Науково-педагогічна інтелігенція Радянської України (середина 1950-х – перша половина 1960-х рр.): формування, становище та діяльність

Булгакова О. В. Науково-педагогічна інтелігенція Радянської
України (середина 1950-х – перша половина 1960-х рр.): формування,
становище та діяльність. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Інститут
історії України НАН України, Київ, 2018.

Зміст анотації
Дисертаційна робота присвячена дослідженню формування, становища
та діяльності науково-педагогічної інтелігенції Української РСР у другій
половині 1950-х – середині 1960-х рр.
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження,
предмет, об’єкт, мету, завдання, хронологічні межі та територіальні рамки.
Аналіз досліджень історії науково-педагогічної інтелігенції
хрущовського періоду дозволив виділити три групи праць: радянські, сучасні
українські та англомовні дослідження. Чисельно велика перша група праць
представлена здебільшого істориками Української РСР, які на
республіканському матеріалі вивчали політику КПРС щодо інтелігенції
загалом та працівників вищої школи зокрема, піднесення суспільної ролі
інтелігенції, покращення її професійного становища, зв’язки з виробництвом,
ідеологічну функцію, на підставі кількісних даних стверджуючи про прогрес
радянської вищої школи. Образ інтелігенції радянського періоду загалом був
позитивним. Водночас поза увагою дослідників залишались деякі соціальні
характеристики науково-педагогічної інтелігенції, асоціальні явища в її
середовищі, прояви корупції.
Сучасна українська історіографія позбулась заборонених тем, а
розширена джерельна база робить можливим застосування різної методології.
Науково-педагогічна інтелігенція досліджується як на матеріалах 1920–1930-х 4

рр., так і пізнього сталінізму. Попри наявність праць про вищу школу УРСР
хрущовського періоду, потрібний перегляд усталених тверджень та
поглиблення студій соціального плану. Характерною рисою сучасної
української історіографії є часте узагальнення різних груп інтелігенції.
Зацікавлення англомовних дослідників історією української радянської
інтелігенції, що мало місце в радянський період, обмежувалося відсутністю
надійної джерельної бази. Наявні дослідження фокусуються на суспільній ролі
інтелігенції у цілому. Загалом, попри значну увагу учених до інтелігенції
хрущовського періоду, її соціальна історія містить прогалини, які спонукали
нас звернутися до їх дослідження.
Джерельна база дослідження складається з архівних документів і
матеріалів, опублікованих джерел, спогадів та періодичної преси.
У роботі використано матеріали шести архівосховищ України
(ЦДАГОУ, ЦДАВО України, ГДА СБУ, ДАК, ДАКО, ДАЧО). Зазначено, що в
архівних документах досить широко представлена офіційна інформація про
кваліфікацію працівників вищої школи, відносини з органами влади,
виконання ними функцій тощо. Збірники документів і матеріалів, періодичні
видання Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти, в яких
уміщуються постанови, розпорядження, доповнюють архівні матеріали і
проливають світло на політику СРСР щодо вищої школи. Мемуари викладачів
та сучасників доповнюють попередню групу джерел і наповнюють її
суб’єктивним людським сприйняттям побутових реалій, відносин у колективі,
переживань, настроїв тощо. Періодична преса розкриває суто офіційний образ
науково-педагогічної інтелігенції, водночас дає цікаві матеріали про навчальну
повсякденність.
Розмаїття, взаємодоповнення та взаємоперевірка джерел, їх критичний
аналіз дають достатньо інформації для об’єктивного відтворення історії
науково-педагогічної інтелігенції у період хрущовської «відлиги».
У дисертації використано основні наукові методи дослідження, зокрема
загальнонаукові методи як індукція та дедукція, аналіз та синтез. Описовий 5

метод сприяв сполученню різних сюжетів в один, аналітичний текст. Завдяки
проблемно-хронологічному методу вдалося розкрити динаміку становища
науково-педагогічної інтелігенції у період, що вивчається, її формування та
основні функції, з суворим дотриманням хронологічної послідовності й
генетичного зв’язку. У роботі враховано досвід формування та становища
науково-педагогічної інтелігенції радянської України міжвоєнного періоду.
Під час написання роботи важливим інструментом став хронологічний
принцип, що передбачає визнання за часом і простіром як категоріями
фонового значення, суттєво стримуючи від поводження з необмеженим
набором фактів, добираючи їх за місцем (Українська РСР) і часом (середина
1950-х – перша половина 1960-х рр.).
Застосований нами в дослідженні принцип історизму зумовив розгляд
науково-педагогічної інтелігенції за унікальних історичних обставин, що
склалися в досліджуваний перехідний період. Їх унікальність полягає у
контрольованому «ліберальному повороті», що виявився незавершеним.
Використання методу статистичного аналізу при роботі з даними радянської
статистики допомогло простежити ключові зміни в професійних
характеристиках науково-педагогічної інтелігенції, її трансформаціях,
пов’язати з кількісними та якісними змінами суспільного життя і виявити
багато прихованих деталей. У роботі використано концепт В.Данхем про
«велику угоду» влади та середнього класу, за якою влада дозволяла певним
групам населення окремі проступки в обмін на їхню лояльність.
Наукова новизна роботи полягає у переосмисленні історіографічних
оцінок, введенні до наукового обігу документів і матеріалів та характеристиці
науково-педагогічної інтелігенції як специфічної соціопрофесійної групи
населення. У дисертації вперше визначено місце науково-педагогічної
інтелігенції у структурі наукової інтелігенції; проведено комплексний аналіз
кваліфікації викладачів вишів різних спеціальностей; виявлено та
охарактеризовано прояви корупції в середовищі науково-педагогічної 6

інтелігенції; уточнено оцінку престижності праці викладачів; розкрито
фаховий поділ працівників вищої школи.
У дисертації розглядається процес формування професорсько-
викладацького складу вишів, що відбувалося за допомогою інституту
аспірантури та безпосередньої кооптації з виробництва. Дослідження обставин
проведення конкурсів на заміщення вакантних посад у вишах показало, що
їхня ефективність була низькою. Упродовж досліджуваного періоду
кваліфікаційні характеристики науково-педагогічної інтелігенції покращилися,
проте поповнення лав викладачів як і раніше відбувалося шляхом кадрів без
наукових ступенів та вчених звань.
У дисертації аналізується діяльність науково-педагогічної інтелігенції та
виділяється її суспільна, пропагандистська та навчально-виховна функція.
Примноження знань, публікація наукових праць, передача культурницького
потенціалу нащадкам складали зміст суспільної функції.
Пропагандистська функція працівників вищої школи полягала у
проведенні лекцій, бесід, консультацій на заводах, фабриках, підприємствах,
установах тощо, під час яких відбувалося інформування населення про останні
рішення чергового з’їзду КПРС або постанови уряду, міжнародну обстановку.
Зміст усіх заходів був дуже політизованим, адже належало винятково хвалити
Компартію та її керівників.
Навчально-виховна функція, за призначенням науково-педагогічної
інтелігенції, була важливішою за пропагандистську, проте у радянській
системі координат цінувалася менше. Навчання молоді основам певних наук
та спеціальності загалом відбувалося у досить складних умовах, адже
навчально-матеріальна база часто була незадовільною. Політичне виховання
молоді домінувало над доцільністю прищеплення їм гуманістичних цінностей.
Однак самовіддана праця викладачів сприяла підготовці потрібних
спеціалістів для країни. У дисертації наводяться приклади неякісного
виконання своїх функцій викладачами та їх переобтяженість бюрократичною
роботою. 7

Державна політика щодо вищої школи у СРСР полягала у докладному
регламентуванні навчального та виховного процесів та контролі за діяльністю
науково-педагогічної інтелігенції. Щільна опіка працівників вищої школи
свідчила про недовіру до них.
Для науково-педагогічної інтелігенції на першому місці за важливістю
перебували КПРС, потім радянський уряд, КПУ і нарешті уряд УРСР. Піїтет
до спецслужби публічно не виражався, проте її латентна присутність і повага
(страх) сумніву не викликали. У дисертації зазначається, що важливу роль у
відносинах науково-педагогічної інтелігенції з органами влади відігравав
ректор чи директор вишу, який відстоював інтереси своїх підлеглих.
Проаналізовано упривілейоване становище кафедр суспільних наук, завідувачі
яких призначалися за погодженням з ЦК, а викладачі – з обкомом Компартії.
Наголошено, що науково-педагогічна інтелігенція займала підлегле становище
у відносинах з органами влади, проте влада також була зацікавлена в
конструктивних відносинах з нею, адже вона залучалася до виконання
важливих ідеологічних та експертних функцій.
Важливе місце для професійної характеристики науково-педагогічної
інтелігенції має її розгляд у структурі наукової інтелігенції загалом. У
дисертаційному дослідженні проаналізовано фаховий поділ як усієї, так і
науково-педагогічної інтелігенції, наведено кількісні показники. Зазначено, що
українські реалії підтверджували загальносоюзні тенденції про домінування
науковців негуманітарних спеціальностей (технічні, фізико-математичні,
біологічні науки тощо), тоді як гуманітарії поступалися як чисельно, так і за
обсягом державної уваги.
На підставі джерел здійснена спроба переглянути усталене твердження
про престижність професії науковця і обгрунтовано, що привабливість цієї
професії була невисокою. Дещо вищою вона була у природничників, нижчою
– у гуманітаріїв. Попри непогану зарплату, низькі конкурси до аспірантури,
залучення у виші фахівців з виробництва, значна кількість у вишах осіб без
наукових та педагогічних регалій свідчили про інші професійні уподобання
молоді.
У дисертації констатується, що науково-педагогічна інтелігенція активно
відгукнулася на ХХ з’їзд КПРС, що став доленосним для країни. На підставі
архівних даних про проведення закритих зборів партійного активу для
обговорення секретної доповіді М.Хрущова зроблено висновок про три
основні види реакції на його виступ: розгубленість з огляду на неясні
перспективи для навчального процесу; схвалення і прагнення продовжити
рішучу боротьбу з проявами «культу особи»; висловлювання занепокоєння і
недоцільності розголошення інформації про репресії під приводом
потенційних репутаційних втрат для Радянського Союзу.
Матеріально-побутовий компонент життя науково-педагогічної
інтелігенції відігравав важливу роль, що впливав на настрій викладачів. У
дисертації розглядається забезпеченість житлом працівників вищої школи і
зазначається, що надання службового житла слугувало важливим чинником
комплектування вишу кваліфікованими кадрами. Аналіз різних джерел
дозволив виявити факти протиправної поведінки викладачів, що полягали у
корупції та хабарництві. У дисертації розглянуто різноманітні приклади
зловживання працівників вищої школи службовим становищем. Зазначено, що
попри присутність у лавах викладачів хабарників, домінуючою групою
залишались чесні принципові викладачі, які виховували молоде покоління на
здорових моральних засадах.
Ключові слова: науково-педагогічна інтелігенція, Українська РСР,
вища школа, науковці, викладачі, «хрущовська відлига».