Українська етнографія та фольклористика у творчості Степана Носа (1829-1901рр.)

АНОТАЦІЯ
Данилевич А.П. Українська етнографія та фольклористика у
творчості Степана Носа (1829-1901рр.) – Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних
наук за спеціальністю 07.00.05 – етнологія. – Київський національний
університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2020.



Дисертація присвячена дослідженню життєвого шляху та наукового
доробку українського етнографа, фольклориста, ґрунтовного знавця усної
народної творчості, української народної культури, лікаря та письменника
Степана Даниловича Носа (1829-1901).
Проаналізовано етнографічний наратив С.Д. Носа, визначено його
пріоритетну проблематику, охарактеризовано основні напрями
етнографічних та фольклорних студій, з’ясована їхня змістова складова та
інформаційна насиченість.
На основі наукового аналізу стану вивчення теми визначено три
історіографічні періоди: 1850-1917; 1918 – кінець 1980-х; початок 1990-х –
до сучасності, відповідно до яких систематизовано наукові праці за
проблемно-тематичним принципом. Зазначається, що протягом першого
історіографічного періоду не було розлогих аналітичних розвідок про життя
та творчість вченого; наявні лише декілька інформаційних повідомлень про
участь С.Д. Носа в театральних виставах, його арешт у справі І.
Андрущенка, рецензії на дві його книги тощо. І тільки після смерті
етнографа з’являються перші розвідки С. Єфремова та Г. Коваленка, в яких
наводяться біографічні дані Степана Носа, окреслюється проблематика його
наукових та літературних праць з етномедицини, народознавства, усної
народної творчості. Констатується, що другий (радянський) період
позначився більшою кількістю досліджень, проте постать С.Д. Носа –


3



свідомого українця, увага якого була прикута до національної історії та
культури не була актуальною проблематикою за радянського тоталітарного
режиму. За винятком публікацій О. Соловйова, В. Білого, Б. Шевеліва, М.
Возняка до 1960-х рр. наукових досліджень про творчість етнографа не
було, а на межі 1960-х – 1970-х рр. з’явилася друком низка розвідок у
газетній та журнальній періодиці з нагоди 140-річчя від дня народження
Степана Носа. У 1970-1980-х рр. посилюється увага до особистості С.Д.
Носа. У розвідках українських істориків, етнографів, архівістів з’являються
повідомлення про значну наукову спадщину вченого, яка зберігається в
архівосховищах та рукописних відділах бібліотек і досі невідома
науковцям. Дослідження Г.Боряка, О. Бріциної, М.Бриль, О. Ісаєнка
актуалізують постать українського етнографа, фольклориста, лікаря
Степана Носа, підкреслюють вагомість його праць та їх значення для
розвитку вітчизняної науки.
За незалежності України розпочинається третій історіографічний
період, який характеризується підвищеною увагою до життя та творчості
українських вчених, зокрема і етнографів, наукова спадщина яких за різних
обставин не досліджувалась за радянської доби.
Встановлено, що за останні десятиліття вийшло друком понад 60
різнопланових публікацій, які упорядковані за чотирма групами: 1)
довідково-енциклопедичні статті; 2) спеціальні предметно-тематичні
дослідження; 3) ювілейні та меморіальні розвідки у періодиці та
регіональних виданнях; 4) розвідки, в яких особистість етнографа
досліджується дотично, у контексті інших питань. Відповідно до них
розглянуто та проаналізовано зміст та тематичне спрямування
опублікованих праць. Встановлено, що від 2010 р. в м. Городня
Чернігівської області, де останні 10 років жив і працював С.Д. Ніс, у
приміщенні городнянського Історико-краєзнавчого музею щорічно
проходять «Носівські читання», на яких окрім заслуховування доповідей
про життя та творчість вченого, було прийнято рішення про заснування


4



Етнографічного товариства імені Степана Носа. Зазначається, що про його
етнографічну та фольклорну діяльність неодноразово повідомлялося і на
«Джерелознавчих читаннях» у Київському національному університеті
імені Тараса Шевченка.
Встановлено, що попри наявність розпорошених за тематикою
оглядових розвідок про життєдіяльність етнографа, на сьогодні відсутнє
цілісне комплексне дослідження про етнографічну та фольклорну спадщину
С.Д. Носа. Систематизовано та проаналізовано джерельну базу
дослідження. Констатовано, що документи, які акумулюють інформацію
про життєвий шлях та творчість етнографа упорядковано за чотирма
групами: а) неопубліковані архівні матеріали; б) актуалізовані документи;
в) етнографічні та фольклорні праці вченого; г) джерела особового
походження: листування, щоденники та спогади етнографа. Зазначається,
що документи з теми дисертації зберігаються в Архівних наукових фондах
Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.
Рильського НАН України, Інституті рукопису Національної бібліотеки
України імені В.І. Вернадського, Центральному державному історичному
архіві України у м. Києві, Державному архіві Чернігівської області, Архіві
відділу рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т.Г.
Шевченка НАН України.
Сформовано комплекс теоретико-методологічних принципів,
методів та підходів до вивчення творчості етнографа. Застосовані основні
принципи наукового пізнання: історизму та наукової об’єктивності.
Основоположними у дослідженні стали загальноісторичні засадничі
принципи комплексності, системності та усебічності, що цілісно
презентували усю сукупність творчого доробку Степана Носа. Були
використані і спеціально-наукові методики: порівняльно-історичний метод
застосовано з метою відстежити еволюцію поглядів науковця, з’ясувати
зміни оціночних критеріїв та акцентів у наративістиці етнографа; методи
критичного аналізу та синтезу дали змогу визначити джерельну цінність


5



наявної документної бази, провести узагальнення і виокремити спектр
найбільш актуальних та пріоритетних тем у творчості С.Д. Носа;
типологічний метод використано для систематизації й групування народних
прислів’їв, приказок, загадок та інших паремій, виокремлених з рукописних
та друкованих праць С.Д. Носа. Застосовувалися етнографічні методики
порівняльного мовознавства, вибіркового обстеження тощо.
У дисертації з’ясовано основні етапи життя та діяльності Степана
Носа, визначено 6 етапів його свідомого життя: перший – полтавський
(навчання в гімназії, 1839-1848); другий – київський (студентський, 1849-
1854); третій – чернігівський (поділяється на підетапи, 1858-1863; 1886-
1890); четвертий – час заслання (1863-1872); п’ятий – період мандрівок (з
перервами, 1855-1857, 1873-1886); шостий – городнянський (1891-1901),
відповідно до яких проведено дослідження його життєдіяльності. Увага
акцентована на студентському житті Степана Носа, участі в етнографічному
гуртку, поширенні українськомовних книг, роботі лікарем.
Охарактеризовано інтелектуальне оточення етнографа, його
спілкування з українськими громадськими діячами, письменниками,
вченими-істориками та етнографами, які справили значний вплив на
становлення поглядів та світогляду Степана Носа. Він підтримував тісні
зв’язки з А. Метлинським, П. Кулішем, О. Лазаревським, Л. Глібовим, О.
Марковичем, О. Коваленком, М. Білозерським, П. Житецьким, М.
Симоновим, П. Чубинським, О. Кониським, М. Коваленком та ін. Про їхні
щирі стосунки свідчить листування етнографа, спогади поета М.
Кононенка, з яким товаришував С.Д. Ніс, публікації джерел у ж. «Киевская
старина», та у ж. «Україна» за 1927 р. Особливою теплотою вирізняються
стосунки С. Носа з П. Кулішем та М. Вовчком. Їх об’єднувала спільна
любов до українського фольклору, усної народної творчості, української
мови, народних традицій та звичаїв.
В роботі розглянуто основну тематику етнографічних студій
дослідника. Визначено пріоритетні напрями його праць, до яких віднесено:


6



комплекс розвідок з усної народної творчості: записи обрядів та звичаїв
українців, відзначення народних свят, дотримання традицій, які
передавалися від покоління до покоління, записи українських народних
піснь та віршів різного тематичного спрямування, збирання, фіксація та
збереження українських паремій: прислів’їв, приказок, народних прикмет,
притч, казок.
Простежено дослідження етнографом традиційної календарної та
сімейної обрядовості українців, з’ясовано, що найбільша увага вченого була
приділена традиціям святкування Різдва та Великодня, як одних з
найбільших свят в Україні. С.Д. Ніс наводить тексти колядок, щедрівок,
докладно розписує увесь сценарій святкування і різдвяних свят, і циклу
Великодніх свят. Попри відсутність цілісного репертуару святкування
Пасхи, етнограф наголошує, що головною ознакою свята є сімейний
фактор, коли за одним столом збирається уся родина для проведення
святкової трапези.
Охарактеризовано сімейну обрядовість, серед якої традиції
святкування весілля, родинні обряди сватовства, народження дитини, її
хрещення, поминальні обряди, проводи, похорон тощо.
Встановлено, що особливого значення етнограф надавав збиранню
народно-пісенної творчості. Зазначається, що українська пісня тісно
пов’язана з обрядовою культурою, народними звичаями; в пісні
відображаються матеріальні та духовні потреби людей, соціальні відносини
та історичні події, реалії сімейного та громадського побуту, світоглядні та
релігійні уявлення, моральні та естетичні ідеали.
Розглянуто пісенний наратив Степана Носа, запропоновано
систематизувати усі зібрані етнографом пісні за видовими групами,
поклавши в основу змістово-тематичний принцип а) історико-героїчні; б)
соціально-побутові; в) ліричні; г) тужливо-сумні; д) жартівливі.
Встановлено, що, як правило, тексти пісень С.Д. Нос подає без нотного
супроводу, проте подекуди наявне поглиблене анотування пісенного


7



матеріалу, де вказується музичний супровід. Власної систематизації пісень
у С.Д. Носа немає.
Досліджено національні паремії у працях С.Д. Носа. Встановлено,
що етнограф був ґрунтовним знавцем української паремії, використовував
їх у своїх працях. Запропоновано систематизувати усі записані С.Д. Носом
паремії за жанровою ознакою: а) прислів’я та приказки; б) повір’я та
прикмети; в) загадки; г) казки. Констатовано,що найбільшу кількість
пам’яток становлять прислів’я та приказки, якими етнограф послуговувався
у своїх опублікованих працях та у записках, що зберігаються в архівах.
Досліджено етнологічні мотиви у літературній творчості Степана
Носа. Визначено найбільш актуальну проблематику його творів:
народознавство, етномедицина, національна традиційна кухня.
Підкреслено прикметні народознавчі теми у творчості вченого, серед
яких тези про те, що в житті та культурі українців поряд з багатовіковими
традиціями з’являються нові, що приводять до змін у світогляді народу та
оточуючому середовищі; про те, що кожна людина по-своєму сприймає
одне і те ж саме явище або подію; про роль просвітництва та знань у
розвитку людства; про характерні особливості української антропоніміки,
топоніміки, які вчений пов’язував з історією місцевості, мовних діалектів в
окремих регіонах України, зокрема побутуванні іноземних слів. Наводяться
праці С.Д. Носа «Хурто́вина», «Вісточка з Непитай-города», «Шворин рід»,
«Курта», на прикладі яких аналізуються народознавчі питання у творах С.Д.
Носа.
Розкрито основний зміст та тематику праць етнографа з народної
медицини та лікарської справи. З’ясовано, що актуальними темами у
творчості етнографа були вивчення причин появи епідемій, чуми, холери,
віспи, чахотки та методів боротьби з ними; рецептура лікування побутових
хвороб: застуди, болі в горлі, появи ячменю, зубному болі тощо. Вивчав
вчений і причини ранньої смертності, статистику народжуваності тощо.
Особливу увагу С.Д. Ніс відводить народним методам лікування. Йдеться і


8



про те, що в кожній місцевості свої специфічні умови, які і провокують
появу відповідних хвороб.
У роботі підкреслюється, що С.Д. Ніс залишив чимало рецептів
лікувальних настоянок з різних трав: деревію, чортополоху, горицвіту, сон
трави, лапушнику, золототисячнику, пострілі, диво-силі… Етнограф
наводить чимало віршів про медицину та лікарів та прикладів зцілення
хвороб травами. Досліджував етнограф і ветеринарію, зокрема збирав
рецепти лікування домашніх тварин, свійської худоби, птиці від
розповсюджених хвороб.
З’ясовано, що Степан Ніс цікавився традиційним національним
кулінарним мистецтвом, збирав і записував народні рецепти приготування
багатьох страв. Констатується, що в архівних фондах зберігається чимало
записаних С.Д. Носом збірок рецептів української кухні. Підкреслено, що
етнограф розумів, що культура харчування, вміння правильно та якісно
готувати та вживати їжу є запорукою здоров’я в родині. Тому він ретельно
занотовував технологічний процес приготування блюд, упорядкував їх за
групами: «приварки», «печене», «солене», «холодне», «квашене» тощо.
Він негативно ставився до винокуріння та продажу горілчаних
напоїв у кабаках, вважав що це погано впливає на свідомість людини та її
здоров’я.
У дисертації підсумовано, що Степан Ніс мав різнопланові інтереси
в галузі етнографії. Його праці свідчать про глибокі знання українського
соціуму, його історії та культури, традицій свого народу, які він свято беріг
для майбутніх поколінь.
Ключові слова: етнографія, народна медицина, народні традиції,
народознавство, національна кухня, С.Д. Ніс, українська культура,
фольклористика.