Антропологічні смисли релігійно-філософського дискурсу української діаспори (20-ті роки ХХ – початок ХХI століття)

Сало Г. В. Антропологічні смисли релігійно-філософського дискурсу
української діаспори (20-ті роки ХХ – початок ХХI століття). – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук
(доктора філософії) зі спеціальністі 09.00.11 – релігієзнавство. – Київський
університет імені Бориса Грінченка, Міністерства освіти і науки України, Київ,
2020.
У дисертаційній роботі вперше в українському релігієзнавстві здійснено
цілісну реконструкцію антропологічних візій представників української
діаспори, розглянутих їх релігійно-філософських студій ХХ – початку ХХI ст.
У цьому контексті проаналізовано і систематизовано праці провідних діячів
зарубіжного українства, таких як: О. Кульчицького, І. Мірчука, І. Огієнка,
І. Ортинського, Л. Силенка, Д. Чижевського, В. Шаяна, М. Шлемкевича,
С. Ярмуся та інших. Структура дисертації визначена її метою, завданнями, а
також внутрішньою логікою викладу матеріалу. Робота складається зі вступу,
трьох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.
У дисертації досліджено:
- основні підходи щодо вчення про людину мислителів українського
зарубіжжя та уточнено зміст основних термінів;
- філософські та релігійні джерела антропологічних уявлень мислителів
українського зарубіжжя;
- роль біографічного наративу в етнонаціональній та релігійній
ідентифікації діаспорних діячів;
- сутність української людини в релігійно-екзистенційних та націонал-
персоналістських вимірах;
- релігійно-ціннісні орієнтації та етико-гуманістичні пріоритети у
контексті осмислення відношення «людина – Бог – світ»; 3

- роль релігійно-філософських надбань діаспорних мислителів в
сучасному соціокультурному просторі України.
У дисертації вперше обґрунтовані наступні положення:
- подано визначення української діаспори не лише як суспільного
інституту (форма існування громад), а й як екзистенційно-особистісного (як
певний системоконсолідуючий чинник, як результат осмислення особистого
духовного досвіду, саморефлексії) та комунікативно-дискурсивного
проекту(інструмент впливу у країнах проживання). Такий підхід дає змогу
з’ясувати смисли діаспори, у межах яких відтворюється соціальна,
етнонаціональна та релігійна ідентифікація членів спільноти;
- біографічний наратив розглянуто не лише як спосіб відтворення
життєвого шляху діаспорних мислителів, а й як засіб конструювання та
презентації їхньої етнічної та релігійної ідентичності, завдяки якій
тематизується і виокремлюється дослідницький ракурс філософсько-
світоглядних зацікавленостей;
- виокремлено сутнісне, концептуальне ядро антропологічної парадигми
діаспорних мислителів, зокрема україноцентризм і теоцентризм як особливі
світоглядні настанови, життєві та дискурсивні стратегії.
У роботі уточнено такі положення:
- джерела, які вплинули на антропологічну концепцію мислителів
українського зарубіжжя, зокрема: по-перше, релігійні впливи (етнічна релігія,
християнська антропологія), по-друге, – антропологічна проблематика в
давньоруських мислителів (започаткування ідеї кордоцентризму); концепції
про людину Г.Сковороди, П.Юркевича (вчення про «внутрішню» людину, про
серце як осереддя духовності та моральності); по-третє, західноєвропейська
філософська антропологічна традиція (психоаналіз, екзистенціалізм,
персоналізм, діалогізм і т. ін.). Перетоплюючись і сплітаючись у своєрідну
мозаїку, різні впливи формували синкретичне релігійно-філософське вчення
про людину, яке є ключовим в працях діаспорних мислителів; 4

- релігійно-ціннісні орієнтації та етико-гуманістичні пріоритети
антропологічного вчення діаспорних мислителів: релігійна духовність ( синтез
самобутньої української духовності та християнської богопричетності); ідея
«внутрішньої» людини (функціональний центр, носій сердечності та
моральнісно-етичних настанов); феномен «серця» в поєднанні з Вірою, Надією,
Любов’ю (трансцендентна вісь духовності та «внутрішньої» людини, завдяки
якій уможливлюється синергійна діяльність людської особистості з
Абсолютною Особистістю);
- феномен кордоцентризму в таких аспектах: етнічно-духовному (не
лише є підґрунтям української духовності, моральності, а й активізує певні
структури психіки); релігійно-символічному (в образній формі кодифікує та
маніфестує царину сакрального, представляє важливі смисли релігії);
моральнісно-практичному (уможливлює діяльнісний процес набуття активності
самої людини як специфічний процес духовного творення «внутрішньої»
людини).
У роботі отримали поглиблене розуміння такі положення:
- вплив релігійно-філософських надбань на сьогодення України
проявляється в таких напрямах: 1) етнонаціональному (збереження
національних звичаїв і релігійних традицій, утвердження почуття національної
свідомості, формування патріотизму); 2) духовному (самоствердження
української людини, її інтелігентності та моральності; 3) релігійному
(формування національної церкви, її розбудови);
- по-перше, ідейно-тематичними пріоритетами світоглядної парадигми
мислителів української діаспори є Бог та рідна Україна, по-друге, її ціннісні та
праксеологічні орієнтири повинні підпорядковуватися практичній реалізації
національних інтересів і релігійно-духовним потребам.
Релігійно-філософська творча спадщина мислителів української діаспори
містить чимало конструктивних ідей, які в умовах державної незалежності
України є вкрай актуальними; їх вплив проявляється в етнонаціональній і
духовній сферах. Саме екзистенційно-кордоцентрична установка мислителів 5

української діаспори уможливила виділення таких характеристик українців як
сентиментальність (проявляється на прикладі української ліричності, вираженої
в піснях; естетизм народної обрядовості), персоналізм (виражений в
індивідуальності, яка прагне до свободи духу); емоційність (розкривається
через призму творчої рефлексії народу, оспіваної в мистецтві). Ці орієнтири
покликані спонукати формування духовного світу українців крізь призму
збереження народом своїх традицій і звичаїв, де відбувається поєднання таких
факторів як національного, ментального і трансцендентного в єдине ціле, що
породжують вільний український дух. Підкреслено, що ідейно-тематичним
пріоритетам світоглядної парадигми для мислителів української діаспори є Бог
і рідна Україна.
Діаспорні мислителі розкривали уявлення про сутність людини, виходячи
із положень власної богословської концепції. На основі класичних
європейських підходів здійснювали комплексний аналіз феномену буття
людини крізь призму її духовного самоствердження у релігійному та етнічно-
традиційному житті.
Досліджуючи спадщину мислителів української діаспори, виявлено її
особливості у багатьох сферах буття, що відображається у культурному житті
та інших надбаннях. Українська діаспора не тільки не втратила свою
національну самобутність, а ще й розвинула та підсилила культурну спадщину
української нації, забезпечивши збереження протягом століть зібрань духовно-
культурного потенціалу народу.
Положення та висновки дисертації можуть бути використані в
дослідницькій діяльності, присвяченій проблемам, які полягають в можливості
використання методологічної бази для подальших релігієзнавчих студій у
царині духовності, моральності, патріотизму; виховання української
особистості, пошуку тих орієнтирів, завдяки яким стверджується людина,
реалізуються її можливості в контексті духовного відродження України.
Парадигма релігієзнавчого висвітлення творчої спадщини діаспорних
мислителів у філософському чи виховному аспектах може бути новим
напрямком для подальших досліджень.
Результати наукової праці можуть бути використані в розробленні
державних програм формування та виховання людини, у навчальних курсах і
спецкурсах філософії, практичного релігієзнавства, християнської антропології,
етики, естетики, культурології та ін.
Ключові слова: українська діаспора, релігійно-філософський дискурс,
україноцентризм, теоцентризм, кордоцентризм, «внутрішня» людина.