Феномен релігійно-філософської інтуїції у філософії грецької патристики (IV – VI ст.)

Верланов Д. С. Феномен релігійно-філософської інтуїції у філософії
грецької патристики (IV – VI ст.). – На правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук
за спеціальністю 09.00.05 – історія філософії, 03 – гуманітарні науки. –
Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара. – Дніпро, 2020.
Умовою даного наукового дослідження є його актуальність, що
загострюється майже повною відсутністю наукової розробки теми. Упродовж
всієї історії філософської думки інтуїція була об’єктом уваги багатьох
мислителів і важливою ланкою в їх філософських та наукових побудовах.
Проте в науковій історіографії, окрім окремих згадок, ми не знаходимо
ґрунтовних досліджень, які б розглядали проблему інтуїції саме в контексті
грекомовного патристичного дискурсу IV – VI ст. Окрім актуальної
необхідності щодо визначення неповторного місця релігійно-філософської
інтуїції в історії філософської думки, дане дослідження є новим синтезом, що
дозволяє усвідомити, або інтегрувати, цю ідею в простір власного життєвого
розуміння.
Метою дослідження є виявлення фундаментальних установок в
обґрунтуванні релігійно-філософської інтуїції, особливості її розуміння та її
місце у філософсько-теологічних побудовах отців Церкви – представників
грекомовної патристики IV-VI ст. – у контексті історико-філософської
перспективи розвитку поняття «інтуїція».
Об’єктом дослідження є тексти отців Церкви – представників
грекомовної патристики IV-VI ст., їх релігійно-філософський світогляд.
Предметом дослідження є релігійно-філософська інтуїція в філософії
грецької патристики IV-VI ст.
Методологічною основою даного дисертаційного дослідження є
загальний історико-філософській аналіз джерел, а також історико-філософська
герменевтика, що слугують концептуальною основою для більш конкретних
методологічних приписів.






У такий спосіб, логікою розгортання дослідження стає перехід від
загального історико-філософського контексту до більш конкретного, а саме
періоду грекомовної патристики IV – VI ст., в рамках якого досліджується
місце і значення феномена інтуїтивного пізнання в його релігійній конотації. За
допомогою конструктивного способу, в загальному сенсі цього методологічно-
го підходу, здійснюється безпосереднє конструювання смислових концептів
теорії, яка структурується явними зв’язками, коли одні предикати в ході
змістовних міркувань як би виникають з інших. Зі свого боку це допомагає
змоделювати цілісну структуру онтологічно-гносеологічних та сотеріологічних
поглядів отців християнської Церкви IV-VI ст.; виявити та визначити загальні
та істотні ознаки поняття релігійно-філософська інтуїція в межах зазначеного
історико-філософського періоду.
В процесі дослідження також з’ясовуються та визначаються історичні та
теоретичні передумови формування поняття релігійно-філософська інтуїція у
контексті грекомовної патристики IV–VI ст., а саме: а) характер відносин між
філософією та теологією; b) головні напрями за якими відбувався грекомовний
патристичний дискурс; c) соціально-політичні та духовно-практичні фактори,
що стимулювали розвиток богословської думки та були визначальними у
формуванні фундаментальних таких положень християнської віри, як
тріадологія, христологія та сотеріологія.
Для ідентифікації предмета дослідження, так і для правильного його
розуміння, за допомогою лінгвістичного аналізу тексту, визначаються
лінгвістичні та понятійні компоненти терміну «інтуїція».
Наукова новизна дисертаційної роботи.
Вперше:
– визначене термінологічне поле, в межах якого формуються та
набувають системних зв’язків точні та однозначні терміни, що характеризують
поняття релігійно-філософської інтуїції. Такими семантичними дефініціями, в
контексті грекомовного дискурсу IV – VI ст. виступають терміни «ἡ νοερὰ
αἴσθησις» – «ноерá éстесі / умне чуття», що характеризує головну пізнавальну






функцію людського ума – «νοῦς»; «ἐπιβολή» – «епіболé /
схоплення/накладання», що виражає механізм функціонування рухомої енергії
ума; «διάκρισις» – «діáкрісіс / розрізнення/розуміння», як наслідок правильної
та повноцінної діяльності споглядальної сили ума, що в святоотцівській
традиції набуває значення духовної мудрості.
– визначено, що головні тенденції та підходи до інтерпретації релігійної
інтуїції у грекомовних отців Церкви IV-VI ст. зумовлені насамперед
християнською онтологією, антропологією та гносеологією, а також власним
внутрішнім устроєм і рівнем зовнішньої освіти автора; іншими факторами, що
розмежовують погляди на природу пізнання, а тим самим і на інтуїцію, є
подвійний підхід до інтерпретації ідеї обоження (θέωσις) людини.
– обґрунтовано, що релігійна інтуїція стає можливою, оскільки в
святоотцівському розумінні людина є образом і подобою Бога, а тому сама в
собі несе необхідні знання про Бога та Його творіння. Тобто через внутрішнє
ведення (інтеріоризація споглядання), в очищеному від пристрастей дзеркалі
душі, людині відкривається цілісні розуміння, як Божественних речей, так і
духовних перспектив тварного світу.
– визначені складові концептосфери поняття релігійна інтуїція: «ум» –
«νοῦς», очищення – «κάθαρσις», дар розрізнення, або духовна мудрість –
«διάκρισις».
– сформульоване поняття релігійної інтуїції у контексті грекомовної
патристики IV – VI ст., яку можна визначити як надраціональну, ноематичну та
безпосередню споглядальну силу людського ума, або «умне чуття», що своїм
первинним, наявним та простим констатуванням, в якому момент
дорефлексійної самосвідомості та момент дорефлексійного сприйняття
дійсності співпадають, через націленість (інтенцію) свідомості на об’єкті
пізнання, раптовими схопленнями формує нову смислову цілісність.
Підтверджено та набуло подальшого розвитку:
– розуміння, що головними аспектами, на яких ґрунтується імплікаційна
структура поглядів грекомовних отців Церкви IV-VI ст. на природу






інтуїтивного знання, є християнська онтологія, антропологія, гносеологія та
сотеріологія.
– уявлення про те, що розмаїття поглядів на інтуїцію, а також
термінологічний ряд, що використовувався для пояснення феномену інтуїції,
залежали насамперед від зміни типів мислення та мовної географії.
– уявлення про те, що отці та вчителі християнської Церкви IV – VI ст.
мали глибоке розуміння повної відмінності між двома величинами:
християнською теологією та зовнішньою різноманітністю думки.
– твердження, що найважливішими передумовами, що стимулювали
розвиток богословської думки, були соціально-політичні та духовно-практичні
фактори. Головними напрямами грекомовного патристичного дискурсу IV – VI
ст. були: а) герменевтика Святого Письма; b) формування догматичної
системи; c) створення морально-аскетичної літератури. В контексті
грекомовного патристичного дискурсу були сформулювали такі
фундаментальні положення християнської віри, як тріадологія, христологія та
сотеріологія.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертацій-
ного дослідження уможливлюють більш глибоке розуміння релігійно-
філософської інтуїції, її зміст та сенс, а також місце, яке посідала інтуїція у
філософсько-теологічних системах та побудовах отців Церкви – представників
грекомовної патристики IV-VI ст.. Філософсько-теологічне обґрунтування
інтуїції у авторів зазначеного періоду дає змогу залучити їх ідеї до сучасного
філософського дискурсу й сформулювати їх нову інтерпретацію, так би мовити,
актуалізувати для безпосереднього застосування у сучасних умовах. Матеріали
дисертаційного дослідження також можуть бути використані у підготовці
нормативних курсів та спецкурсів з філософії, історії філософії, історії
вітчизняної та зарубіжної культури.
Ключові слова: патристика, отці Церкви, інтуїція, ум, споглядання,
проникливість, катарсис, фронезис, розсудливість/діáкрісіс, ноема,
антропологія, синергія.