Поезія Павла Антокольського 1910-х – 1920-х рр. у контексті поезії постсимволізму

Зубенко С.О. Поезія Павла Антокольського 1910-х – 1920-х рр. у
контексті поезії постсимволізму. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних
наук за спеціальністю 10.01.02 – російська література. – Харківський
національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди МОН України. –
Харків, 2017.
Поезія Павла Григоровича Антокольського (1895 – 1978) належить до
значних явищ російської літератури ХХ ст. Він творив у різні її періоди, які
супроводжувалися кардинальною зміною світоглядних і культурних парадигм.
Істориками літератури цей автор традиційно подається як радянський поет
«другого» ряду, чиїм творам притаманне тематичне й жанрове розмаїття. Також
у його доробку важливе значення мають поетичні переклади й літературна
критика, а ще – проявлений у різних формах інтерес до театру, який у цьому
випадку стає «могутньою зброєю поезії» (В. Каверін).
Радянське літературознавство не приділяло належної уваги творчості
П. Антокольського. Не в останню чергу й тому, що це був, як писав про нього
вже на початку ХХІ ст. американський «Новый журнал», «ще один російський
інтелігент, який відчуває жах від загального хамства, беззаконня й занепаду
культури». Єдиною спробою систематизації матеріалу про його життя і
творчість є монографія Л. Левіна «Четыре жизни. Хроника трудов и дней Павла
Антокольского» (1969) і дисертація Т. Летапурс «Эволюция творческого метода
П. Антокольского-поэта» (1989), де подані дещо поверхові та ідеологічно
заангажовані висновки. У наш час спадщина письменника опинилася
практично поза науковим обігом.
Поза тим, П. Антокольський безсумнівно належить до числа поетів
Срібного віку, чия творча індивідуальність формувалася в контексті поезії
постсимволізму. Як і багато його сучасників, він пережив захоплення
російським символізмом, акмеїзмом і футуризмом, пройшов велику і серйозну
поетичну школу, досвід якої відбився у його творах. Однак ця частина його 3
спадщини і донині залишається маловідомою і невивченою. У 2010 р. Андрій
Тоом, професор Державного університету Пернамбуко (Бразилія), і Анна Тоом,
професор Міжнародного Університету Туро (США), випустили у світ зібрання
його неопублікованих творів «Далеко это было где-то...», які свідчать про те,
яка «цікава фігура російської поезії постане перед світом» (О. Межиров).
Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю введення у
науковий обіг невивченої частини спадщини поета і осмислення її в контексті
поезії постсимволізму, до якої поетична творчість П. Антокольського 1910-х –
1920-х рр. безсумнівно належить. Це надасть можливість заповнити прогалину в
уявленнях про особливості розвитку літератури того часу.
Творчість поета прийнято розглядати в контексті радянської поезії і
вважати часом його входження в літературу 1920-і роки. Ця точка зору в
дисертації переглядається у зв'язку з введенням в науковий обіг понад двохсот
раніше невідомих творів. Їх аналіз дозволяє уточнити періодизацію його
творчості, виділивши у ній період «учнівства», що припав на 1910-і роки.
П. Антокольський як поет сформувався у Срібний вік російської поезії і
пройшов шлях, що почався із захоплення символізмом, футуризмом і
акмеїзмом. Як і багато його сучасників, він не був прихильником революції
1917 р., проте вписався в нову соціокультурну ситуацію, став відомим поетом,
який мав своїх читачів і шанувальників. Перекодування його письменницької
репутації дозволяє говорити про нього, як про поета Срібного віку, з художнім і
культурним багажем якого пов'язані особливості його віршів наступних років.
Поезія П. Антокольського вивчена фрагментарно і неповно.
Спостереження дослідників (Л. Аннінського, Т. Бек, І. Грінберга, В. Динник,
Р. Ігошиної, С. Крилової, Л. Левіна, Т. Летапурс, К. Нікітіної, Л. Озерова,
Д. Резнікова, А. Тарасенкова) не дають уявлення про повний обсяг і
різноманітність його спадщини. У дисертації ця прогалина заповнюється
шляхом вивчення творів 1910-х – 1920-х рр. у широкому контексті
постсимволізму, у порівнянні й зіставленні з творами поетів, які належать до
різних течій, шкіл, груп: О. Блок, В. Брюсов, Є. Дмітрієва (Васильєва), 4
В. Маяковський, Б. Пастернак, О. Мандельштам, Е. Багрицький, С. Єсенін,
І. Северянін, Н. Матвєєва, О. Прокоф'єв, С. Маршак, М. Цвєтаєва та ін.
Поетика ранньої лірики П. Антокольського, її тематика і образність
обумовлені впливом символізму, перш за все, творчістю О. Блока і В. Брюсова.
Звернення до їх досвіду відбувалось у період кризи символізму і багато
поетичних рішень поета є наслідуванням, в якому експлуатуються різноманітні
засоби виразності і клішовані образи. Найбільш стійкими у ліриці
П. Антокольського 1910-х років стали тематика таємниці, безвір'я,
розчарування, пошуку шляхів, функції поета і поезії; поетичні образи кубка,
блакитних кораблів, Балаганчика і його персонажів, Незнайомки, Її, терема,
непереступного порога, блакитної річки, вірного слуги; серенади, золотої ризи,
зáмка, лютні, вінця, обітниці, в'язниці, палацу, мандрівника, троянди в келиху,
нового неба, міста святого, лицарів Діви і Пречистої Діви; поет втілює сюжети
виходу на турнір, битви, хрестового походу. Такий вибір образності свідчить
про переважний вплив творчості О. Блока на П. Антокольського. Від поезії
В. Брюсова їм сприйнята форма подання ліричного героя ( «я – это ...») і
створення портретів культурних діячів минулого. Однак на відміну від
В. Брюсова, П. Антокольський обирає для інтерпретації не античну, а
вітчизняну історію і культуру.
Наслідувальний характер ранньої лірики поета підтверджують його
спроби використовувати деякі елементи поетики Черубіни де Габріак. Поетові
були близькі: екзотичний світ католицької Іспанії, тема нездійсненної любові,
передчасної смерті, невловимого образу коханої, мотив подвійності, образи
інфанти, Попелюшки, лицарів, Єрусалима, битв, кришталевого черевичка, що
були запозичені з поезії сучасниці.
Відрізняє ранню поезію П. Антокольського тема театру, що обумовлено
впливом символізму, перш за все, творчістю О. Блока, яка є наскрізною темою
його творчості. У зв'язку з захопленням театром і багаторічним
співробітництвом з театрами, його поезія збагатилася не тільки цією тематикою,
а й тематикою гри. Поет створює кілька варіантів цієї теми: театр − метафора 5
самого життя, якою керує Режисер, Бутафор, драматурги класичної драматургії;
в театрі життя розгортаються інтимні драми ліричного героя; завершення
вистави символізує звільнення від минулого, перехід у новий період життя і т.д.
Вихід зі складних емоційних станів герой знаходить в іронічному зниженні або
припинення ситуації гри («я больше не играю ...»).
До другого періоду творчості П. Антокольського віднесені твори 1920-х
років. Незважаючи на істотний вплив символізму і футуризму в перший період,
П. Антокольський звільняється від їх прийомів і інструментарію.
Поезія 1920-х років свідчить про виразне тяжіння до акмеїзму з його
увагою до культурних і архітектурних пам'ятників минулого, до опуклих
деталей і предметів матеріального світу, звернення до значущих імен діячів
вітчизняної історії і культури.
Одна з центральних тем творчості поета − пушкінська тема − отримує
виразне і своєрідне тлумачення. П. Антокольський прагне до актуалізації
пушкінського історизму, до введення у новий соціальний і культурний контекст
персонажів поета, до використання його інтертексту. Однак його ліричний герой
не співвідносить себе з О. Пушкіним, не розмірковує про своє місце в історії
літератури, хоча, як і інші поети того часу, «осучаснює» його. Виникнення теми
Заходу в поезії П. Антокольського обумовлено трьома різними обставинами:
біографічними, соціокультурними і естетичними. Біографічний аспект цієї теми
пов'язаний з гастролями вахтангівського театру, що проходили по країнах
Західної Європи. Соціокультурний аспект пов'язаний із загальною тенденцією
1920-х років − оскільки почастішали поїздки радянських письменників в
Європу. Естетичний аспект − наслідування акмеїзму з його підвищеним
інтересом до архітектури і пластичних мистецтв. Все це стало основою до
розширення поетичної «географії» віршів П. Антокольського 1920-х років.
Поезія П. Антокольського 1920-х років, розглянута в контексті
постсимволізму, свідчить про приналежність поета до лінії акмеїзму. У його
поезії цих років переважають ясні образи, увага до деталей і предметів, точність
і міра в описах, за допомогою яких передаються думки і почуття ліричного 6
героя; зв'язок з культурними і літературними прикметами минулого (ім'я,
посвята, алюзії) і їх актуалізація для вираження ємної думки. Визначили образ
поета теми Театру, Часу і Історії, що складалися саме у ранні періоди його
творчості: в тяжінні і відштовхуванні від суперечливої поезії, різноманіття
творчих устремлінь його попередників і сучасників, поезії постсимволізму.
Ключові слова: символізм, акмеїзм, футуризм, постсимволізм, традиція,
наслідування, варіація.