Час у європейському модерністському романі першої третини ХХ ст.

Романцова Б. М. "Час у європейському модерністському романі
першої третини ХХ ст.". – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних
наук (доктора філософії) за спеціальністю 10.01.06 "Теорія літератури".
Національний університет "Києво-Могилянська академія". Київ, 2018.
Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Київ, 2018.
Дисертаційне дослідження є першою в українському
літературознавстві спробою системного дослідження часу в європейському
модерністському романі.
У роботі окреслено термінологічне поле концепції часу, виділено
критерії визначення базових різновидів часу в модернізмі, окреслено
напрями аналізу різних типів часу. Окремо проаналізовано процес
осмислення часу у гуманітарній думці ХІХ–ХХ ст., висвітлено загальну
культурну трансформацію категорії часу у добу модернізму та її
відображення в літературних текстах першої третини ХХ ст. Доведено, що
час є частиною художнього світу, зображеного у творі, і водночас
категорією поетики, що впливає на структуру твору і постає на різних
рівнях: на рівнях авторської позиції, суб’єктивного часу окремих
персонажів, як загальна концепція часу епохи.
У дисертаційній роботі чільну увагу приділено текстуальному аналізу
текстів В. Вулф, Д. Джойса, Ф. Кафки, М. Пруста, також виявленню
засобів відображення часу в їхніх текстах. Визначено, що час у текстах цих
письменників є не лише одним з аспектів поетики, а й виразником їхніх
естетичних принципів, зокрема розуміння міри свободи автора у
змалюванні дійсності. Тож зі зміною поетики їхніх творів від
пізньореалістичної до модерністської також змінюється і домінантна 3



категорія часу – від лінійного хронологічного до змішаного, циклічного
часу і, нарешті, тривання як одного з основних типів часу у текстах ХХ–
ХХІ ст.
Аналіз текстів В. Вулф, Д. Джойса, Ф. Кафки, М. Пруста крізь призму
категорії часу дозволив спростувати поширену думку про те, що творчість
цих письменників є суцільно модерністською, і показати еволюцію їхніх
стилів. У дисертаційному дослідженні доведено, що всі ці автори починали
з реалістичної оповіді, в якій поступово починали проступати принципи
модерністської поетики, а згодом приходили до модерністського тексту, в
осерді якого – нова концепція часу.
До реалістичних текстів, де домінує лінійний тип часу, у роботі
зараховано роман "Америка" Франца Кафки, збірку "Дублінці" Джеймса
Джойса, роман "Подорож назовні" Вірджинії Вулф. Виявлено, що в цих
творах домінує лінійний час зі зрозумілою чіткою хронологією,
впізнаваною топонімікою та сюжетом, що прямує від зав’язки до
розв’язки.
Оскільки одним з ключових жанрів ранніх текстів досліджуваних
авторів є роман виховання, в "Америці" Кафки, "Подорожі назовні" Вулф
і частині оповідань збірки "Дублінці" сюжет зумовлений розвитком
головного героя чи героїні та їхніми спробами не лише завоювати новий
простір, а й долучитися до панівної концепції часу, яку в романі
уособлюють домінантні персонажі, наприклад, чоловіки старшого
покоління в романі "Подорожі назовні" В. Вулф, нью-йоркські багатії в
романі "Америка" Ф. Кафки, представники Гельського відродження в
збірці "Дублінці" Д. Джойса. Для всіх перерахованих домінантних груп
час односпрямований, пов’язаний із поступом, рухом вперед. І хоча в
більшості перерахованих текстів йдеться про поразку і загибель чи
вигнання головних героїв, а не їхній тріумф та інтеграцію у суспільство, 4



доведено, що лінійний час в ранніх творах досліджуваних авторів постає
на тематичну, ідейному і структурному рівнях.
До романів зі змішаним типом часу в роботі зараховано "Процес"
Франца Кафки, "Ніч і день" і "Кімнату Джейкоба" Вірджинії Вулф,
"Портрет митця замолоду" Джеймса Джойса та "У пошуках втраченого
часу" Марселя Пруста. Для всіх цих текстів характерне протиставлення
диктату об’єктивного часу та внутрішнього переживання часу
персонажами, наявність часових зміщень, а також загальна
проблематизація питання часу, адже лінійний час не відповідає досвіду
модерністського героя. Виявлено, що лінійність згаданих творів
здебільшого проявляється на рівні сюжету і жанрової приналежності, а
циклічність, позачасовість і тривання як різновиди часу, характерні для
доби модернізму, – на рівні індивідуального переосмислення героями
темпоральності та їхнього бунту проти диктату хронології.
В усіх цих романах альтернативний, нелінійний тип часу
уособлюють головні персонажі, тоді як лінійність стає "тлом", часом
другорядних персонажів, яким явно чи імпліцитно протистоять герої. Це
можна пояснити тим, що європейські автори початку ХХ ст. починали
поступовий рух у бік модерністської поетики (і модерністського
переосмислення часу відповідно) саме з головних персонажів (своїх
ймовірних альтер его), оскільки образ головного героя, як правило, менш
інертний і простіший для експериментування, ніж загальне тло оповіді.
Текстуальний аналіз показав, що у творах умовного "перехідного
періоду" автори почали експериментувати з категорією часу, поєднуючи
різні підтипи темпорального у межах одного роману. Якщо у реалізмі час
був непомітним тлом оповіді, помічним механізмом, що підштовхував
сюжет та пояснював розвиток персонажа, то в модернізмі письменники
використовують час свідомо і приділяють йому чимало уваги. Втім, у 5



творах перехідного періоду все ж домінує лінійна концепція часу, тобто
сюжет підкоряється традиційній схемі розвитку, романи, як правило,
мають закритий фінал. Хоча в даних текстах і окреслено проблему
співвідношення лінійного часу і внутрішнього суб’єктивного часу
персонажів, її не висвітлено доглибно і не запропоновано нової концепції
часу, що не ґрунтувалася б на позитивістській раціональності.
Найважливішим висновком в нашій роботі стало твердження, що
категорія часу суттєво змінилася у рамках модерністської поетики і
набула невластивої їй до того гетерогенності. Акцент на важливості
індивідуального світовідчуття персонажа, відмова від концепції
всезнаючого наратора, а також стрімкий розвиток точних наук, зокрема
фізики, призвели до того, що автори почали використовувати замість
лінійного часу, що мав якнайточніше відтворювати фізичну реальність (у
межах уявлень про неї у ХІХ столітті), складну, індивідуально осмислену
темпоральність. Якщо в реалістичних творах час мав бути
якнайнепомітнішим тлом, то в модернізмі став виразником авторської
позиції.
Докладний аналіз текстів В. Вулф, Д. Джойса, Ф. Кафки, М. Пруста
дозволив нам вичленити основні типи часу у модерністському романі:
лінійний час, циклічний, позачасовість і тривання. У кожному з
аналізованих романів автори свідомо поєднують кілька або й всі ці типи
часу, однак ми докладно зупинилися на основних, домінантних типах
часу і спробували пояснити, чому автори обирають саме їх для розбудови
сюжету.
Здійснено герменевтичне прочитання "Замку" Кафки, "Улісса"
Джойса і "Місіс Делловей" Вулф і виявлено, що для творів із циклічним
типом часу характерні фактична відсутність розвитку персонажа і
класичної літературної інтриги. Автор у таких випадках зображає події у 6



межах певного відрізка часу, що сам є циклом, а описані події постають
не як одноразові, унікальні акти, а як постійно повторювані дії
персонажів.
Для творів, в яких домінує тривання, що, як доведено в роботі, є
одним з найважливіших типів суто модерністського часу, характерний
уривчастий сюжет, у якому домінують дрібні події, що постають із
неочікуваного ракурсу, інтенсивне внутрішнє життя персонажів,
заперечення причинно-наслідкового зв’язків, інтенсивна робота пам’яті.
Визначено, що такий час характерний насамперед для епопеї "У пошуках
втраченого часу" Марселя Пруста та роману "Місіс Делловей" Вірджинії
Вулф.
У роботі доведено, що і циклічний час і, особливо, тривання
пов’язані з концептами пам’яті, досвіду, ідентичності, що також актуалізує
дане дослідження. Також простежено основні естетичні константи,
пов’язані із категорією часу, в текстах проаналізованих авторів.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в роботі вперше не
лише комплексно досліджено час у європейському модерністському
романі першої третини ХХ ст., а й проаналізовано процес зміни категорії
часу в творах досліджуваних письменників. Нарешті, виділено основні
типи часу, характерні для модерністських текстів цього періоду, і показано
процес переходу від категорії реалістичного лінійного часу до
модерністської гетерогенної темпоральності.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що в роботі
означено важливий аспект аналізу модерністських текстів та окреслено
підходи до дослідження часу як однієї з основоположних категорій
модерністської поетики. Порівняння часу в ранніх і зрілих творах
досліджуваних авторів дозволяє простежити ґенезу поетики їхніх текстів й
осмислити, як змінювалося розуміння часу в літературі першої третини


ХХ століття. Результати представленого в дисертації теоретичного та
практичного аналізу можуть бути використані дослідниками
європейського літературного модернізму загалом, а також окремих
письменників цього періоду.
Ключові слова: час, модернізм, Джеймс Джойс, Вірджинія Вулф,
Франц Кафка, Марсель Пруст, тривання.