Традиції сімейного виховання дітей у Франції

Конопельцева О. Г. Традиції сімейного виховання дітей у Франції. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 13.00.01 „Загальна педагогіка та історія
педагогіки” (015 – Професійна освіта). – Харківський національний
педагогічний університет імені Г.С. Сковороди МОН України, Харків, 2019.
Дисертація присвячена дослідженню теорії та практики реалізації
традицій сімейного виховання дітей у Франції.
Проведене дослідження спрямовано на розв’язання низки виявлених
суперечностей, наявних у сучасній теорії та практиці сімейного виховання,
зокрема між: підвищенням вимог українського суспільства до якості
сімейного виховання й існуючою практикою його здійснення;
обґрунтованістю теоретичних положень французькими вченими щодо
традицій сімейного виховання й недостатньою вивченістю цих положень в
Україні; накопиченим у Франції цінним досвідом реалізації традицій
сімейного виховання і відсутністю науково-методичного забезпечення його
впровадження в процес виховання дітей в українській родині.
Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що в ньому
вперше:
- здійснено системний ретроспективний аналіз проблеми
впровадження традицій сімейного виховання дітей у Франції; окреслено
французьку й вітчизняну історіографію зазначеної проблеми; на основі
аналізу й систематизації наукової літератури, зіставлення трактувань
французькими й українськими вченими основних використаних понять
визначено термінологічне поле дослідження;
- науково обґрунтовано етапи становлення та розвитку французьких
традицій сімейного виховання: перший етап (1945-1974 рр.) – етап оновлення
сімейних традицій, що було зумовлено соціально-політичними змінами в   3
країні, активізацією зусиль уряду, спрямованих на підтримку родини,
поступовим переходом батьків від авторитарного до демократичного стилю
виховання; другий етап (1975-2018 рр.) – етап гуманізації сімейних традицій,
що було зумовлено новими потребами суспільства, закінченням переходу до
спільного виховання дитини матір’ю й батьком з посиленням ролі
останнього, надання жінкам можливості узгоджувати своє професійне й
родинне життя за рахунок отримання дозволу на роботу неповний робочий
день, зміна статусу дитини від „біологічної неминучості” до центру родини;
- проаналізовано внесок французьких науковців (Д. Гайє, П. Дюрнінг
та ін.) у розвиток ідей про традиції сімейного виховання у Франції, що дало
змогу визначити класифікацію цих традицій, а також виявити основні
принципи та умови їх успішної реалізації;
- охарактеризовано методи й прийоми (метод прикладу, привчання,
переконання, заохочення, „несхвалення”, „робити великі очі”, „у чому
справа?” тощо) та форми (сімейні свята, хрестини, ігри, спільна домашня
праця, спортивні змагання тощо) реалізації французьких традицій сімейного
виховання;
- окреслено перспективи творчого використання педагогічно цінних
ідей та досвіду реалізації французьких традицій сімейного виховання дітей в
українських родинах (здійснення ранньої соціалізації дитини, спрямованої на
виховання її як законослухняного громадянина, культурного члена
суспільства; привчання дитини до здійснення самоконтролю та рефлексії,
взяття на себе відповідальності за власну поведінку; визначення чітких меж
дозволених і недозволених дій та вчинків; доручення певної частини
домашніх обов’язків дитині без здійснення поточного контролю за їх
виконанням).
У процесі наукових розвідок на основі зіставлення визначень
французьких та українських учених уточнено суть понять „традиція”,
„виховання”, „сімейне виховання”, а також ключового терміна – „традиції   4
сімейного виховання”; конкретизовано витоки становлення традицій
сімейного виховання дітей на території сучасної Франції (підкорення жінки
та дітей в родині волі батька; багатовіковий вплив церкви на всі сфери
сімейного життя; масовий вихід жінок з малолітніми дітьми на роботу, що
зумовило зміну у поділі основних ролей між членами сім’ї).
До наукового обігу введено значну кількість (124) невідомих та
маловідомих документів, окремих фактів, теоретичних положень, пов’язаних
із становленням та сучасним станом реалізації традицій сімейного виховання
у Франції; визначено українські еквіваленти основних використаних
французьких понять.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в
тому, що сформульовані під час наукового пошуку положення й висновки
можуть стати в нагоді для підвищення ефективності сімейного виховання
українців на основі впровадження відповідних традицій.
Одержані в ході дослідження результати та висновки впроваджено в
освітній процес Харківського національного педагогічного університету
імені Г. С. Сковороди (довідка № 01/10-743 від 02.11.2018), Харківського
національного університету імені В. Н. Каразіна (довідка №0501-298 від
05.11.2018), Сумського державного педагогічного університету імені
А. С. Макаренка (довідка № 2807 від 05.11.2018).
Матеріалами дослідження можуть послугуватися викладачі педагогічних
закладів освіти в розробці та викладанні курсів: „Педагогіка”, „Дошкільна
педагогіка”, „Історія педагогіки”, „Етнопедагогіка”, „Порівняльна
педагогіка”, відповідних спецкурсів; для підвищення педагогічних кадрів у
системі післядипломної освіти, а також вихователі дитячих садків, учителі
шкіл та батьки в процесі організації виховної роботи в школі й сім’ї.
На основі аналізу наукової літературі з’ясовано, що зародження витоків
сімейного виховання та їх традицій на території сучасної Франції
відноситься до V ст. до н. е. та пов’язано з появою галльських племен. Під   5
час здійснення наукового пошуку встановлено, що на процес становлення й
реалізацію французьких традицій сімейного виховання дітей вирішальний
вплив мали такі чинники: політичні й соціально-культурні зрушення в
суспільстві, що значною мірою впливали на положення жінки в сім’ї та
соціумі загалом; особливості сімейної політики держави; зміни в цілях
сімейного виховання, що зумовлювали зміни в його організації та змісті.
Ретельний аналіз історико-педагогічних джерел з окресленої проблеми
в рамках досліджуваного періоду дозволив виокремити два етапи розвитку та
становлення сучасних традицій сімейного виховання у Франції. Критеріями
для періодизації слугували суспільно-політичні та соціальні зрушення,
нормативні вимоги до сімейного виховання, зміна поглядів на дитину,
методи та форми її виховання у суспільстві.
Перший етап (1945-1974 рр.) – етап оновлення сімейних традицій, на
початку якого у французькій сім’ї домінував традиційний авторитарний
стиль виховання, що передбачав використання відповідних методів
виховання. На початку етапу переважними цінностями сімейного виховання,
які мала засвоїти дитина, були такі: слухняність, повага до авторитету,
дотримання порядку, покірність та ввічливість дітей. Проте поступово
відбувалось пом’якшення сімейних традицій, батьки почали проявляти
більше уваги до дітей. Також відзначимо, що на вказаному етапі в сімейному
житті центральне місце займали традиції, які забезпечували соціальне
виховання дитини. Водночас традиції, які були пов’язані з моральним,
релігійним, фізичним та громадянським вихованням дитини, теж відігравали
в житті родини важливу роль. Слід також підкреслити, що закони, прийняті у
1965-1974 рр., зумовили перегляд традиційних сімейних ролей та
трансформацію суспільства в цілому, а також заклали основи для зміни
статусу дитини та відходу від авторитарного стилю виховання.
Для мотивування сімей до народжуваності дітей у ті часи у Франції
відкрилось багато дошкільних виховних закладів (найбільш поширеною з   6
них була материнська школа), які давали змогу батькам частково передати
функції виховання своїх дітей професійним вихователям.
Другий етап (1975-2018 рр.) – це етап гуманізації сімейних традицій,
тобто на даному етапу реалізація традицій виховання відбувалася у більш
людиноподібний спосіб. При цьому провідну роль у соціальному,
моральному, громадянському й естетичному вихованні дитини відігравали
«материнські» та інші школи. Важливу роль у житті сім’ї мали традиції
релігійного, фізичного та трудового виховання дитини. Як було установлено,
другий етап (1975-2018 рр.) ознаменувався набуттям дитиною прав та
статусу повноцінного члена сім’ї, зокрема дитина отримала право голосу при
ухваленні важливих сімейних рішень. Абсолютно новою цінністю на цьому
етапі стало виховання суб’єктності в дитини, а метою виховання – всебічно
розвинута особистість. Отже, зазначений період позначається практично
повним відходом батьків від авторитарного стилю, який поступився
ліберальному та демократичному. Фізичні покарання в сім’ї майже зникли й
категорично засуджувались у французькому суспільстві та навіть нефізичні
покарання перейшли в розряд другорядних. Основними способами виховання
стали такі демократичні методи, як: переконання, пояснення наслідків дій,
власний приклад, заохочення, у тому числі до висловлювання власної думки,
мотивування тощо.
Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів зазначеної проблеми.
Подальшої розробки потребують питання реалізації сімейного виховання в
інших країнах світу, обґрунтування педагогічних умов підвищення якості
сімейного виховання, а також поглибленого вивчення й проведення
порівняльного аналізу процесів здійснення педагогічної підтримки родини з
боку держави у Франції та Україні.
Ключові слова: традиція, сім’я, сімейне виховання, Франція,
принципи, умови, етапи.