Поема архієпископа Іоана Максимовича «Богородице Діво, радуйся» як явище української барокової літератури

Гудзь Л. А. Поема архієпископа Іоана Максимовича «Богородице Дѣво, радуйся» як явище української барокової літератури. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.01 – українська література. – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Київ, 2019.
Дисертація присвячена дослідженню літературної спадщини, зокрема поеми «Богородице Дҍво книга нареченна, от Троицы Пресвятыя пред вҍки сложенна» (1707) свт. Іоана Максимовича – барокового письменника, проповідника, культурно-освітнього діяча кін. XVII – поч. ХVІІІ ст. Художня цінність та оригінальність поеми протягом століть ставилися під сумнів. В історії української літератури склався своєрідний канон прочитання поеми «Богородице Дҍво, радуйся» як маловартісного творіння, завіршованого звернення до Матері Божої, до того ж, наповненого запозиченнями із творчості попередників. Аналіз поеми, здійснений у дисертаційному дослідженні, покликаний спростувати негативні оцінки попередників, дати об’єктивну оцінку твору та повернути йому належне місце в історії української літератури. Для аналізу поеми як додатковий матеріал використано Біблію, твори отців церкви, апокрифічні оповідання, проповіді з «Ключа разумѣнія», збірку оповідань «Небо новоє» Іоаникія Галятовського, збірку проповідей «Огородок Маріи Богородицы» Антонія Радивиловського, оповідання зі збірки «Руно орошенноє» свт. Димитрія Туптала, збірку «Перло многоцҍнноє» Кирила Транквіліона Ставровецького та вірші Іоана Величковського. 3

Свт. Іоан Максимович був знаний своєю культурно-освітньою діяльністю, насамперед, як засновник Чернігівського колегіуму та автор чудових зразків віршів-притч, дидактичної і духовної поезії, філософських віршів, оетичних епіграм, агіографічної, емблематичної та маріологічної поезії. Твір «Богородице Дѣво, радуйся» – найбільша поема метафізичного змісту, обсягом 24 000 римованих рядків, написаних силабічним віршем. Поема має компілятивний характер: автор зібрав і віршотворно осмислив сотні сюжетів і чудесних подій з життя християнської церкви як східної так і західної гілки, знамення від ікон Богородиці, настанови християнських сподвижників та аскетів, біблійні історії, апокрифічні леґенди, християнські оповідання й перекази, котрі розкривають читачам доктрини християнства, прокладаючи шлях до Бога, Божої Матері.
У дисертаційному дослідженні встановлено джерела та імена авторів, чиї літературно-художні праці, духовно-аскетичні настанови та філософські ідеї слугували взірцями для свт. Іоана Максимовича і могли надихнути на написання поеми «Богородице Дҍво, радуйся». Поема містить посилання на творчі здобутки та аскетичні програми Амвросія Медіоланського, Василія Великого, Григорія Назіянського, Іоана Дамаскина, Єфрема Сирійського, Іоана Золотоустого, святого Бонавентури, Оригена, Григорія Ніського, Андрія Критського, Томи Аквінського, Алонсо Картахени, Діонісія Ареопагіта та ін.
Автор з однаковою повагою ставився як до праць подвижників православної церкви, так і до католицьких авторів, для яких культ Богородиці був визначальний і незаперечний. Ведучи полеміку з представниками Реформації,
котрі не визнавали Богоматеринство Діви Марії, поет посилається на книги Святого Письма, даючи власне розуміння Божої Істини як єдиноправильної.
У роботі розглядаються також художні особливості авторської молитви, її класифікація, характеристики, традиції побутування та функції в поезії бароко.
Багатство молитви свт. Іоана Максимовича відзначається повнотою художніх засобів, завдяки яким поет намагається не лише привернути увагу читача до загальних християнських догматів і цінностей, але й поділитися особливостями молитовної практики в особистому житті. Поетична творчість для свт. Іоана – це особлива форма духовного відродження, у якій авторська молитва – єдина справжня сутність людського буття, пізнання Божої правди та істини, шанс на покаяння та спасіння.
Поєднавши в поемі кращі зразки східного і західного молитвослів’я, свт. Іоану Максимовичу вдалося створити один із кращих зразків авторської молитви в історії української літератури загалом та епохи Бароко зокрема.
Структура поеми, що складається з дев’яти частин канонічної молитви, поділеної на сегменти-слова та сегменти-словосполучення, не є авторським винаходом. Твір є своєрідною ампліфікацією канонічного тексту, майстерно оздоблений фігурами та тропами. Відтак автор, не шукаючи новаторства у плані змісту, стає блискучим майстром фабульної побудови твору. Кожний сегмент молитви для свт. Іоана вже є окремою молитвою, коротким славослів’ям, що прославляє Богоматеринство Марії, Її непорочність, чистоту, смирення та велике покликання заради спасіння людства. За допомогою нагнітання, автор поглиблює смисл молитви, що робить поему емоційнішою, барвистішою, що цілком відповідає стилю і смакам епохи Бароко.
За допомогою прописного шрифту поет візуалізує літературну формулу сегмента, що встановлює семантичний зв’язок авторського тексту з текстом канонічної молитви. В такий спосіб автор розкриває таємницю народження
нового твору – метамолитви, що є, по суті, своєрідною авторською художньою рефлексією.
У дослідженні велика увага приділяється системі образів та символіці поеми «Богородице Дҍво, радуйся», що відзначається особливою багатогранністю та має глибоку християнську традицію. Твір наповнений євангельськими символічними знаками, прообразами та кодами, за якими Матір Божа постає перед читачем красним раєм, ясним місяцем, легкою хмариною, родючим деревом, жезлом Аарона, Даниловим ровом, запашною лілеєю, зрошеним руном, Ноєвим ковчегом, ліствицею, новою книгою тощо. За допомогою контрасту та зворотного прочитання літер, автор протиставляє два жіночі образи – праматері Єви та Діви Марії, що є втіленнями старозавітного гріха і новозавітної надії на спасіння.
У роботі висвітлено також основні особливості мотиву чуда, його естетичні та художні способи моделювання, що розкриваються через алегоричні та символічні образи та впливають на загальну поетику твору.
Чудесні оповідання розглянуто крізь призму їхньої символіки, метафоричності та алегорії. Чудесні знамення в поемі свт. Іоана Максимовича найчастіше виконують функцію попередження, перетворення, оновлення, духовного і фізичного відродження, і є знаком Божої любові та милосердя.
Творча спадщина свт. Іоана Максимовича цілком відповідає потребам барокового періоду розвитку української літератури кін. XVII – поч. XVIII ст. і демонструє незаперечний талант письменника, його працелюбність на
літературній ниві, розкриває морально-естетичні цінності поета, що відображають складний процес пошуку світоглядного ідеалу, проблеми та завдання поетичної творчості загалом. Свт. Іоану Максимовичу вдалося
розширити жанровий канон культової молитви до Пресвятої Діви. Автор став першим, хто заклав підвалини літературної молитви, що набрала поширення в ХІХ і ХХ століттях.
Відтак поема «Богородице Дҍво, радуйся» – це взірцевий бароковий текст, перлина духовної літератури, покликаний збагатити культурну та літературну скарбницю українського письменства.
Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше в українському літературознавстві здійснено спробу комплексного вивчення поеми «Богородице Дѣво, радуйся» свт. Іоана Максимовича як явища української барокової поезії. Образ Богородиці, представлений в поемі свт. Іоана Максимовича, та авторську молитву поета розглянуто як складові барокового вчення про світ, людину і Божественне начало, що є головними орієнтирами на шляху до віри і спасіння. В дисертації проаналізовано поетику й жанрово-тематичну специфіку книги «Богородице Дѣво, радуйся», уперше детально проаналізовано авторський стиль письма, що цілком відповідає смакам і потребам барокового читача. Досліджено особливості творення образу Богородиці у творі та систему християнських символів на його позначення.
Розкрито особливості структури тексту, окреслено особливості мотиву чуда як відображення авторської інтенції, з’ясовано ознаки оригінальності поеми «Богородице Дѣво, радуйся» та визначено її місце в історії української
літератури.
Отримані висновки дадуть змогу привернути увагу читачів до глибинних етико-естетичних настанов поета та їх впливу на розвиток національної літератури в конкретний період її існування. Дисертаційне дослідження спонукатиме до перегляду негативних оцінок його творчості, зокрема поеми «Богородице Дѣво, радуйся», до усвідомлення її цінності як важливої складової української літератури кін. ХVII – поч. XVIII ст.
Практичне значення дисертації: матеріали дослідження можуть бути використані у викладанні нормативних і спеціальних вузівських курсів, а також спецсемінарів з історії та теорії літератури. Результати роботи стануть у нагоді
при написанні курсових і магістерських робіт, а також для подальшого вивчення творчості письменника та його культурної діяльності. Основні положення й висновки дослідження збагатять уявлення про вагомість поезії свт. Іоана Максимовича, допоможуть збагнути її актуальність для сьогодення.
Ключові слова: свт. Іоан Максимович, Чернігівський колегіум, давня українська література, історія української культури, літературне віршування, Бароко, поема, чудо, канон, молитва, символіка Богородиці.