Художня концепція героя в романі Івана Франка «Лель і Полель»

Войтків О. М. Художня концепція героя в романі Івана Франка «Лель і
Полель». – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 10.01.01 «Українська література». –
Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2018.
Зміст анотації. У дисертації досліджено галерею персонажів Франкового
роману «Лель і Полель». У творі із властивою письменникові глибиною
представлено різнотипні особистості з багатьох суспільних прошарків населення
Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Автор ретельно підбирав
відповідні типи, аби якнайточніше відтворити світоглядні орієнтири тогочасних
людей, передати своєрідну атмосферу межі століть.
У дисертації окремо розглянуто новаторство Франка-романіста. Письменник
завжди намагався «йти на вістрі літературного процесу», тому органічно
поєднував риси, притаманні багатьом літературним стилям і течіям, які або були
уже популярними, чи тільки-но набували популярності в літературному світі
Європи. Використання різноманітних прийомів сприяло створенню якісної
галереї образів. Завдяки використанню літературних тонкощів (зокрема елементів
психологізму) письменникові вдалося якнайточніше передати характери героїв.
У першому розділі «Роман Івана Франка “Лель і Полель” у контексті
розвитку української літератури» зосереджено увагу на історії написання роману.
З огляду на те, що свій твір І. Франко писав на конкурс у варшавському
тижневику «Kurjer Warszawski» і первісно цільовою аудиторією роману був
польськомовний читач, його було написано польською мовою. На жаль, роман
належно не оцінили, а відтак його не вдалося опублікувати. Слід звернути увагу,
що після невдачі в конкурсі І. Франко написав й опублікував на основі цього
твору кілька оповідань польською й українською мовами. Чи не найцікавішими є
«Bohater mimo woli» та його український відповідник «Герой поневолі». Ці зразки
малої прози поєнує однаковий початок, однак його закінчення відрізняються. 3

«Герой поневолі» написаний значно пізніше та не містить романтичної кінцівки,
яка була розрахована для польського читача. У пізнішому українському варіанті
оповідання автор достосував розвиток дії ближче до тогочасної реальності,
зосередився на кращому збагненні суспільних відносин Галичини кінця ХІХ –
початку ХХ століття.
Своєрідним «першовідкривачем» роману «Лель і Полель» по праву можна
вважати Михайла Возняка, який здійснив цілісний переклад твору українською
мовою та вперше опублікував його. Оцінки знаних франкознавців цього зразка
великої прози письменника дають підстави досить широко охарактеризувати
роман, однак є недостатніми для комплексного, усебічного його висвітлення.
Власне, одним із важливих завдань цієї дисертаційної роботи є стереометрична
оцінка твору, з особливим акцентом на з’ясуванні художньої концепції героїв.
У другому розділі «Скомплікованість роману “Лель і Полель”: від
романтизму до модернізму» проаналізовано твір у контексті літературного
процесу кінця ХІХ – початку ХХ століття. Зважаючи на те, що І. Франко завжди
тримав руку на пульсі всіх літературних новинок Європи, риси «свіжих»
літературних течій щоразу більше «вривалися» у його творчість. Роман «Лель і
Полель» – яскраве підтвердження цьому, адже в назагал реалістичному романі
можна віднайти елементи різних літературних напрямів, наприклад, романтизму
та готики. На основі класичного романтичного прийому контрасту «вибудовано»
образ Реґіни Киселевської. Окрім цього, автор при системному пізнанні стилю
письма своїх попередників та сучасників спробував йти стежиною «нових»
письменників і наважився на освітлення «душ» своїх героїв сяйвом «магічної
лампи» справжнього митця. Психологізація творчості, прийоми інтроспекції,
перенесення уваги із зовнішнього сюжету на внутрішній, зображення душевних
колізій героя, внутрішні монологи – усе це риси, притаманні модерністичному
стилю письма. За допомогою естетики натуралізму І. Франко зумів яскравіше
зобразити складні до сприйняття моменти. Описів, які можна назвати точною
копією дійсності або виразно змальованою картиною у творі є чимало. Окрім 4

цього, за допомогою натуралістичних знахідок Франкові вдалося увиразнити,
вивершити образ Ернеста Киселевського. Не обійшлося у творі й без засад
імпресіонізму. Змалювання світу «таким, яким він видавався в процесі перцепції»
найкраще відтворено саме завдяки імпресіоністичним прийомам. Імпресіоністичні
вкраплення стали важливим атрибутом описів природи та міста, відкрили простір
до чуттєвого заглиблення зображуваного.
Третій розділ «Галерея персонажів роману “Лель і Полель”: художньо-
ідеологічний вимір» має п’ять підрозлідів. У них проаналізовано всі художні
образи роману. Досліджено атмосферу міжлюдських стосунків у галицькій
суспільності кінця ХІХ – початку ХХ століття. Владислав і Гнат Калиновичі –
несхитні борці, які несуть ідею відновлення справедливості. Вони самовіддано
воюють за народне відродження, за розвиток української справи.
Інтертекстуальність роману дає підстави провести паралелі між цими образами та
героями драми Юліуша Словацького «Лілла Венеда». Образ Реґіни Киселевської
зображений у романі вкрай лаконічно. Жінка вирізняється гідністю і гордістю
королеви. Письменник наділив її прикметами, які літературознавці відносять до
рис фатальної жінки, а її ім’я чітко перегукується з іменем коханої І. Франка –
Целіною Зигмунтовською. Цей символічний образ чи не центральний у романі,
адже саме Реґіна непомітно перейшла зі заднього плану на авансцену і зуміла
перевернути з ніг на голову всі плани та дії молодих Калиновичів. Довкола Реґіни
діяли ще й її брат – Ернест, який виконував функцію своєрідного шкідника,
паразита та витягував усі життєві соки з Гната, а також матрона Реґіни – тітка
Дреліхова. Образ цієї жінки також невипадковий, адже його реальним
прототипом була «пані А.Г.» – тітка Целіни Журовської, яка не дозволяла
Франкові зближуватися з племінницею. Високоповажне шляхетне оточення
Дреліхової, що було неабияк налякане діями відважних хлопців, Франко висміяв в
образах графів Адольфа, Альфонса та Гіацинта. Ці представники правлячої
верхівки готові були їхати в будь-який кінець імперії для того, аби придушити
протести, що загрожували їхній владі. Окрім впливових і сильних владних мужів, 5

автор змалював ще й закостенілу галицьку інтелігенцію, представники якої
вважали нечуваною справою запрягтися в ярмо для піднесення розвитку рідного
народу, а думали та дбали лише про власне збагачення. Ці описи контурно
відтворюють типову поведінку чиновників кінця ХІХ століття. Впливи цих героїв
є чи не найвизначнішими на розвиток подій у романі. Адже Калиновичі могли б
досягти успіху у власній справі, однак авторський задум передбачив показати, як
підступна реальність тисне на ініціаторів змін у суспільстві.
Ключові слова: «польський період» Івана Франка, міжетнічні стосунки,
художній герой, портретна деталь, контраст, прототип, двійництво, фатальне
кохання, роздвоєність, ренегатство, психологічний портрет, суспільний контраст.