Логіка та риторика: складові взаємозв’язку

Колотілова Н.А. Логіка та риторика: складові взаємозв’язку. -
Кваліфікаційна праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук
за спеціальністю 09.00.06 - логіка. - Київський національний університет
імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України. - Київ, 2019.
У дисертаційній роботі досліджено складові взаємозв'язку логіки та
риторики в історії філософської думки й на сучасному етапі розвитку цих
наук. Актуальність проблеми обумовлена низкою чинників: по-перше,
орієнтацією логіки й риторики на різноманітні комунікативні практики в
історії та сучасності, по-друге, становленням теорії аргументації, в якій
логіка та риторика тісно співпрацюють, по-третє, зростанням інтересу до
логіки та риторики як навчальних дисциплін у системі вищої освіти.
Зазначені чинники формують запит на цілісне дослідження взаємозв'язку
логіки й риторики як важливих гуманітарних наук.
Дослідження показало, що внаслідок бурхливого розвитку логіки та
риторики в минулому столітті виникають ускладнення в їхньому тлумаченні,
хоча початково вони мали спільний об'єкт, яким було вербальне мислення, а
згодом аргументація як специфічний вид діяльності, іцо поєднує в собі
чинники обгрунтування та переконання. При цьому логіка як наука
фокусувалась саме на формі міркувань (початкова вихідна абстракція логіки)
як переході від засновків до висновку, критерії правильності якого досить
чітко були визначені в межах формальної логіки в XX ст. У риториці
міркування (логос) поставали як засіб переконання аудиторії поряд з етосом і
пафосом у тому концептуальному каркасі риторики, який базувався на
модусах переконання. Інший п'ятичленний каркас риторики, який базувався
на моделі ораторської діяльності, розглядав витончені промови, які
орієнтуються не обов'язково на переконання; в межах цього каркасу увага
концентрується більше па словесному вираженні, власне красномовстві. На
сучасному етапі розвитку логіка як наука постає в єдності формальної і з
неформальної логік, що встановлюють, відповідно, критерії правильних та
високоякісних міркувань, а риторика постає як наука логічного циклу, що
встановлює критерії переконливості ораторських промов. Саме такі
витлумачення логіки і риторики, що здійснено не стільки через їх предмет,
скільки через їхнє призначення, взято за основу дослідження складових
взаємозв'язку логіки та риторики.
Методологічне підґрунтя дисертаційного дослідження утворюють ідеї
мереології й герменевтичної логіки, а також тлумачення логіки в широкому
сенсі як методології, які екстрапольовані з царини вітчизняних розробок
юридичної аргументації на проблему взаємозв'язку логіки та риторики. У
результаті з'ясовано, що саме поняття цього взаємозв'язку постає як
абстрактно-часткове з характерними для мереологічної множини ознаками
нечіткості й асиметрії інтеграції та дезінтеграції. Внаслідок мереологічного
аналізу цього поняття разом із аналітичним та сутнісним видами
мереологічного визначення виявлено такі дві визначальні складові
взаємозв'язку логіки та риторики, як аргументативиа й освітянська, що
підпорядковують собі низку інших аспектів.
У дисертації встановлено, що аргументативиа складова взаємозв'язку
логіки та риторики асимілює в собі аспекти обгрунтування й переконання
при розгляді самої аргументації як діяльності, наукознавчий аспект при
розгляді власне предмету логіки та риторики як певних наук, а також
застосовний аспект, що виявляється в поєднанні логічних та риторичних
чинників при розгляді окремих концептів аргументації. Освітянська складова
взаємозв'язку логіки та риторики також асимілює в собі аспекти
обгрунтування й переконання при розгляді конкретних прийомів у
відповідних навчальних курсах; наукознавчий аспект при визначенні логіки
та риторики як навчальних дисциплін, які спрямовані на розвиток
комунікативних компетентностей майбутніх фахівців будь-якої царини
діяльності. Застосовний аспект в освітянській складовій взаємозв'язку логіки
та риторики виділити окремо доволі складно, оскільки вся ця складова 4
загалом є застосовною в тому сенсі, що логіка та риторика як навчальні
дисципліни реалізують їхні теоретичні здобутки як певних наук.
Проведений аналіз взаємозв'язку логіки та риторики в історії
філософської думки засвідчив, що осередком аргумента™ вної складової
цього взаємозв'язку початково була насамперед топіка як сукупність
„загальних місць", джерело пошуку аргументів, де розроблялися види
міркувань як для доведення своєї позиції, так і спростування позиції інших
учасників спілкування (власне логічна складова аргументативного процесу),
а також вони надавали можливість оратору поглянути на предмет промови з
різних точок зору й обрати той варіант, який буде найбільш переконливим
для його аудиторії (власне риторична складова аргументативного процесу). У
період Нового часу топіка як частина логіки розглядається переважно як
мистецтво пошуку відповідей на запитання, які орієнтують діяльність
дослідника на його шляху до істини. Поступово значення топіки як методу
„загальних місць" заперечується, оскільки в обізнаної людини немає потреби
в зверненні до них, а в необізнаних людей „загальні місця" можуть викликати
лише ілюзію пізнання предмета.
У результаті розгляду освітянської складової взаємозв'язку логіки та
риторики в історії філософської думки встановлено, що як навчальні курси ці
дисципліни були орієнтовані на комунікативні практики, на вдосконалення
навичок створення промов різного характеру, необхідними частинами яких є
аргументація в єдності доведення й спростування як логічних процедур, що
мала на меті переконання аудиторії. Поступово нові філософські ідеали
обумовлюють переорієнтацію логіки та риторики па пізнання істини й
донесення її до співрозмовників як у науковому, так і в інших типах
дискурсів, тому ці навчальні дисципліни згодом розглядають вже не як
пропедевтичні курси, оскільки для їхнього осягнення потрібна певна база
знань з інших наук.
Дослідження взаємозв'язку логіки та риторики в XX ст. показало, що
розвиток цих наук відбувався двома магістральними напрямами 5
формальним і неформальним. При цьому з формальними побудовами
асоціювалась переважно логіка, що втілилось у різних видах числень та
семантичних теоріях, годі як риторика переважно уособлювала неформальні
побудови. Разом з тим, у подальшому в логіці розробляється неформальний
напрямок, виникнення якого було обумовлене як запитами освіти, так і
впливом риторики, а в комп'ютерній риториці та лінгвістиці набувають вагу
формальні побудови, пов'язані з теоріями організації тексту. На
сьогоднішній день сучасна логіка постає в сукупності формальних і
неформальних теорій, а сучасна риторика - у двох напрямах з такими
умовними назвами, як „лінгвістична" та „аргументативна". Розрізнення між
концепціями цих напрямів полягає у предметі їхнього розгляду, яким для
лінгвістичної риторики є встановлення механізмів риторичних перетворень у
мовленнєвих повідомленнях, а для аргументативної - встановлення
механізмів аргументації, завдяки яким повідомлення набувають своєї
переконуючої сили.
У дисертації обгрунтовано, що аргументативна складова взаємозв'язку
логіки та риторики в концепціях „лінгвістичної" риторики полягає
насамперед у систематизації риторичних фігур і операцій завдяки залученню
логічного інструментарію концептуального аналізу. Проте найбільш яскраво
аргументативна складова взаємозв'язку логіки та риторики постає в
„аргументативній" риториці, що тісно пов'язана з теорією аргументації як
міждисциплінарною цариною досліджень, предметом яких виступає сам
феномен аргументації в єдності структурного, процедурного та
процесуального, або логічного, діалектичного та риторичного аспектів, які
зафіксовано в працях вітчизняних і зарубіжних науковців. Розгляд
аргументації через семіотичні характеристики веде до залучення окрім
логічних критеріїв оцінки тих засобів, які в ній застосовуються, ще й
прагматичних критеріїв, які визначають ефективність окремих концептів
аргументації в конкретних ситуаціях спілкування (наприклад, аргументу до
авторитету в різних його проявах, риторичних фігур).6
На підставі розгляду таких концептів аргументації, як аргумент до
авторитету, аргументація в гомілетиці, риторична фігура встановлено, що
вони реалізують застосовний аспект насамперед аргументативиої складової
взаємозв'язку логіки та риторики, характерною ознакою якого є широке
використання поняття аргумснтативної схеми як загального шаблону
міркування, коректне застосування якої забезпечує перенесення прийнятності
з засновку міркування на його висновок. Коректність застосування
перевіряється набором критичних запитань, які розробляються сучасними
зарубіжними науковцями щодо різних типів аргументів. У сучасному
формальному підході до вивчення аргументації, що зорієнтований передусім
на проблематику штучного інтелекту, та неформальному підході, зокрема у
концепціях неформальної логіки та прагма-діалектики, методика „критичних
або контрольних запитань" використовується як для оцінки аргументації, так
і в підготовці до промови, коли оратор ставить собі запитання, відповіді на
які дають змогу коректувати побудовану аргументацію для досягнення
переконання під час виступу. Застосовний аспект освітянської складової
взаємозв'язку логіки та риторики найбільш виразно постає в концепті
аргументації в гомілетиці, оскільки в ньому розглядається повний цикл
підготовки проповідника.
У межах розгляду сучасного розвитку та взаємодії логіки й риторики в
дослідженнях аргументативної проблематики з'ясовано, що хоча
становлення неформального підходу в теорії аргументації в середині
минулого століття відбувалося через протиставлення його формальній логіці
(аргументативиа складова взаємозв'язку логіки та риторики) і стимулювалося
насамперед запитами освіти (освітянська складова взаємозв'язку логіки та
риторики), на сьогоднішній день спостерігаються такі важливі тенденції: з
одного боку, це поєднання формального і неформального підходів в аналізі
зокрема практичної аргументації, а з іншого - все більша інтеграція логіки й
риторики в комп'ютерних розробках, що здійснюються в програмах
штучного інтелект}', добування аргументів тощо. Зазначені тенденції 7
розвитку логіки й риторики загострюють наукознавчий аспект в
аргументативній та освітянській складових їхнього взаємозв'язку, що полягає
в специфіці цих царин наукового знання, які розглядають способи
обґрунтування й переконання в різноманітних аргуменативних процесах, та
навчальних дисциплін, які спрямовані на розвиток й удосконалення
комунікативних компетентностей.
Загалом наукова новизна отриманих у дисертаційному дослідженні
результатів полягає у встановленні аргументативної й освітянської складових
як визначальних у взаємозв'язку логіки та риторики в історії філософської
думки й на сучасному етапі їхнього розвитку, що асимілюють у собі
обгрунтовуючий, переконуючий, наукознавчий та застосовний аспекти цього
взаємозв'язку. Практичне значення отриманих результатів полягає у
поглибленні розуміння специфіки взаємозв’язку логіки й риторики в історії
ідей та сучасності, що є важливим і для розвитку цих наук, і для практики
освіти, і загалом для укріплення позицій логіки та риторики в сучасній
культурі. Подальші розвідки в межах виокремленого в дисертаційній роботі
наукознавчого аспекту взаємозв'язку логіки й риторики сприятиме розвитку
сучасної теорії аргументації як у дослідженнях окремих видів
аргумептативпих процесів у різних царинах діяльності, так й у побудові
загальної теорії. Матеріали дисертації можуть стати в нагоді при викладанні
курсів з логіки, риторики та інших дисциплін логічного циклу: еристики,
критичного мислення, теорії та практики аргументації тощо студентам
закладів вищої освіти.
Ключові слова: взаємозв'язок логіки та риторики, аргумептативпа
складова, освітянська складова, обгрунтування, міркування, модуси
переконання, топіка, формальна логіка, неформальна логіка, прагма-
діалектика, аргумент до авторитету, риторична фігура, схема аргументації.