна композиційна структура оповідань і новел зі збірки «По той
бік греблі» заснована на презентації епізоду життя персонажа і моделюванні
навколо основної дії твору. Для соціально-психологічних оповідань, новел,
етюдів, нарисів властива пластика описів, оригінальність і влучність
порівнянь, ліризм, справжнє багатство мови.
М. Матіїв-Мельник творчо підійшов до опрацювання фактичного
матеріалу із перевагою психологічних прийомів відтворення внутрішнього
світу особистості: потоку свідомості, використання рис вербального та
довербального рівня. Відтворення потоку свідомості у творчості письменника
відбувається за декількома напрямами: 1) реципієнт перебуває
у внутрішньому просторі героя; 2) відбувається руйнування меж часопростору
(минуле, теперішнє і майбутнє чергуються); 3) багата філософська
асоціативність розповіді; 4) стереоскопічність зображення дійсності. На події
у творах читач дивиться очима персонажа, співпереживає його емоційному
станові.


4
Новітнім надбанням другої збірки «На чорній дорозі» є художнє
моделювання різних станів свідомості: персонаж перебуває у афективному
стані, уві сні, маренні, а автор презентує його думки, використовуючи
монологи, невласне пряму мову.
Лейтмотивами оповідань М. Матієва-Мельника є аксіологічна
вартісність збереження морально-етичних цінностей людини, попри суспільні
катаклізми («Я йду за вами», «За сонцем», «За парубоцьку славу», «Поворот»),
пошук сенсу буття і вітаїстичні мотиви («На вигнанні», «По землі», «Казка»),
трагізм існування людини («Червоні чаші», «Серед шляху», «Одної ночі», «По
той бік греблі», «Очі», «Тамара»). Окрему групу становлять оповідання, в яких
автор торкається проблем «мирного» життя: міжособистісних стосунків
(«Терни», «Одна хвилина»), морально-етичного виховання молоді («Хам»,
«Райська пташка», «Ой видно село», «Система»), складнощів вчительської
праці («На чужині») тощо.
Характерним структурним компонентом авторського сприйняття
дійсності є художня мова: вона передає емоційний колорит творів,
національно ідентифікує героїв як представників гуцульського субетносу.
Для новел прозаїка характерні відтворення сильних емоцій персонажів,
рух їх свідомості, що свідчать про напруженість сюжету, непередбачуваність
розв’язки, динамізм і лаконічність подій. Фрагментарні жанри представлені
ліричними мініатюрами, циклом образків, новелістичними етюдами та ін. Для
них властива вільна композиція, фрагментарна фабульність, поглиблення
філософічності, елементи сповідальності, екзистенційні проєкції тощо. Мала
епічна форма творів визначила особливості художнього моделювання
дійсності М. Матієва-Мельника.
У розділі ІІ «Стильовий синкретизм прози письменника» визначено
основні індивідуально-стильові домінанти творчості М. Матієва-Мельника,
досліджено особливості функціонування у художньому тексті митця
соціально-історичного хронотопу, розкрито ступінь взаємодії фольклору з
авторським текстом.


5
Серед стильових уподобань автора – перевага неореалістичних та
експресіоністичних тенденції. У творах («Старість», «По той бік греблі»,
«Серед шляху», «Одної ночі») актуалізується увага на мікросвіті особистості,
крізь який простежуються проблеми макросвіту – існування суспільства, долі
Гуцульщини. Автор дослідив людину «зсередини», особливу увагу приділив
людській психології, сфері почуттів, рефлексій, споглядання. У
експресіоністичних творах М. Матієва-Мельника першочергову роль відіграє
драматичний первень, що передбачає внутрішню трагедійність героя, його
гостру психічну реакцію на зовнішні подразники. Епізоди життя персонажа
стають структурним елементом твору, у них простежується його етико-
ідеологічна позиція. Експресіоністична естетика передбачила використання
колористики у тексті. Серед найбільш вживаних – синій та червоний кольори.
Імпресіоністичні уподобання у дусі М. Коцюбинського виявляються у
М. Матієва-Мельника у гармонії кольорів, подоланні статики зображення,
акцентуванні на мінливості світу («Самота», «Як гасне метеор»).
Часопросторова організація тексту М. Матієва-Мельника зосереджена
на розкритті особливостей соціально-історичного хронотопу, який
зосереджений на авторській точці відліку часу (вибір тематичного діапазону
і предмета зображення, оцінка подій певного часу). Події сконцентровані і
ущільнені текстуально у хронологічному проміжку 1914 – 1917 рр. та 1918 –
1920 рр. Певна хронологічна прив’язка існує у заголовку чи підзаголовку
твору, час письменник зазначає у назві твору або внаслідок вказівки на певну
подію. З’ясуванню соціально-історичного хронотопу сприяють присвяти, які
антиципують події твору, виступають реакцією наратора чи близьких йому
людей саме на події того часу.
Стильово М. Матіїв-Мельник поєднав народнопоетичну традицію та
літературні інновації, фольклорні мотиви й екзистенційну модерну
проблематику. Фольклоризм є одним із вагомих компонентів образного
синтезу митця, у його творчості він простежується у композиційно-сюжетній


6
та жанровій структурі, особливостях образотворення, мовно-стильовому рівні
тощо.
Найпоширенішим фольклорним виявом у творах М. Матієва-Мельника
є використання народно-поетичного образу пісні у різних складових тексту як
на композиційно-сюжетному, так і на ідейно-тематичному рівнях. Народна
пісня текстуально представлена інваріантами співанок, коломийок,
стрілецьких пісень, у творах М. Матієва-Мельника є важливим композиційно-
сюжетним елементом тексту, поєднує частини твору, передбачає події, у
деяких випадках пояснює вчинки.
Опис народної традиційної обрядодії як один із фольклорно-
етнографічних елементів слугує сюжетною канвою, навколо якої
розгортаються основні події. Деталізація обрядодії дає змогу відчути настрій
героїв, які, незважаючи на велике свято, мають скорботу у серці.
Новаторським є поєднання опису обрядодії із патріотичними авторськими
внесеннями, що сприяє розкриттю важливості звичаїв і обрядів у житті
українських горян та дає змогу охарактеризувати політичні переконання
родини, її переживання за долю України.
Елементи фольклоризму використано у прозовому тексті М. Матієва-
Мельника на різних рівнях: автор цитує у творах зразки різних жанрів усної
народної творчості, трансформує традиційний фольклорний мотив відповідно
до ідейно-тематичного, композиційно-сюжетного, образотворчого та
ідеостильового чинників, у художньому викладі використовує
народнопоетичні прийоми та фольклорні мотиви, вживання наскрізного
образу пісні у всіх її різновидах. Епік опрацьовував народнопоетичні джерела,
інкорпорував у власний художній текст, осучаснив їх зміст, підпорядковуючи
їх своїм ідейно-художнім завданням.
У розділі ІІІ «Міфопоетичний дискурс прози Миколи Матієва-
Мельника: першостихії буття» розкрито основний зміст художнього
універсуму образного мислення прозаїка, у якого функціонують земляна,


7
повітряна, вогняна і водна стихії. Вони є складниками просторового
континууму творів письменника, що й створює повноцінну картину буття.
Індивідуальне естетичне осягнення М. Матієва-Мельника цілості
світобудови засноване на художній репрезентації образів-символів
першостихій. Вона відбувається за рахунок поєднання низки міфологічних
образів-символів, образів-асоціацій, персоніфікованих образів різних стихій,
що у поєднанні виявляють риси міфопоетичного світовідчуття письменника.
Поліфонічна система першостихій виступає не лише функціональною,
номінативною одиницею художнього тла, а й стає сюжетотворчим чинником,
психологічним засобом, навіть самостійним персонажем. За всієї спільності
смислове навантаження кожної стихії у творах М. Матієва-Мельника
індивідуальне. Так, вода і земля мають більш матеріальний вияв, а образи
акваторії у творчості митця прикметні текстуалізацією архетипних акватичних
міфологем і художнього відтворення топографічних водойм української та
чужої території.
Повітряна стихія є художнім компонентом письменницького світу,
основою розгортання подій, визначає вчинки і вдачу героїв. Міфологема
повітря у белетристиці М. Матієва-Мельника розщеплюється у семантико-
смисловому напрямі на візуальні акватичні (дощ, сніг, грім, хурделиця),
аерологічні (хмари, зорі, місяць, вітер, небо), орнітоморфні (зозуля, ворон,
крук, журавлі), аудійні (шум бою, тиша, характерні звуки) образи.
Земля у М. Матієва-Мельника є складовою мікрокосму, світоглядним та
моральним фактором, чинником колізій та конфліктів. Водночас інша
проєкція міфологеми передбачає семантичне наповнення землі як головного
локусу подій, із чітким розмежуванням щодо поняття «своя» і «чужа» земля.
В малій і середній прозі епіка образ землі представлено як матір-
годувальницю, що набуває виразно національних рис. Насамперед це символ
рідної домівки, захищеності, спокою. Осібне місце у поетиці крайобразів
М. Матієва-Мельника належить у творах на воєнну тематику ландшафтним


8
міфологемам (хрести, урвища від снарядів, спалені хати, напівзнищений ліс
тощо).
Міфологеми вогню та повітря більш амбівалентні, вони, крім фізичного
вияву, характеризують духовний первень дійсності. Крізь низку акватичних,
аерологічних, орнітоморфних, аудіальних образів відбувається засвоєння
експресіоністичних та екзистенційних мотивів прозописьма М. Матієва-
Мельника: ці образи фактично конкретизують, опредмечують і візуалізують
незриме і невловиме повітря, а також передають духовний світ героїв.
Дослідження проблеми творчої індивідуальності, особливостей
стильової манери прозаїка М. Матієва-Мельника дає змогу поповнити
«літопис» українського літературного процесу початку ХХ ст. та визначити
роль і місце письменника, по-літературознавчому скваліфікувати ідеостиль
митця.



Ключові слова: творча індивідуальність, стиль, фольклоризм,
міфопоетика, синкретизм, образ, проза.