Творчість Миколи Вороного в контексті модерністського дискурсу

Осяк С. В. Творчість Миколи Вороного в контексті
модерністського дискурсу
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних
наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література. – Кам'янець-
Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Міністерство
освіти і науки України, Кам'янець-Подільський, 2021.
У дисертації здійснено системний, комплексний аналіз художньої
творчості поета-модерніста першої чверті ХХ століття Миколи Вороного.
Об'єктом дослідження є найрепрезентативніша лірика українського
письменника, змодельована в аспекті модерного стилю. Означений стиль
протиставляв себе традиції і демонстрував нові засоби художнього
відтворення дійсності. Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому,
що на основі аналізу творчості Миколи Вороного в контексті
модерністського дискурсу виокремлено й схарактеризовано опорні складові
моделювання художнього світу: обґрунтовано естетичну цінність поетичних
текстів, оригінальні художні знахідки автора в контексті модерної
стилетворчості початку ХХ століття. З’ясовано джерела художнього
світогляду, естетичні та культурні засади творчості М. Вороного. Розкрито
літературно-критичну рецепцію творчості Миколи Вороного як наукову
проблему. Досліджено систему символів у ліриці письменника. На підставі
аналізу епістолярної та публіцистичної спадщини М. Вороного виявлено
соціопсихологічні домінанти, що є підґрунтям структурної, семантичної і
стилістичної специфіки поетологічних складових художності митця.
Перший розділ – «Літературно-критична й теоретична думка про
життєтворчість Миколи Вороного» – складається із трьох підрозділів. У
підрозділі 1.1. «Методологічна система і джерельна основа літературознавчої
проблеми» визначено теоретично-методологічне підгрунтя творення
модерністської поезії початку ХХ століття, часу активної творчої діяльності


3



М. Вороного. З'ясовано, що літературознавці здійснили переакцентацію у
дослідженні і художньої практики, і модерністського стилю одного із його
засновників. Виявлено, що Т. Гундорова, застосувавши різноманітні сучасні
теорії, підходить до аналізу модернізму в аспекті постструктуралістської
деконструкції, постмодерного синтезу психоаналізу, феноменології і
семіотики тексту. У творчій спадщині письменника превалює самобутня
поетична естетика, а також надто сміливі художні декларації у період
гострих дискусій на початку ХХ століття, що розгорнулися між
літераторами-народниками і поетами-модерністами, кожен з яких захищав
свою позицію у ракурсі майбутнього розвитку української літератури.
Підрозділ 1.2. «Життєтворчість Миколи Вороного: динаміка змін в
умовах буття» містить аналіз внутрішньої культури літератора крізь призму
темпоральності, що уможливлює пооглиблено вивчити формотворчу
специфіку формування світогляду поета, а також координації різних точок
зору дослідників його життєвого і творчого шляху. Уточнено, що на
формування естетичних поглядів письменника мав позитивний вплив
І. Франко. Доведено, що поет оновлюював модерністську традицію
західноєвропейської культури на українському грунті. Означене оновлення
поета підтримали сучасники І. Франко, В. Дорошенко, О. Саліковський,
М. Струтинський та інші. В емоційному захопленні автор виражав естетику
символів динамічного буття, оприявнював паралелі в історії української
культури, історії розвитку суспільства, художньо втілюючи минуле з тим,
аби широко розкрити у поетичному слові сучасну добу.
Імпульсація реформаторських ідей М. Вороного на фоні розвитку
світоглядної концепції модернізму увиразнює позицію письменника-
модерніста у творенні нової української літератури на тлі культурно-
історичної доби першої чверті ХХ століття. Імпульсація мислі,
реформаторських ідей поета була суголосною світоглядній парадигмі
модернізму, була тим потужним критерієм, який вказував шлях до справді
динамічного оновлення літературного процесу в Україні, який був украй


4



необхідним для модернізації тогочасного культурного контексту. З'ясовано,
що модернізм виявився саме тим засобом, за допомогою якого можна було
поставити в один ряд національну та європейські літератури. У підрозділі 1.3
«Микола Вороний – ідеолог українського модернізму: від «маніфесту» до
«Української хати» розкрито історію раннього українського модернізму, що
його умовно виокремлюємо на такі періоди, як підготовчий (1894–1903),
львівський (1906–1909) і київський (1909–1914), кожен з яких виражав
філософську лінію щодо розвитку оновлення літературного процесу. Так, у
першому періоді спостерігаємо жанрово-стильові пошуки та опертя на
теоретичну базу (Іван Франко, Леся Українка, Ольга Кобилянська), у
другому – ставився наголос на естетично-формальні зацікавлення (Іван
Франко, «Молода Муза», Олександр Олесь, В. Щурат). Третій період
визначився у матриці культурологічних орієнтирів (М. Євшан, «Будучність»,
співробітники журналу «Українська хата»).
Другий розділ – «Жанрово-стильові та ідейно-художні особливості
лірики поета» – репрезентує три підрозділи. У підрозділі 2.1. «Жанрово-
стильове новаторство лірики Миколи Вороного» освітлено моделювання
поетом символічної лірики, координати його чуттєво-емоційних сфер,
диспаритети асоціативно-омріяних субстанцій та реальності. Закцентовано,
що поет не лише приділяв пильну увагу оновленій формі вірша, а й
розширював тематичні обрії, ідеї, мотиви, дотрмуючись естетичної
домінанти, й у такий спосіб збагачував нові мистецькі форми в українській
літературі початку ХХ століття. Підрозділ 2.2. «Оновлення поетичної форми,
архітектоніки, композиційних, стилетвірних елементів у віршах та ліро-епіці
Миколи Вороного» репрезентує схильність поета до класичної чіткости
вислову, канонізованих форм. У Листі до літераторів Вороний закликав їх
неослабно розкривати «естетичний бік». Таке епістолярне послання колегам
по перу дослідники називають першим «маніфестом» українського
модернізму. Своїм прикладом він надихав інших до оновлення українського
літературного процесу. Художня практика письменника увиразнює смислові


5



та символічні словесні компоненти, естетичне почуття, виражене емоційним
переживанням читача у сприйнятті й осмисленні світу. Характерною
ознакою лірики – емоційна тональність, підсилена широким застосуванням
тропеїзації. Модерністські вірші апелюють до прихованих ознак
(імпліцитності), закодованості смислу й у такий спосіб автор надає
можливість читачеві «працювати» разом з ним у дешифруванні смислової
сфери, зазирнути в її осердя, розкодувати аперцепційні символи. Останні
губляться між рядками, закодовані автором в глибині текстової структури.
Підрозділ 2.3. «Поетика символів у ліриці письменника» розкриває
символізацію як образно-тропеїчний прийом зображення художнього світу
чи абстрактних понять, явищ, що їх синтезують аперцепційні символи у
вигляді своєрідної рефлексії на внутрішній світ ліричного героя. Світ
останнього водночас співзвучний із голосом автора, в реалізації мистецького
задуму. Доведено, що символ художньо представлений в образах довкілля,
дохристиянській та християнській містиці. Символічні образи демонструють
ознаки модерну, що становлять внутрішню сутність того чи іншого твору, як
й, утім, висвітлюють кут зору автора. Розмаїття системи символічних назв
свідчить про знання поетом міфології, усної народної творчості, а також –
неординарність творчого мислення, занурення у світ фантазії.
Третій розділ – «Театрознавча, епістолярна та публіцистична спадщина
Миколи Вороного» – репрезентує три підрозділи. У підрозділі 3.1.
«Театрознавчий дискурс письменника» проаналізовано театрознавчу
діяльність Миколи Вороного. Зазначено, що автор був не лише новатором
поетичної форми, а й знаним мистецтвознавцем, адже він добре розумівся на
техніці сценічної майстерності, динамічному синтезі статичних мистецтв,
зокрема танцю, живопису, музиці, які гармонійно доповнюють виставу. Як
письменник, він особливу увагу звертав на репертуар, ідейно-естетичну
основу драматичного твору синтетичне художнє мислення. Адже драма як
родовий різновид літератури, зумовлена потребами втілення у сценічному
мистецтві, тому рецензент закцентовував на майстерності художнього


6



творення життєвих колізій. Аналізуючи театральну виставу, М. Вороний
постійно вказував на роль акторів у моделюванні художнього твору засобами
чіткого висловлювання та дії образів-персонажів.
У підрозділі 3.2. «Епістолярій як віддзеркалення ідейно-художніх
поглядів письменника» проаналізовано ідейно-художні, культурологічні
погляди Миколи Вороного в епістолярній спадщині. Виявлено, що в процесі
діалогу на відстані здійснюється комунікація, в результаті якої прочитується
образ письменника, його внутрішня культура, ідейні погляди на світ, соціум.
Сформовані світоглядні та мистецькі погляди поета, атрибутовані в епістолі,
засвідчують його схильність як до модерного стилю, так і тяжіння до
народницької традиції. Підрозділ 3.3 «Літературні та суспільні концепти
національного відродження у публіцистичній спадщині Миколи Вороного»
містить аналіз праць в ділянці публіцистики, які досі залишаються
маловивченими, малознаними. За визначенням Г. Вервеса, публіцистика
письменника «заслуговує на пильну увагу насамперед через її патріотичний
пафос і високий професіональний рівень» [20, с. 27]. Розкрито літературно-
мистецькі та публіцистичні праці майстра слова у ракурсі ідейно-художніх
поглядів автора, його творчого підходу до моделювання традиції і
новаторства. Доведено, що письменник розглядав українську культуру як
частину культури зарубіжної, а найближче до нашої держави – культури
західноєвропейської.
У Висновках синтезовано результати дослідження. У роботі осмислено
творчість Миколи Вороного в контексті модерністського дискурсу. З'ясовано,
що творча спадщина письменника засвідчує його самобутній талант, який
розкрився на повну силу в період революційних збурень, соціальних
потрясінь на початку ХХ століття, і своїм закличним, пафосним, художньо
довершеним, естетично оформленим словом він посідав домінуюче місце в
українській літературі. Розкриття проблеми жанрово-стильового новаторства
письменника уможливило простежити його життєві орієнтири, прагнення,
принципи і переконання. Жанрово-стильове новаторство зачинателя


7



української модерної поезії нами аналізовано у контексті його сформованої
світоглядної культури, зацікавлення новітньою європейською літературою.
Виявлено, що поезії Вороного написано з ухилом на кращі зразки
західноєвропейської літератури кінця ХІХ – поч. ХХ століття. Захопившись
філософією Ніцше, Шопенгауера, Керкегора, ознайомившись у Відні і
Польщі з новою культурою, він уніс новий струмінь в українську поетичну
версифікацію, оновив текстотвірні елементи у ракурсі жанрово-стильових
модифікацій, особливості сюжетно-композиційної, мовленнєвої структури,
засоби образотворення, стильової поліфонії. Поет виявляв схильність до
класичної чіткості вислову, канонізованих форм, уповні розкривши
європейську освіченість.
Ключові слова: жанр, модернізм, символізм, стиль, світогляд, лірика,
композиція, ідейно-тематичні елементи, епістолярій, публіцистика.