Погляди В'ячеслава Липинського про державу і право

Фіцик С.О. Погляди В’ячеслава Липинського про державу і право. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за
спеціальністю 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і
правових учень». – Національний університет «Львівська політехніка», Львів,
2019.
Дисертація охоплює дослідження політико-правових поглядів
В. Липинського та питання доцільності й практичної можливості
імплементації елементів запропонованої ученим консервативної ідеології в
державне будівництво та право сучасної України.
Проаналізовано стан дослідження поглядів В. Липинського про
державу і право у працях відомих вітчизняних істориків, політологів та
правників. Встановлено, що науковцям не вдалося комплексно і системно
вистудіювати погляди В. Липинського про державу і право у межах науки
історії української політичної та правової думки.
Розкрито сутність політико-правових поглядів В. Липинського про
державу і право завдяки архівним документам, періодиці, науковим та
публіцистичним джерелам. З огляду на опрацювання значної кількості
джерел, а відтак необхідності певної класифікації запропоновано об’єднати їх
у такі блоки: епістолярна спадщина; опубліковані наукові праці мислителя;
спеціальна література, присвячена науковій спадщині В. Липинського;
допоміжні джерела, що висвітлюють політичну діяльність та політичну
активність цієї багатосторонньої особистості (публічні виступи та
публіцистичні праці В. Липинського, а також хроніка його державно-
правової діяльності).
Зазначено, що опубліковані праці мислителя істотно вплинули на
характер національно-визвольного руху українців у ХХ ст., на поглиблення
його ідеологічної складової. Зміст наукових здобутків позиціоновано як


3
радикальний відхід від народницького сприйняття Визвольних змагань, що
руйнувало попередні ідейні орієнтири ліберального напряму та стало
основою формування державницької школи в українській історіографії та
політико-правовій думці.
Розглянуто малодосліджені аспекти теоретико-ідеологічної та
практичної діяльності мислителя з розвитку вітчизняної науки історії
політичних та правових учень, встановлено та виправлено певні неточності у
його політико-правовій біографії. Зокрема, в архівах виявлено і досліджено
десятки неопублікованих праць мислителя. Здійснено аналіз і опублікованих
праць. Східноєвропейський дослідний інститут ім. В. Липинського у
Філадельфії (США) виконав важливу роль у збереженні й публікації архівних
матеріалів і наукових праць державницького напряму, пов’язаних із
науковою спадщиною мислителя. Ці видання, як і українські архівні,
послужили джерельною базою дисертації.
Вивчення наукової спадщини охопило історичні події першої третини
ХХ ст., що дало можливість ґрунтовно проаналізувати чинники, які вплинули
на політико-правові погляди В. Липинського. Відтак обґрунтовано та
запропоновано власну періодизацію його наукової та політичної діяльності:
нульовий період захоплення, так зване «хлопоманство», що головно збігся з
гімназійними роками мислителя; ранній, демократичний період, який тривав
до весни–літа 1918 р.; середній період – консервaтивно-монaрхічний, він же
гетьманський, що охопив 1919 – середину 1920-х рр.; і останнім, заключним
періодом належить вважати пізній − незaлежний, консервaтивний, який
датується часовим відрізком 1929–1931 рр.
Підтверджено, що мислитель дотримувався концепції існування трьох
основних типів державного устрою: 1) «демократія»; 2) «охлократія»; 3)
«класократія», однак найприйнятнішою для України вважав останню, яка
вирізняється рівновагою між владою і свободою, між силами консерватизму і
прогресу. В основу такого устрою мала покладатися правова, «законом


4
обмежена і законом обмежуюча» конституційна монархія, де влада монарха
передається у спадок, а отже, є легітимною вже від початку.
Доведено, що територіальний патріотизм, за В. Липинським, виникає
не за етнічним походженням людини, а за територією, на якій вона проживає
та провадить повсякденну діяльність. Акцентовано, що осмислена діяльність
держави з пробудження почуття «територіальної» солідaрності тa єдності
всіх постійних мешкaнців укрaїнської землі, незaлежно від їхнього етнічного
походження, станово-клaсової нaлежності, віросповідaння, соціально-
культурного рівня тощо, може дати феноменальні результати у формуванні
незалежної та демократичної України з успішним майбутнім. Наголошено на
тому, що мислитель застерігав етнічних українців від шовінізму, вважаючи
його головною небезпекою для українства. Підкреслено, що вузький
націоналізм може заподіяти непоправну шкоду розбудові української
державності.
Події «гібридної війни», розгорнутої проти України так званим
руським миром у 2014 р., вбачаємо беззаперечним фактом наявності
територіального патріотизму громадян України. Захист території та
конституційного ладу держави здійснюється силами ВСУ та численними
добровольчими й волонтерськими організаціями і не лише за участю
етнічних українців, а й представників інших національних груп, зокрема й
етнічних росіян. Відтак набуває аргументованості засаднича теза
В. Липинського, що українцем є кожен, хто хоче, щоб Україна перестала
бути колонією чи протекторатом могутнього сусіда. Процес зміцнення
територіального патріотизму мешканців України перебирає на себе держава.
Уряд незалежної України постійно сприяє отриманню українського
громадянства учасниками АТО, політичними біженцями з РФ та
журналістами грузинської, чеченської та інших національностей і навіть
етнічними росіянами з РФ, які по-різному відстоюють українську
незалежність – на полі бою чи в гострих дискусіях із російською
шовіністичною пропагандою.


5
Встановлено, що концепція класократії, запропонована В. Липинським,
здатна ефективно забезпечити стабільність держави та її інституцій.
Класократія в конкретних умовах України інтерпретується як консервативна
опора держави, як політична співдружність так званого хліборобського класу
з іншими класами та соціальними групами українського населення. Це
співробітництво здатне забезпечити процеси державотворення й ефективну
самоорганізацію української політичної нації. У сучасних умовах
застосування концепції класократії має вияв у стимулюванні державою класу
власників – підтримці малого та середнього бізнесу в Україні, захисті прав
українських фермерів (яких ототожнюємо з «хліборобами» В. Липинського),
розвитку територіальних громад, підтримці освіти та охорони здоров’я у
сільській місцевості тощо. На жаль, цей напрям політики реалізується
українськими органами влади ще недостатньо ефективно.
Розкрито концепцію «аристократизму» В. Липинського та
проаналізовано перспективи застосування її підходів та методів у сучасній
Україні. Встановлено, що українська аристократія духу, яка історично та
традиційно складається з представників кількох етносів, має виконати
важливу історичну місію – згуртувати представників класів та
національностей в єдиний народ, в одну українську спільноту (політичну
українську націю). Принагідно розвіяно започаткований ще Д. Донцовим міф
про нібито дідичний характер аристократії за В. Липинським. Аристократом
В. Липинський називав не того, хто має за собою покоління предків, а
людину високих духовних достоїнств.
Доведено, що політико-правова концепція ролі еліти в житті будь-якої
людської спільноти, надто української політичної нації, є конче необхідною
на етапі відродження й подальшого розвитку суверенної державності.
Історичні та сучасні реалії українського буття засвідчують істинність
щонайменше чотирьох тез (висновків) В. Липинського: еліти, у тому
розумінні, якою її вбачав В. Липинський, в Україні як не було в готовому
вигляді, так наразі й немає; допоки не постане справжня, реальна вітчизняна


6
еліта, а не штучна, справа збереження й укріплення власної української
державності перебуватиме під постійною загрозою; сучасна еліта не може
з’явитися на порожньому місці; вона має бути пристосована до реалій
глобалізованого світу, володіти іноземними мовами та вузькопрофесійними
знаннями, толерантно ставитися до представників расових та національних
меншин, володіти високою культурою поведінки у побуті, бути
високоорганізованою, порядною і патріотичною тощо.
Наголошено на ґрунтовному впливі В. Липинського та його політичних
концепцій на внутрішню і зовнішню політику України доби Гетьманату.
Важливою складовою політико-правових поглядів В. Липинського була
вимога наявності сформованої і сталої державницької ідеології, яку він
виводив із старовинних народних традицій та звичаїв, зокрема з державного
досвіду гетьмансько-козацьких часів, високої етичної культури хліборобської
спільноти тощо. Ці ж цінності сповідувала й Українська держава
П. Скоропадського, зокрема на тому короткому часовому проміжку, який
відвела їй історія. Тож можемо стверджувати, що В. Липинський став
провідним ідеологом Гетьманату.
Доведено, що український консерватизм зароджувався, розвивався та
зміцнювався саме завдяки інтелектуальній та національній еліті. Хоча
сучасних дослідників українського консерватизму обмаль, проте всі вони
(історики, політологи, правники та ін.) називають «батьком українського
консерватизму» В. Липинського, засновника цього ідеологічного напряму.
Підтверджено, що український консерватизм був націлений на
визнання пріоритету державних інтересів над становими, груповими, а також
вважав монархію ідеальною формою держави. Класократія визнавалася
найкращим типом державного устрою, що мав забезпечити співпрацю всіх
класів за керівної ролі національної аристократії.
Досліджено вплив науково-теоретичної спадщини В. Липинського
(консервативної концепції українського державотворення) на сучасне
політичне життя в Україні. Втілення в життя консервативної ідеології


7
мислителя – це справа багатьох українських інтелектуалів по обидва боки
Дніпра, які поділяли та розвивали консервативні погляди.
Українська держава має характеризуватися наявністю справжньої
національної, демократичної і правової влади, що суворо дотримується
Конституції, законів, а також неухильно утверджує і розвиває національні
українські пріоритети в усіх сферах громадсько-політичного та правового
життя, причому в адаптації та гармонізації з європейськими стандартами.
Відтак здоровий консерватизм у такому форматі постає гарантом
національної стабільності та успішного поступу політичної нації, а також
одним із потужних джерел державотворчого процесу в сучасній Україні.
Ключові слова: консервативна ідеологія державотворення,
територіальний патріотизм, теорія еліт, класократія, аристократія,
національний характер державо- та правотворення в Україні, Визвольні
змагання 1917–1921 рр., Гетьманат.