Сучасний український націоналізм: політологічні аспекти трансформації парадигми

Сич О. М. Сучасний український націоналізм: політологічні аспекти
трансформації парадигми. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за
спеціальністю 23.00.01 – теорія та історія політичної науки. Інститут політичних і
етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса, НАН України, Київ, 2019.
Перманентні революційні процеси в національних державах, що постали на
посткомуністичному просторі, та посилення ролі в них місцевих
націоналістичних рухів відбуваються на тлі загальноєвропейської тенденції
«поправішання» політичного життя. Щороку в інформаційному просторі
з’являються новини про успіхи «правих» у національних парламентських і
президентських виборах країн не тільки молодої, але й сталої демократії. Для
перших це є закономірним явищем у контексті процесів постколоніального
відновлення ознак повноцінної національної державності, в якому праві політичні
сили відіграють вагому роль.
Однак успіхи правих наявні також у сталих демократіях країн Західної
Європи, де становлення націй-держав відбулося ще в попередні сторіччя і,
здавалось би, не існує тієї загрози національним ідентичності та державності, які
зазвичай активізують місцеві націоналізми. І навіть більше, праві рухи Європи
активізуються не тільки в парламентських, але й у революційних формах
політичної боротьби. Наприклад, намагання Каталонії здобути незалежність від
Іспанії 2017 р., радикалізація її прихильників після невдачі, як і радикалізація
правих у Німеччині, Франції та інших країнах, є яскравим свідченням цього. Такі
процеси актуалізують потребу глибокого вивчення різних аспектів сучасного
націоналізму, а зокрема історичних проявів його переважно революційного
потенціалу.
Незважаючи на постсовєтські стереотипи неґативного сприйняття
націоналізму й антинаціоналістичні впливи західної науки, що стоїть на позиціях
лібералізму, сьогодні в Україні вже існують дослідження, перекладені видання та
видання антологічного характеру, які дозволяють розвивати глибинно його

наукове вивчення. Водночас відсутні спеціальні дослідження на тему
революційного характеру сучасного націоналізму як його іманентної сутності та,
попри широке коло наукових напрацювань, не розв’язано наукові проблеми щодо
подолання його крайнощів і розробки теорії використання революційного
потенціалу націоналізму в контексті сучасного державотворення, методології
його дослідження, обґрунтування концептуальних основ відповідної державної
політики, напрямів удосконалення відносин між різними суб’єктами в процесі її
реалізації, визначення відповідних інституційних чинників.
Важливе значення для становлення національних основ Української
держави має формування зваженої етнонаціональної політики. Воно ж
надзвичайно актуальне і в контексті залучення до розбудови української
державності потенціалу сучасного націоналізму та нейтралізації постсовєтських
пропаґандистських стереотипів про його деструктивний характер у галузі цих
відносин. Водночас в українській політичній науці є обмаль праць, присвячених
висвітленню теми національної політики в теорії і практиці сучасного
українського націоналізму. А ті, що з’явилися останнім часом, більше пов’язані з
аналізом так званого «єврейського питання» в політиці ОУН та УПА.
Дисертаційне досліження є першим в українській політичній науці
комплексним дослідженням політологічних аспектів трансформації парадигми
сучасного українського націоналізму від революційної до конструктивістсько-
державницької, що може стати одним із чинників цивілізаційного вибору сучасної
України. Результати проведеного дослідження знайшли своє відображення в
таких положеннях:
Уперше:
– комплексно та системно розкрито революційний потенціал сучасного
українського націоналізму та можливості трансформації його парадигми в
раціональну і конструктивістсько-державницьку. Обґрунтовано, що її
результативність значною мірою залежить від двох зустрічно спрямованих
складників – запиту суспільства і держави на жертовних будівничих її

національних основ та готовності самого націоналізму до інтелектуальної
модернізації своєї сутності;
– окреслено суспільно-політичний зміст доктрини націоналізму, критичний
стан сучасного українського націоналізмознавства, зокрема проблеми
термінологічного забезпечення. Запропоновано авторський підхід до її
розв’язання, що полягає у застосуванні світоглядного критерію і визначенні
націоналістичними тих партій і рухів, що послуговуються ідеологічною
системою, центральним компонентом якої є категорія нації. При цьому
рекомендовано враховувати сформовану в післявоєнний період і відмінну для
України і Західної Європи конотацію терміна «націоналізм» та розмежовувати
український і європейський дискурси цієї проблеми: у першому з них уживати
традиційний для суспільного й наукового обігу термін «націоналізм», а в
розкритті європейської тематики паралельно з ним використовувати також термін
«праві»;
– запропоновано авторське бачення концептуальних засад раціонального
націоналізму й визначено концептуальні основи і специфіку трансформації
українського націоналізму з революційно-визвольного в конструктивістсько-
державницький. Доведено, що соціально-консервативний складник сучасного
українського націоналізму має таке ж ідентифікаційне означення на етапі
розбудови сучасної української держави, як і революційний складник на етапі
визвольних змагань Української нації за самовизначення;
– систематизовано зовнішньополітичну доктрину сучасного українського
націоналізму й запропоновано авторське бачення можливостей її використання в
сучасних умовах. Здійснено аналіз сучасної російсько-української війни в
контексті визвольної концепції ОУН післявоєнного періоду та на прикладі
історичної співпраці ОУН з японськими антикомуністами акцентовано увагу на
можливостях азійського вектора зовнішньополітичної доктрини націоналізму.
Обґрунтовано, що націоналізм є серйозним фактором цивілізаційного визначення
сучасної України.

Вдосконалено:
– трактування концепції перманентної національної революції в контексті
сучасного дискурсу українського націоналізму, показано зростання потенціалу
націоналістичних структур від Революції на ґраніті до Помаранчевої революції
(1990–2004), арґументовано розкрито їхній вплив на перебіг Революції гідності
2013–2014 рр., обґрунтовано соціальний характер цих революційних процесів і
антиолігархічну спрямованість революційної перспективи в Україні;
– систематизацію базових характеристик держави в доктрині сучасного
українського націоналізму та поглиблено зміст моделі національного
авторитаризму на етапі становлення демократії у посттоталітарному суспільстві;
– розуміння процесу формування етнонаціональної політики в доктрині і
практиці сучасного українського націоналізму. В контексті поглядів британського
дослідника Р. Брюбейкера про боротьбу «тріади націоналізмів» у постсовєтських
країнах досліджено вплив їхнього протистояння на етнонаціональну політику
держави, запропоновано авторський погляд і рекомендації на її формування та
реалізацію. Наголошено на проблемі подолання постколоніального дискурсу в
трактуванні історії національно-визвольної боротьби ОУН–УПА (на прикладі
Волинської трагедії);
Набули дальшого розвитку:
– дослідження відродження націоналізмів державних націй та етнічних
націоналізмів у країнах Західної Європи. Обґрунтовано те, що під впливом
ексцесів Другої світової війни націоналізм, з одного боку, був табуйований
нарівні з фашизмом та нацизмом, а з другого – він різною мірою був присутній у
політичних системах майже всіх провідних країн Західної Європи, а останнім
часом у багатьох із них займає досить вагомі політичні позиції;
– розуміння витоків, специфіки становлення та розвитку різних форм
українського націоналізму, зокрема в аспекті створення й генезису ОУН в
атмосфері радикалізації міжвоєнного суспільно-політичного життя. Зауважено,
що в міжвоєнний період демократичні режими збереглися лише в декількох
країнах, а в більшості європейських держав запанували диктатури фашистського
й нацистського (Німеччина, Італія, Іспанія, Португалія) та комуністичного (СССР)
типу. Наголошено, що саме в цих умовах після поразки української національної
революції 1917–1921 рр. формувалася ідеологія українського націоналізму й
народжувалися спочатку організаційні передвісники ОУН, а потім і вона сама.
Екстрапольовано політичні погляди чільного ідеолога ОУН С. Ленкавського на
перспективи розвитку сучасного українського націоналізму;
– дослідження впливу різних еміґраційних формацій ОУН на формування
організаційних структур сучасного українського націоналізму та національно-
визвольної боротьби УПА на його мілітаризацію. Проаналізовано двохаспектну
дію в Україні так званого «абеткового парадокса націоналізму» Г. Морґентау.
Ключові слова: націоналізм, революційний потенціал націоналізму,
перманентна національна революція, парадигма українського націоналізму,
національна держава, національний авторитаризм, раціональний націоналізм,
економічний націоналізм, соціально-консервативний націоналізм, етнополітичні
відносини, зовнішньополітична доктрина.