Роль соціолекту інтелігенції Східної Галичини у формуванні норм української літературної мови (кінець ХІХ – перша половина ХХ століття)

Гірняк С.П. Роль соціолекту інтелігенції Східної Галичини у формуванні
норм української літературної мови (кінець ХІХ – перша половина ХХ століт-
тя). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі
спеціальності 10.02.01 «Українська мова» – Дрогобицький державний педаго-
гічний університет імені Івана Франка. – Дрогобич, 2018.
Дисертація є новаторським цілісним дослідженням актуальних проблем
сучасної лінгвоукраїністики: соціальної диференціації української мови в кінці
ХІХ – першій половині ХХ ст., зокрема формування та функціонування соціо-
лекту інтелігенції Східної Галичини та його ролі у випрацюванні норм загаль-
нонаціональної літературної мови. Актуальність теми пропонованого дослід-
ження визначена необхідністю вивчення окремих соціально-територіальних,
жанрово-тематичних і функціонально-стильових ідіомів української мови в іс-
торичній перспективі для розв’язання сучасних проблем формування її нового
літературного взірця на початку ХХІ ст., створення нових її ідіомів для задово-
лення нових когнітивних і комунікативних потреб українського суспільства.
Дослідження містить оригінальні теоретичні та практичні напрацювання,
пропонує авторську методику реконструювання соціолекту інтелігенції Східної
Галичини кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. як самостійного системно-
структурного утворення. Структуру дисертації підпорядковано досягненню її
мети – моделюванню соціолекту інтелігенції за художніми, публіцистичними й
науковими текстами, словниками і граматиками, виданими в Східній Галичині
та Наддніпрянській Україні і з’ясуванню його ролі у формуванні норм
загальнонаціональної української мови.
Вивчення джерел і критеріїв формування мови освіченої верстви, ролі в
цьому процесі мови інтелігенції як самостійної соціальної групи – носія
культури й освіти зумовило шлях дослідження: від вивчення мовної ситуації
Східної Галичини кінця ХІХ – першої половини ХХ століття як простору
функціонування української мови в його відмітних соціально-економічних, 3
суспільно-політичних, демографічних, культурно-освітніх і власне мовних
прикметах через створення мовних портретів окремих представників
інтелігенції, текстів окремих функціональних стилів і сфер уживання
української мови в Східній Галичині аналізованого періоду до характеристики
мовної діяльності інтелігенції як окремої соціальної групи, моделювання її
соціолекту та з’ясування ролі останнього у виробленні норм західного варіанта
української літературної мови досліджуваного часу та загальнонаціональної
української літературної мови.
Предмет аналізу – комплекс проблем, пов’язаних із реконструкцією
соціолекту української інтелігенції Східної Галичини кінця ХІХ – першої
половини ХХ ст., вивченням особливостей його формування, складу та
функціонування, а також із з’ясуванням його впливу на випрацювання норм
загальнонаціональної української літературної мови цього періоду.
У роботі проаналізовано тексти різних стилів і жанрів відомих і малові-
домих загалові мовних особистостей – представників різних професійних груп
інтелігенції. У дисертації визначено систему позамовних чинників, серед яких
суспільні, політичні, ментальні, професійно-діяльнісні, які в кожному окремому
сегменті соціокультурного життя української спільноти сприяли становленню,
побутуванню та розвитку соціолекту інтелігенції Східної Галичини досліджу-
ваного періоду. Широка джерельна база дисертації забезпечила її належну фак-
тичну основу та об’єктивність одержаних висновків і узагальнень.
У дисертаційній праці вперше в українському мовознавстві створено
лінгвокультурологічну концепцію соціолекту української інтелігенції Східної
Галичини як водночас результату українськомовної діяльності цієї соціальної
групи та чинника формування норм української літературної мови в Східній
Галичині і в Україні загалом. Завдяки комплексному системно-структурному
підходу до аналізу мовної практики української інтелігенції окресленого
регіону реконструйовано мову цієї соціальної групи (соціолект) як самостійний
ідіом. Основу запропонованої індуктивної структурної моделі аналізованого
соціолекту становлять типові складники мовних портретів представників різних 4
професійних груп інтелігенції Східної Галичини: учителів, письменників, пуб-
ліцистів, церковних і громадських діячів, встановлені на основі аналізу текстів
різних стилів, жанрів, сфер уживання української мови. Така модель відтворює
досліджуваний соціолект як багаторівневу систему з власною структурою.
Обґрунтовано висновок про те, що надійність нормативної бази національної
мови забезпечують широта сфер її уживання і повнота виконання властивих їй
функцій. Наголошено також на тому, що суспільний простір уживання мови та
її статус у державі сприяють її повноцінному розвитку і об’єктивності вибору
нормативних напрацювань для формування літературного взірця загальнонаціо-
нальної мови.
У дослідженні обґрунтовано, що мовна ситуація Східної Галичини кінця
ХІХ – початку ХХ ст. є сукупністю всіх мов (української, польської, німецької,
єврейської (їдиш) й ін.), територіальних і соціальних діалектів, функціональних
стилів, які використовувалися в краї для забезпечення комунікації на всіх
суспільних рівнях. Розвиток і комунікативну потужність української мови в
Східній Галичині цього часу забезпечували її юридичний статус у державах-
метрополіях та спектр сфер її уживання: побутова (сім’я, громада села,
односельці, дільниці в містах (Львів, Дрогобич, Борислав, Стрий, Самбір,
Коломия, Броди та ін.): освітня (українські приватні навчальні заклади та
незначна кількість державних шкіл, гімназій, ліцеїв, торгівельних і фахових
шкіл), релігійна (мовна діяльність греко-католицької і православної церков),
науково-професійна (часописи, підручники, звітні документи тощо), мистецька
(художня література, аматорські українські мистецькі колективи) тощо.
Доведено, що українська галицька інтелігенція в ХІХ ст. остаточно
сформувалася як окрема соціальна група. Вона стала на чолі національно-
культурного відродження українського народу. У цей період головними рисами
її розвитку були: 1) інтенсивне кількісне зростання; 2) поступова зміна
соціальних джерел формування, демократизація її складу (феномен різночинної
інтелігенції); 3) розширення та посилення її впливу в соціально-політичному та
культурно-просвітницькому житті української спільноти Східної Галичини. 5
Інтелігенція як самостійна соціальна група зі становими, професійними,
політичними, фінансово-економічними підгрупами в її складі становила один із
провідних суб’єктів функціонування української мови в Східній Галичині кінця
ХІХ – першої половини ХХ ст. Це зумовило специфіку формування її
соціолекту як окремого ідіому західного варіанта української літературної мови
та її ролі у випрацюванні норм (лексичних, граматичних, правописних,
акцентних, стилістичних) загальнонаціональної української літературної мови.
Здійснено аналіз різностильових і різножанрових текстів для встановлен-
ня внеску соціолекту галицької інтелігенції до формування термінології та
наукової, фахової мови того часу. Зокрема вивчено резолюції та постанови
Першого Українського Педаґоґічного Конґресу (Львів, 1935 р.) в зіставленні зі
«Словником термінів педагогіки, психології та шкільного адміністрування»
П. Горецького (1928 р.), мовознавчу термінологію в «Українській Граматиці»
С. Смаль-Стоцького і Ф. Ґартнера (1919 р.) в зіставленні з «Українським
правописом» (1928 р.). Таке зіставлення засвідчило вагомий шар галицьких
одиниць у складі різних терміносистем та різновидів наукової і фахової мови,
його усталеність, що є беззаперечною ознакою впливу на них соціолекту
інтелігенції, освіченої верстви загалом, чинником формування західного варіан-
та української літературної мови та загальнонаціональної української мови в
кінці ХІХ – у першій половині ХХ ст. Водночас, це дає підстави стверджувати,
що становлення української наукової термінології в період з 1905 до 1917 рр.
відбувалося трьома шляхами, а саме: 1) у результаті спирання на народну
термінологію (галицьку традицію); 2) шляхом запозичування і калькування
іншомовних термінів (здебільшого за посередництва польської мови) та
3) створення нової термінології на «східній» основі.
На підставі багаторівневого аналізу художніх, публіцистичних, наукових,
мемуарних та епістолярних текстів представників різних професійних підгруп
інтелігенції Східної Галичини, визначних щодо впливу на суспільне життя
цього регіону загалом і на його мовну практику зокрема: Уляни Кравченко
(Юлії Шнайдер), Константини Малицької, Стефана Коваліва, Івана Франка, 6
Митрополита Андрея Шептицького здійснено моделювання їхніх мовних
портретів. Такі мовні портрети окремих творчих особистостей – носіїв мови
освіченої верстви дали змогу виявити в них типові ознаки соціолекту інтелі-
генції (спільні для всіх представників цієї групи) й ознаки, властиві мові окре-
мого її представника (ознаки його ідіолекту). Такі ознаки функціонування мови
в текстах різних стилів, жанрів, тематики, будови і сфер уживання виявлено на
лексичному, словотвірному, граматичному (морфологічному та синтаксичному)
рівнях їхньої організації, а також у їхньому правописі й стилістичних особли-
востях добору та використання мовних одиниць. На підставі типових ознак
змодельованих мовних портретів запропоновано індуктивну структурну модель
соціолекту української інтелігенції Східної Галичини кінця ХІХ – першої
половини ХХ ст. як органічного складника західного варіанта української літе-
ратурної мови і загальнонаціональної української літературної мови цього часу.
Схарактеризовано видавничу діяльність інтелігенції Східної Галичини та
її вплив на розвиток системи української літературної мови, передусім для
випрацювання її наукового стилю з відповідною предметно стратифікованою
фаховою мовою і термінологією. Вияскравлено провідну роль у цьому процесі
Наукового товариства імені Шевченка (НТШ) у Львові. Аналіз лексичних і
граматико-стилістичних особливостей текстів «Записок НТШ» довів, що їхнє
мовне оформлення залежало від адресата (освіченої верстви суспільства) і
тематики, а отже, його формували: 1) різногалузева термінологія та професіона-
лізми, створені на питомій чи іншомовній основі; 2) елементи народної
розмовної мови; 3) галицькі регіоналізми (питомі та запозичені лексеми й
словосполуки щоденного вжитку як складники західного варіанта української
літературної мови); 4) нетранслітеровані одиниці різних структури та
походження (вкраплення). Вивчення наукових і публіцистичних текстів
підтвердило, що соціолект інтелігенції вплинув на становлення термінології і
фахової мови в Східній Галичині та знайшов своє відображення в українській
лексикографії другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. 7
Досліджено тексти М. Грушевського як представника наддніпрянської
інтелігенції, що довгий час жив і працював у Львові, опубліковані у виданнях
Східної Галичини. Вони унаявнили істотний вплив на його фахову мову соціо-
лекту галицької інтелігенції. Мова таких видатних представників наддніпрян-
ської української інтелігенції, як М. Грушевський і О. Кониський, становить
надійне підґрунтя для висновків про взаємодію західного та східного варіантів
української літературної мови в кінці ХІХ – першій половині ХХ ст., а також
про роль соціолекту інтелігенції Східної Галичини у формуванні норм загаль-
нонаціональної української мови. Вивчення текстів М. Грушевського, О. Кони-
ського, мовної дискусії початку ХХ ст. доводить, що соціолект галицької інте-
лігенції не функціонував ізольовано від соціолектів інтелігенції Наддніпрян-
щини та інших регіонів України, взаємодіяв з ними і впливав на них на різних
рівнях системи літературної мови.
Одним із провідних положень, обґрунтованих у дисертації є твердження
про те, що для внормування мови засадниче значення має кодифікація корпусу
її одиниць у загальнонаціональних словниках, граматиках і правописі. З цією
метою проаналізовано 687 лексичних одиниць з ремаркою гал. (галицкое слово)
в «Російсько-українському словнику» за ред. А. Кримського і С. Єфремова
(1924 – 1933 рр.) Української Академії наук. Проведений аналіз засвідчив, що
до складу його пояснювальної, української, частини увійшли галицькі лексичні
одиниці, зокрема питомі лексеми, книжна лексика іншомовного походження,
зокрема найменування абстрактних, наукових понять, формули мовного
етикету, лексика, стійкі словосполуки, уживані в повсякденній комунікації
інтелігентського середовища, складники, за висловом І. Франка, «конверзації
освічених людей». Натомість аналіз галицьких регіоналізмів у «Російсько-
українському словнику» С. Іваницького і Ф. Шумлянського /1918 р./ дав підста-
ви стверджувати, що попри особливу цінність цього словника (мовознавці
вважають його одним з кращих лексикографічних джерел, створених у 1918 –
1920-х роках ХХ ст.), він не фіксує книжної лексики, термінології, складників
високого стилю та інших лексем, введених до активного словообігу галицькою 8
інтелігенцією на чолі з Іван Франком. Проте він подає лексеми на позначення
понять побуту, флори, поширені в той час на території Східної Галичини, а
отже, доповнює те уявлення про місце лексики та фразеології цього регіону у
загальнонаціональному українському лексиконі, яке подає «Російсько-україн-
ський словник» за ред. А. Кримського і С. Єфремова.
Схарактеризовано мовну дискусію початку ХХ ст. між представниками
західноукраїнської та східноукраїнської інтелігенції, яка унаявнила різні підло-
ди до визначення джерел формування загальнонаціональної літературної мови.
Соціолект інтелігенції Східної Галичини, як свідчить здійснений аналіз текстів
і словників, створених по обидва боки Збруча, справив істотний вплив на
формування лексичних, граматичних, правописних, акцентних і стилістичних
норм загальнонаціональної української літературної мови того часу. До її кор.-
пусу, кодифікованому зокрема в авторитетних словниках Української Академії
наук та «Українському правописі 1928 р., увійшов значний масив абстрактної,
книжної лексики та різногалузевої термінології, що сприяло творенню
літературного взірця загальнонаціональної української мови, дальшому розвит-
ку її функціональних стилів, зокрема наукового та офіційно-ділового, її лекси-
кону та граматичного ладу завдяки синтезу східних і західних мовних елемен-
тів, виробленню спільної орфографії та орфоепії.
Уперше в українському мовознавстві на основі писемних текстів як
здобутків тогочасної інтелігентської мовної практики і мовної професійної
діяльності реконструйовано соціолект галицької інтелігенції як системно-струк-
турне утворення, самостійний ідіом української літературної мови цього періо-
ду, її соціально-територіальний різновид. Мову інтелігенції досліджено в широ-
кому спектрі її продуктів у різних сферах уживання: професійні середовища,
товариство, сім’я, освіта, наука, Церква, преса, художня література, листування,
офіційно-ділова документація. Виявлено багатошарову структуру модельова-
ного соціолекту, яку складають: галицькі лексеми (регіоналізми, як питомі, так і
запозичені); книжні одиниці (зокрема слова з абстрактним, науковим значен-
ням, а також стійкі словосполуки, фрагменти висловлень з перифрастичним або 9
метафоричним значенням, іншомовні нетранслітеровані елементи (вкраплення);
терміни і професіоналізми, які слугували засобом спілкування у межах
окремих професійних підгруп інтелігенції і водночас вирізняли інтелігенцію
серед інших груп суспільства; суспільно-політична лексика, зумовлена актив-
ною роллю інтелігенції у громадсько-політичному житті; діалектні одиниці (як
складники галицького койне та західного варіанта літературної мови), етикетні
формули (їх використання є показовим для спілкування в інтелігентському
середовищі), фразеологізми, прислів’я, цитати й ін. Названі складники
відображають особливу ознаку щоденного мовлення представників української
галицької інтелігенції, а тому стали відмітною рисою її соціолекту.
У додатках систематизовано матеріали, які засвідчують усталеність
педагогічної та мовознавчої термінології, а також подають зіставний аналіз
правописних норм Східної Галичини і Наддніпрянщини на початку ХХ ст.
Здійснена реконструкція соціолекту інтелігенції Східної Галичини кінця
ХІХ – першої половини ХХ ст. та вивчення його ролі у формуванні норм
загальнонаціональної української літературної мови в нових аспектах і великою
мірою на новому мовному матеріалі сприяє розвитку ідей та висновків,
оприлюднених у дослідженнях Ю. Шевельова, І. Матвіяса, Л. Ткач, М. Лесюка
й інших учених, з’ясуванню міри й характеру впливу мовної діяльності
галицької інтелігенції на націєтворчі, ідейно-культурні, науково-освітні
процеси в Східній Галичині кінця ХІХ – першої половини ХХ ст., підтверджує
потужну роль соціолекту української галицької інтелігенції на формування
норм загальнонаціональної української літературної мови.
Ключові слова: Східна Галичина, Наддніпрянщина, інтелігенція, захід-
ний варіант української літературної мови, загальнонаціональна українська
літературна мова, мовна норма, ідіом, соціолект, мовний портрет, ідіолект,
регіолект, соціолектизм.