Лексико-фразеологічні комунікеми в сучасному дитячому мультиплікаційному фільмі

Прилипко Ф. Є. Лексико-фразеологічні комунікеми в сучасному
дитячому мультиплікаційному фільмі. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних
наук зі спеціальності 10.02.01 «Українська мова». – Інститут української
мови НАН України. – Київ, 2018.
У роботі вперше комплексно досліджено лексико-фразеологічні
комунікеми (ЛФК) відкритої та закритої структури, зафіксовані в діалогічних
текстах сучасної українськомовної мультиплікації. Визначено критерії
диференціації ЛФК на тлі інших одиниць висловлення; встановлено місце
ЛФК з-поміж засобів стилізації усності та розмовності в усному художньому
кінотексті; запропоновано структурну, функціонально-семантичну та
семантико-стилістичну класифікаційні схеми дослідження синтаксичних
фразеологізмів у мультиплікаційних фільмах для дітей.
Практичне значення роботи пов’язане з можливістю використання
матеріалів дослідження у викладанні курсів сучасної української літературної
мови (передусім розділів «Морфологія», «Синтаксис»), лінгвостилістики, а
також спецкурсів з медіастилістики, комунікативної лінгвістики, культури
мови, лексикографії, для написання підручників, навчальних і навчально-
методичних посібників, довідників, розмовників.
У дисертаційній праці вихідним стало положення про те, що саме в
кінотекстах такого жанрово-стильового різновиду сконцентровані
стереотипні комунікативні ситуації, характерні для усного побутового
невимушеного спілкування, спонтанність та ситуативність якого потребують
опертя на фразеологізовані та напівфразеологізовані синтаксичні одиниці. До
таких уналежнено саме ЛФК, тобто мовно-культурні стереотипи, пов’язані з
автоматичною вербалізацією смислів, намірів, емоційних оцінок у
конкретних комунікативних умовах. 3

Актуальність запропонованої праці пов’язана з тим, що популярність
мультиплікаційних кінотекстів серед глядачів, зокрема дітей, вимагає
посилення уваги до культури масмедійної продукції, до усного літературного
спілкування. Зокрема йдеться про використання питомих синтаксичних
конструкцій під час перекладу іншомовних текстів та побудови власне
українських
діалогічних кінотекстів, про орієнтацію на середньо-літературний
стандарт у семантико-стилістичному наповненні висловлення.
З’ясовано, що оптимальними методами дослідження ЛФК у сучасних
українськомовних мультиплікаційних текстах є описово-інтерпретативний
(аналіз функцій, семантики та стилістики ЛФК з прийомами класифікації),
дистрибутивного аналізу – для виокремлення ЛФК з досліджуваних
діалогічних текстів; контекстуально-семантичного аналізу – для вияву
функціонально-семантичних та комунікативно-прагматичних ознак
розгляданих одиниць висловлення; компонентного аналізу – для виділення
значеннєвих груп ЛФК та їхніх структурних різновидів.
У роботі узагальнено теоретичні і практичні засади дослідження усно-
розмовних синтаксичних одиниць, які складають основу побутового діалогу.
Відзначено роль українських і російських науковців у створенні методології
синтаксичної фразеології та стилістичного синтаксису, а також англійських
дослідників у формулюванні ідеї виокремлення граматики конструкцій.
Згідно з викладеними у відповідних працях ідеями диференційовано
еквіваленти речень, слова-речення, нечленовані речення, квазі-речення, або ж
комунікати / комунікативи / комунікеми. Ураховано наявні морфологічні,
синтаксичні, функціонально-семантичні ознаки синтаксичних
фразеологізмів, які спроектовано на створення функціонально-семантичної і
структурної класифікацій ЛФК. Зокрема, диференційовано ЛФК закритої
структури, що відповідають поняттю «нечленоване речення», та ЛФК
відкритої структури, що корелюють з поняттям фразеосхеми. Виділено
принципи розрізнення таких одиниць спілкування, серед яких: 1) структурно-4

семантична цілісність (нечленованість) компонентів. Ця ознака корелює з
іншими – відтворюваність, стійкість, ідіоматичність; 2) здатність виконувати
функцію речення (комунікативну); 3) синтаксична незалежність, відносна
самостійність; 4) інтонаційна оформленість. ЛФК мають інтонацію відносно
закінченого повідомлення; 5) шаблонність, стереотипність; 6) ситуативно-
контекстуальні умови існування; 7) інтенційне значення; 8) вираження
ставлення мовця до ситуації, його емоційної реакції на мову (репліку) /
ситуацію; 9) жестово-мімічний супровід; 10) ситуативна десемантизація та
енантіосемія.
Запропоновано вважати, що лексико-фразеологічні комунікеми як
дискретні одиниці висловлення – це слова або поєднання слів, що мають
ознаки граматичної неподільності, нерозчленованого вираження змісту
комунікативної ситуації. У тексті ЛФК виконують реактивну, волюнтативну,
емоційно-оцінну, етикетну та інформативну функції.
На матеріалі текстотеки, що охопила близько 1 тис. діалогічних
ситуацій, зафіксованих за мультиплікаційними аудіотекстами,
проаналізовано функціонально-семантичне навантаження, стилістичні
функції, типологію моделей структурування ЛФК.
Встановлено, що ЛФК закритої структури мають ширше
функціонально-семантичне навантаження, адже вони є базою для побудови
діалогів на всіх стадіях мовного акту – на початку, всередині та під час
завершення контакту. Отже, у стилізованих діалогах переважають ЛФК із
значенням ствердження, заперечення, спонукання; контактовстановлювальні
ЛФК;
питальні та емоційно-оцінні ЛФК. Доведено, що етикетні ЛФК, які
виокремлює більшість дослідників як окремий функціонально-семантичний
різновид синтаксичних фразеологізмів, відповідно до їхніх ситуативних
функцій розподіляються між іншими класами ЛФК, що робить
запропоновану класифікацію стрункішою. 5

Простежено, що ЛФК відкритої структури у мультиплікаційних
кінотекстах представлені одиницями лише трьох функціонально-
семантичних різновидів – із значенням ствердження, заперечення, із
емоційно-оцінною семантикою.
З’ясовано, що за морфологічними ознаками ЛФК співвіднесені з
різними частиномовними класами, насамперед – вигуками, частками та їх
сполученнями, комбінаціями, у яких жоден зі складників не може вживатися
відокремлено.
Стилізовані діалоги мультиплікаційних кінотекстів виявили функції і
семантико-стилістичні особливості ЛФК у мові різних за соціальним
статусом, освітнім рівнем, професією, віком і національностями персонажів.
При цьому відзначено активність сленгізмів, жаргонізмів, арготизмів,
вульгаризмів, варваризмів, що знижують регістри літературної екранної мови
до почасти вульгарно-згрубілої, просторічно-фамільярної. Стверджено, що
це обнижує загальну культуру мови масмедіа, впливає на формування
мовних звичок підростаючого покоління мовців, на яких насамперед і
розрахований мистецький продукт.
Узагальнено, що одні й ті самі комунікативні одиниці тексту можуть
вживатися в різних функціях, з різним функціонально-семантичним
навантаженням, а деякі з них набувають нових значень. Вирішальну роль при
цьому відіграє інтонація та контекст, які впливають на прояви енантіосемії в
діалогічних висловленнях.
Складений реєстр ЛФК в українськомовних мультиплікаційних
текстах ліг в основу словника-додатка до дисертації, що становить першу
спробу лексикографічного опрацювання текстових одиниць у галузі
комунікативної лінгвістики.
Ключові слова: мова української мультиплікації, лексико-
фразеологічна комунікема відкритої структури, лексико-фразеологічна
комунікема закритої структури, синтаксичний фразеологізм, нечленоване 6

речення, фразеосхема, функціонально-семантичний різновид комунікеми,
комунікативна стилістика, культура мови.