«Еміграційний» текст Івана Франка

Шостак О.О. «Еміграційний» текст Івана Франка. – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 10.01.06 «Теорія літератури» (035 –
Філологія). – Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів,
2018.
Дисертація репрезентує перше в українському літературознавстві
комплексне дослідження проблеми художнього осмислення еміграції у
творчості І. Франка. Запропоновано дефініцію поняття «еміграційний» текст,
визначено центральні сюжетні мотиви, образи-топоси, художні коди, що
слугують інтеграції творів у надтекстову структуру, та з’ясовано їх місце в
українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. Корпус текстів І. Франка про
еміграцію аналізується в теоретико-методологічному просторі поетики,
риторики та інтерпретації. Центральне місце належить неориторичній
методології, що ґрунтується на з’ясуванні комунікативних стратегій художньої
мови на рівні їх співвіднесення з письменницькою інтенцією та рецепцією
читача. Окреслено риторичні домінанти «еміграційного» тексту в просторі
поетики. Досліджуються особливості представлення еміграційної теми в
поетичних, прозових і драматичних творах. У дисертації характеризується
специфіка кореляції в «еміграційному» тексті І. Франка засобів традиційної та
індивідуально-авторської поетики.
Перший розділ «Теоретико-методологічні основи дослідження
“еміграційного” тексту» містить виклад теоретичних засад і методологічних
стратегій вивчення творів І. Франка про еміграцію. Підрозділ 1.1. «Поетика,
риторика, інтерпретація» спрямований на з’ясування актуального для феномена
«еміграційного» тексту методологічного інструментарію, вибудованого на межі
трьох теоретичних пропозицій – поетики, риторики та інтерпретації. Зокрема,
подається огляд античної теорії риторики і неориторичних течій, що мають
структурально-семіотичне підґрунтя. Базований на неориторичних ідеях про

3
стратегічність висловлювань риторичний аналіз «еміграційного» тексту
І. Франка передбачає встановлення риторичних стратегій різних поетикальних
рівнів твору (версифікація, тропіка, композиція та ін.), які репрезентують
авторські інтенції з приводу еміграції. Тексти письменника на еміграційну
тематику доцільно аналізувати із залученням поліаспектної інтерпретації, що
поєднує різні підходи для відчитання смислу художнього твору. У підрозділі
1.2. «“Еміграційний” текст І. Франка: структура, специфіка, рецепція» на основі
студій літературознавців з теорії надтексту (Н. Медніс, О. Лошакова та ін.)
обґрунтовано поняття «еміграційного» тексту І. Франка як персональної
поліструктурної надтекстової єдності з ознаками локальної, яка складається зі
спільних за семантикою та формою художніх творів, що розкривають тему
еміграції та об’єднані центральними просторовими топосами батьківщини і
чужини, переведеними в сакральний регістр образної антитези раю / пекла.
Відтак вагому роль у конструюванні «еміграційного» надтексту виконує
біблійний інтертекст, що задає символічну модель, яка забезпечує структурну й
семантичну єдність субтекстів. Слід зазначити, що феномен «еміграційного»
тексту І. Франка значно ширший і не тотожний поняттю міського чи
регіонального тексту (львівський, гуцульський та ін.), оскільки попри
репрезентативність просторових локусів розбудовується на основі
соціокультурного концепту еміграції. Корпус творів І. Франка, присвячених
проблемі еміграції з Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст., складають: низка
ранніх поезій, цикл «До Бразилії», поема «Швінделеса Пархенбліта вандрівка з
села Дерихлопи до Америки і назад», оповідання «Довбанюк», повість «Для
домашнього огнища», комедія «Майстер Чирняк», драма «До Бразилії»,
оповідання «Панщизняний хліб», роман «Перехресні стежки», новели
«Батьківщина», «Сойчине крило». До комплементарного блоку художніх творів
зараховуємо публіцистику письменника (1891–1897), епістолярій та
мемуаристику (про участь І. Франка в еміграційному русі). Тогочасний
емігрантський фольклор (пісні, коломийки, приповідки, казки, перекази)
трактується як генеративний фактор культурного контексту.

4
Підрозділ 1.3. «Центральні топоси “еміграційного” тексту» присвячений
аналізу топіки творів Івана Франка про еміграцію, що належить до провідних
риторичних стратегій. Художній світ вказаного корпусу текстів ґрунтується на
кореляціях у системі власне еміграційних (батьківщини, чужини, визиску,
страждання, бруду, неосвіченості) і загальнокультурних топосів (образи раю та
пекла, дороги, «світу навиворіт», гри та ін.), завдяки чому, крім відображення
реалій, задається паралельний містичний пласт оповіді. Зокрема, процес
декодування авторської інтенції спрямовує біблійна антитеза раю / пекла. У
підрозділі 1.4. «Твори І. Франка про еміграцію в контексті української
літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст.» проаналізовано особливості
«еміграційного» тексту української літератури межі ХІХ–ХХ ст.,
сконструйованого за принципом традиційного наративу, наближеного до
фольклорної матриці, та з’ясовано місце в цій надтекстовій єдності творів
І. Франка.
Другий розділ «Еміграційний дискурс циклу “До Бразилії”» репрезентує
аналіз ядерного субтексту корпусу творів І. Франка про еміграцію. Задане ним
інтерпретаційне поле, базоване на ключових мотивах і образах, поширюється на
периферійні субтексти. Позаяк «еміграційна» поезія має тісні зв’язки із
соціокультурним контекстом, подано коментар про еміграцію до Бразилії як
соціальний феномен, зокрема з опорою на публіцистику І. Франка, і
встановлено витоки мотивів поезій (підрозділ 2.1. «Історико-соціальний
контекст еміграції як підґрунтя мотивної парадигми поезій»). Також
здійснюється порівняльний аналіз циклу «До Бразилії» з емігрантським
фольклором, який розглядаємо як ще одне джерело сюжетів і поетикальних
домінант (підрозділ 2.2. «Фольклорні джерела художніх творів»).
Акумульований соціокультурним контекстом матеріал І. Франко впорядковує та
белетризує в художньому «еміграційному» тексті, пропонуючи власну візію
проблеми з використанням традиційних і новаторських прийомів. Причому
значною мірою елементи традиції потрапляють у твори з культурного тексту
еміграції.

5
У підрозділі 2.3. «Еміграційна риторика ядерного субтексту» визначено
провідні риторичні стратегії вираження авторських інтенцій у циклі «До
Бразилії» на рівні композиції, тропіки, фігур та версифікації. У параграфі
2.3.1. «Особливості композиції та поетичної мови» з’ясовується вплив жанру
(лист, емігрантська пісня, поезія-дискусія) на специфіку диспозиції та поетики
художніх текстів. Розглядається мотивний репертуар кожної з поезій, який
відповідає певному етапу еміграції (агітація, підготовка до виїзду, оцінка
проблеми суспільством, дорога, побут на чужині), так що цикл відтворює
хроніку подій. Характеризуються форми вияву авторської свідомості, типологія
адресатів. У системі тропіки й фігур акцентується домінування традиції
(насамперед фольклорної). Загалом, поетичність наративного циклу досягається
образами, які не належать до виразних тропів (автологізми органічно
взаємодіють із металогією), що засвідчує художню майстерність І. Франка. У
параграфі 2.3.2. «Проблеми версифікації» продемонстровано, що віршова форма
й фоніка поезій циклу «До Бразилії» та їхній зміст тісно взаємопов’язані. За
допомогою метрики і засобів звукопису письменник не лише урізноманітнює
звучання тексту, а й відтворює «мелодію еміграції», розставляє важливі
смислові акценти. У поезіях збережено семантичний ореол обраного метра.
Зокрема, ямбічні та хореїчні розміри підкреслють сатиричний етос, а дактилічні
ритми створюють елегійну настроєву палітру. Для увиразнення змісту в
художніх текстах використані такі віршові елементи та засоби фоніки:
іпостасування основного виду стопи іншим, переноси наголосів, цезури,
особливості римування, введення іншорозмірного рядка в монометричний
текст, строфічні клаузули, синтаксичний паралелізм, хіазм, асонансні решітки,
анафори, алітерації та ін. Кожному твору властиве своєрідне фонічне й ритмічне
оформлення.
У третьому розділі «Тема еміграції в периферійних субтекстах»
досліджуються поема «Швінделеса Пархенбліта вандрівка з села Дерихлопи до
Америки і назад», новели «Батьківщина» і «Сойчине крило», які потрапляють у
силове поле надтексту через актуалізацію в художньому просторі традиційних

6
еміграційних мотивів і образів. Інтерпретаційні коди ядерного циклу «До
Бразилії» задають відповідні рамки для відчитування цих творів у межах
емігрантської теми, але в них концепт еміграції модифікований, позаяк
розкрито нові аспекти проблеми. Насамперед, відзначаються оригінальністю
прозові периферійні субтексти. У новелах «Батьківщина» і «Сойчине крило»
тема еміграції не належить до центральних, а окреслена в суміжних мотивах і
виведена на рівень узагальнень, насичена філософським змістом. Тому й стійкі
топоси зазнають значних змін. На прикладі поеми «Швінделеса Пархенбліта
вандрівка з села Дерихлопи до Америки і назад», новел «Батьківщина» і
«Сойчине крило» помітно, як периферійні субтексти набувають значень під
впливом ядерного, але в той же час цикл «До Бразилії» також отримує
активізацію нових смислів. Риторичні стратегії компонування текстів і
параметрів форми (ритміка, фоніка, тропіка, фігури) відображають як тенденції
тяжіння до традиції, так і пошук неординарних авторських рішень.
У підрозділі 3.1. «Поема “Швінделеса Пархенбліта вандрівка з села
Дерихлопи до Америки і назад: художнє осмислення єврейської еміграції»
характеризуються особливості периферійного субтексту, який порушує
проблему еміграції єврейства, поширену в 1880-х рр., що корелює з
центральною темою визиску. В образі Швінделеса Пархенбліта відчитуємо
елементи стереотипізації, яка бере початок у фольклорній традиції. Cатирична
спрямованість тексту про еміграцію-втечу єврея-шахрая задає відповідні
риторичні стратегії на рівні версифікації, фоніки, тропіки, лексики. Як і
«еміграційній» поезії циклу «До Бразилії», твору характерна автологічна
образність.
У підрозділі 3.2. «Еміграційні вектори новели “Батьківщина“» зазначено,
що тема еміграції з рідного краю потрактована в тексті крізь призму вибору
Опанасом Моримухою життєвого шляху і конструюється із використанням
топосів дороги, батьківщини, чужини, проституції, оприявнених у наративах
оповідача та головного героя з новими семантичними маркерами. Основна
увага закцентована на перекшталтуванні топосу батьківщини, який асоціюється

7
не з ґрунтом, а з національним усвідомленням, ідеологічною спільнотою.
Відтак домінантний і образ інтелігента-просвітителя. Аргументи й
контраргументи до тези про прив’язаність українського селянина до землі
розгортаються у двох наративах – долі-школи і долі-безодні, співвіднесеної з
любовною інтригою. До риторичних домінант зараховуємо метафори, які
розбудовують центральні колізії. Серед них можна виокремити як створені для
«еміграційного» тексту новели («підліпшення», болота-батьківщини), так і ті, у
яких акумульована пам’ять культури (любов як вогонь, хвороба, сон та ін.).
У підрозділі 3.3. «Новела “Сойчине крило” як “еміграційний” текст»
зауважено, що еміграційний дискурс твору, теж побудованого за принципом
двоступеневої нарації, реалізований насамперед у сюжетній лінії головної
героїні Мані та оприсутнений у її листі через топоси дороги, агента,
батьківщини, чужини, проституції, які ретранслює мотив фіктивного
«одруження». З образом Хоми пов’язана тема громадської роботи інтелігенції,
накреслена в публіцистиці І. Франка і представлена, як і в циклі «До Бразилії»,
на тлі іронічного етосу. Але на першому плані новели актуалізована проблема
внутрішньої еміграції і відповідно топос дороги експлікується як шлях до себе.
Риторична конструкція тексту, ґрунтованого на діалогізмі записок Хоми та
листа Марії-Сойки, відображає аргументацію героями власних життєвих
позицій. Драматизм психологічної новели увиразнюють риторичні стратегії в
площині тропіки й фігур (антитеза, метафора, риторичні запитання, апострофи,
апосіопеза, синтаксичний паралелізм, внутрішнє монологічне мовлення як
фігура думки та ін.).
Висновки підсумовують і узагальнюють основні положення та результати
дослідження. У дисертації комплексно й поліаспектно проаналізовано феномен
«еміграційного» тексту І. Франка, з’ясовано особливості його структури і
поетики.
Ключові слова: «еміграційний» текст Івана Франка, надтекст, поетика,
неориторика, рольова лірика, риторична стратегія, авторська інтенція, пам’ять
8
літератури, інтерпретація, художній код, мотивний репертуар, топос
батьківщини, емігрантський фольклор.