Іван Мірчук як історик української філософії: європейський контекст

Білецька В. В. Іван Мірчук як історик української філософії:
європейський контекст. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських
наук за спеціальністю 09.00.05 – історія філософії. – Полтавський
національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка. – Полтава,
2019; Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. –
Київ, 2019.
Дисертація присвячена комплексному історико-філософському аналізу
поглядів І. Мірчука на специфіку української філософської думки у
загальнослов’янському контексті.
Актуальність дисертаційного дослідження обумовлюється:
– недостатнім вивченням історико-філософської проблематики у творчій
спадщині І. Мірчука, епістолярій якого добре відомий за кордоном, проте
малознаний в Україні. Велику кількість праць науковця, присвячених
дослідженню етнопсихології українського народу та його духовності,
дотепер не перекладено українською мовою, що ускладнює їх вивчення і
творче осмислення;
– необхідністю подальшого упровадження в методологію філософських,
історичних та літературознавчих досліджень, застосованих мислителем
методів репрезентативних типів та етнопсихологічного досліду, з метою
характеристики духовності представників різних історичних епох,
соціальних верств та походження;
– важливістю проведення аналізу проблем, що впливали і продовжують
впливати на розвиток української філософської думки зокрема і слов’янської
загалом та чинників, які їх породжують, через призму етнопсихічних,
ментальних та світоглядних особливостей українців;
– необхідністю відродження й розвитку національної культури, що
визначає своєрідність сучасного життя українського народу, оскільки на тлі
всезагальних процесів універсалізації і глобалізації гостро постала проблема 3
ствердження національної самоідентичності, збереження ціннісних
орієнтирів.
В основу пошукової роботи покладено комплекс філософських та
загальнонаукових підходів, методів та принципів. Пріоритет у дисертації
надається міждисциплінарному підходу, оскільки розгляд історико-
філософської проблематики у спадщині І. Мірчука знаходиться на перетині
історії філософії, філософської антропології, етнопсихології та філософії
культури.
Наукова новизна дослідження полягає у комплексному підході до
філософських орієнтирів І. Мірчука, розкритті сутності та специфіки аналізу
мислителем ключових концептів філософської думки України ХVІІІ –
початку ХХ століть у контексті української духовної традиції.
Новизна наукових результатів дослідження розкривається у наступних
положеннях, що виносяться на захист:
Уперше:
– на основі системного аналізу тематичного спектра наукових
досліджень та генези світогляду І. Мірчука встановлено, що розвиток
філософських пошуків вченого прослідковувався в напрямку від гносеології і
методології І. Канта до вивчення особливостей та проблем світогляду
українського народу. Реконструйовано передумови зародження поглядів
філософа, виявлено, що тематично широкий діапазон його пошуків від теорії
часу і простору І. Канта до морально-етичних та естетичних сентенцій
свідчить про глибину теоретичних узагальнень та суперечливість процесу
формування філософських рецепцій мислителя;
– обґрунтовано, що специфіка української історико-філософської думки
ХVIІI – початку ХХ століть у розумінні І. Мірчука полягала у поєднанні
базових європейських філософських тенденцій розвитку з українською
духовною традицією. Доведено, що ключовим напрямком історико-
філософських досліджень І. Мірчука була проблема вивчення української
духовності та ментальності, етнопсихічних характеристик українців, 4
світовідчуття та світорозуміння у контексті слов’янської філософії, вплив
останньої на розвиток філософської думки в Україні та формування її
індивідуального обличчя. Показано, що І. Мірчук працював у руслі
парадигми філософії як вияву національного характеру, одночасно
обстоюючи ідею про те, що філософська творчість функціонує на основі
власної національної культури, виявляючи її характерні риси;
– з’ясовано та розкрито визначені І. Мірчуком проблеми розвитку
філософії слов’янських народів, серед яких: відсутність державності у
більшості слов’ян і пов’язані з цим економічні труднощі; невирішені
проблеми побутового характеру, що спричинили ставлення до філософії як
до другорядної сфери життя; вплив російської цензури та схильність до
політизації філософських ідей, слабке поєднання традиції та оригінальності у
філософії слов’ян; горизонтальні, а не вертикальні тенденції спрямованості
духовної енергії, що виражалися у поширенні філософських ідей не тільки у
фаховій, але і в художній літературі та в мистецтві. Здійснено їх
класифікацію на внутрішні та зовнішні.
Уточнено:
– особливості тлумачення І. Мірчуком слов’янської філософії, яка була
пов’язана з необхідністю отримати емпіричний матеріал для дослідження
специфіки української духовності. Показано, що для цього філософ обрав
дедуктивний метод пізнання, за допомогою та на підставі якого,
формулюючи спільні засади філософствування слов’ян, отримав змогу більш
ґрунтовно розкрити етнопсихологічні риси українців та їхній вплив на
розвиток національної філософії;
– розуміння та особливості трактування І. Мірчуком категорій
«культура» та «цивілізація», які він протиставляв одна одній, вважаючи, що
саме культура покликана гармонізувати взаємодію людини і природи,
уникнувши відчуження між індивідом та навколишнім середовищем;
– можливість та умови впровадження у навчальний процес вищих
навчальних закладів України ХVІІІ – ХІХ століть (за І. Мірчуком) 5
просвітницько-романтичних ідей Х. Баумайстра, Х. Вольфа, І. Канта,
Ф. Шеллінга.
Отримали подальший розвиток:
– застосовані І. Мірчуком методи етнопсихологічного дослідження та
репрезентативних типів, які використовувалися мислителем з метою
характеристики української духовності через представників різних
історичних епох, соціальних верств та регіонального походження. Із цього
боку проаналізована творчість Г. Сковороди, Лесі Українки, В. Липинського
як типових представників української духовності та П. Лодія як
репрезентанта української академічної філософії;
– дослідження значення І. Мірчука як історика української філософії,
системна цілісність оцінки історико-філософської спадщини мислителя,
аналіз спільних засад філософії слов’янських народів у ретроспективі
тенденцій їхнього впливу на розвиток національних філософій регіону та
пріоритетів наукової проблематики.
Отримані в дисертації результати дають аргументоване цілісне
уявлення про постать та погляди І. Мірчука як історика української філософії
на розвиток філософської думки України ХVІІІ – початку ХХ століть,
творчість відомих українських письменників, поетів, ідеологів. Положення і
висновки дисертації дають можливість більш ґрунтовно зрозуміти і
проаналізувати сутність та особливості слов’янської філософії, осмислити
проблеми, що впливали і продовжують впливати на розвиток філософської
думки окремих народів слов’ян, окресливши перспективи їх розвитку, а
також з’ясувати етнопсихічні, духовно-світоглядні орієнтири українців, що
дозволили сформувати індивідуальне обличчя української філософії.
Отримані результати дослідження дали змогу встановити цінність та
актуальність досліджень І. Мірчука для сучасної філософської науки.
Ключові слова: історія філософії, національна філософія, світогляд,
світоглядні орієнтири, культура, цивілізація, духовність, месіанізм.