Ідеї ісихазму в творчості острозьких традиціоналістів кінця XVI – початку XVIІ ст.

Гарат І. В. Ідеї ісихазму в творчості острозьких традиціоналістів кінця
XVI – початку XVIІ ст. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук
(доктора філософії) за спеціальністю 09.00.11 «Релігієзнаство» (031 –
Релігієзнавство). – Національний університет «Острозька академія», Острог,
2018.

У дисертаційному дослідженні розглядаються ідеї ісихазму острозьких
традиціоналістів кінця XVI – початку XVII ст. Однак, у силу специфіки роботи,
автору доводилося використовувати і надбання ісихастських предтеч цих
мислителів. Також важливо було довести, що ісихазм острозьких
традиціоналістів мав продовження в українській релігійно-філософській думці,
що зумовило опрацювання окремих текстів, які були написані у XVII i XVIII ст.
ст.
Обґрунтована актуальність роботи. Вказано, що ісихазм мав великий
вплив на розвиток української релігійно-філософської думки Середньовіччя й
раннього Модерну, а також на «філософію серця».
Проте констатується, що вплив ісихазму на українське богослов’я,
філософію, культуру так і не знайшов належного осмислення в українській та
зарубіжній літературі. Таке осмислення дало б можливість не лише розглянути
особливості розвитку релігійної та філософської думки України, але й
зрозуміти, як ісихазм вплинув на українську культуру й ментальність. Адже
ісихастські впливи прослідковуються у деяких українських літературних
пам’ятках XV-ХІХ ст., а низка творів українського мистецтва, зокрема
іконопис, позначені «печаттю ісихазму». Це й дає підстави говорити про
актуальність обраної теми.
Визначено мету й завдання, методи дослідження, його об’єкт і предмет, а
також наукову новизну.
Проаналізовано літературу, яка має відношення як діяльності
Острозького й близького до нього Дерманського релігійно-культурних центрів, 3
так і поглядів українських представників ісихазму. Констатовано, що
системних досліджень про ідеї ісихазму острозьких традиціоналістів кінця XVI
– початку XVII ст. немає.
У дослідженні також розглянута джерельна база дослідження. До неї
передусім належить «Книжиця» (в шести розділах) Василя Суразького, корпус
творів Івана Вишенського, «Діоптра» Віталія Дубенського, матеріали щодо
«практикуючих ісихастів» – Ісакія Борисковича, Іова Княгиницького й Іова
Желіза.
Доведено, що ісихазм як релігійно-філософська течія остаточно
оформився у Ромейській (Візантійській) імперії в XIV ст. – у період, коли ця
держава переживала важку внутрішню кризу. Провідними ідеологами
ісихастського вчення стали Григорій Синаїт та Григорій Палама. Перший
навчав, що плотською людиною завжди керує чуттєвість, яка породжує
душевну неміч. Аби уникнути цього, треба прагнути до віри. Саме у вірі
людина може «узріти» Бога й отримати від нього божественні думки.
Важливим для зміцнення віри, вважав Григорій Синаїт, є самоспостереження,
аналіз помислів душі, зосередження на внутрішньому Я. Цей теоретик ісихазму,
допускаючи можливість безпосереднього спілкування з Богом, єднання з ним,
розвинув учення про «умну» або Ісусову молитву.
З’ясовано, що Григорій Палама написав низку слів на захист
ісихастського вчення. Він демонстрував схильність до християнського
неоплатонізму. У своїх розмірковуваннях спирався на твори Отців Церкви –
Василія Великого, Григорія Ниського, Діонісія Ареопагіта та інших. Цей
богослов вважав неможливим пізнати Бога за допомогою людського розуму,
який оперує речами, які пізнаються через наші чуття. Він був противником
раціоналізованого богослов’я, яке в той час на теренах Західної Європи набуло
розвитку. Григорій Палама протиставляв цьому «раціоналізованому»
богослов’ю заповіді апостолів, перш за все Павла, а також твори Отців Церкви.
Ісихазм систематизував і трансформував неоплатоністичні погляди,
репрезентовані Отцями Церкви – Василієм Великим, Григорієм Ниським,
Діонісієм Ареопагітом, а в пізніші часи – Симеоном Новим Богословом. 4
У дисертації доведено, що ідеологія ісихазму набула поширення на
українських землях у кінці XIV – на початку XV ст. у результаті «другого
південнослов’янського впливу». Помітну роль у цьому відіграв київський
митрополит Григорій Цамблак. Йому належить низка творів, у яких він
викладав ісихастські ідеї. У зазначений період на теренах України
поширювалася ісихастська література, зокрема переклади деяких творів
східних Отців Церкви, які були шановані ісихастами, а також з’явилися і деякі
твори адептів ісихастського вчення.
У дисертаційній роботі звернуто увагу, що помітну роль у продовженні й
розвитку ісихастської традиції в Україні відіграли Острозький та Дерманський
релігійно-культурні центри, які діяли наприкінці XVІ – на початку XVІІ ст.
Частина представників цих центрів, організованих князем Василем-
Костянтином Острозьким, стояли на консервативних позиціях і поділяли
ісихастські погляди. Деякі з них уже побували на Афоні, де пройшли
«ісихастську школу». В Острозі й Дермані не лише видавалася й поширювалася
ісихастська література. Серед острозьких книжників були автори, які
пропагували ідеї ісихазму в своїх творах.
Одним із чільних ідеологів ісихазму Острозького релігійно-культурного
центру був Василь Суразький. У його «Книжиці» (в шести розділах) часто
трапляються посилання на церковних авторитетів, котрі шанувалися
ісихастами. Це, зокрема, Василій Великий та Діонісій Ареопагіт. Критикуючи
західну схоластичну вченість, Василь Суразький посилався на ісихастські
погляди щодо пізнання. «Книжиця» (в шести розділах) Василя Суразького була
популярною серед українських культурних діячів кінця XVІ – початку XVІІ ст.
Основні проблеми, порушені Василем Суразьким у дискусії з римо-католиками,
пізніше неодноразово розглядалися в українській православній полемічній
літературі кінця XVІ – у XVІІ ст. До того ж часто в тому ключі, у якому
пропонував цей автор.
Погляди ісихастів знайшли вияв у творчості письменника-полеміста Івана
Вишенського. Цей автор вів мову про згубність видимого світу, закликав
утікати від нього. Він відкидав «латинську мудрість», у якій використовувалася 5
антична філософія. Водночас Іван Вишенський закликав до «простоти», до
того, щоб користуватися лише традиційною для православ’я літературою –
біблійними текстами та богослужбовими книгами. Також Іван Вишенський
використовував твори тих Отців Церкви, до яких зверталися ісихасти.
Засудження зовнішнього світу, викриття його вад, заклик до втечі від
нього прочитується в «Діоптрі…» Віталія Дубенського. Цей твір у популярній
формі пропагував ісихастські ідеї. «Діоптра» мала кілька видань у XVII ст. і
певним чином впливала на освічених людей.
До відомих «практикуючих ісихастів», які були пов’язані з Острозьким та
Дерманським релігійно-культурними центрами, належали Ісакій Борискович,
Іов Княгиницький та Іов Желізо. Перший зарекомендував себе як організатор
монастиря в Дермані, зразком для якого були афонські спільножительні
монастирі. Також Ісакій Борискович став одним із засновників Луцького
Хрестовоздвиженського братства. Ймовірно, він також був автором твору
«Совітованіє о благочестії», в якому пропонувалася програма консервативної
реформації Православної Церкви.
Іов Княгиницький, тривалий час перебуваючи на Афоні, вивчав
ісихастські практики. На українських землях ним були засновані Угорницький
монастир і Скит Манявський. Іов Княгиницький також реформував монастирі
на Поліссі та Києво-Печерський монастир. У богословських питаннях цей діяч
демонстрував крайню консервативну позицію, що знайшло вияв у критиці ним
твору Кирила Транквіліона-Ставровецького «Дзеркало богослов’я».
Іов Желізо відіграв важливу роль у становленні та організації
Почаївського монастиря, він заснував монастир в Загайцях. У своїх
літературних творах Іов Желізо постає як аскет, який намагався відректися від
світу й застосовував у монастирському житті ісихастські практики.
Доведено, що хоча Острозький релігійно-культурний центр почав
згортати свою діяльність після смерті князя Василя-Костянтина Острозького в
1609 р., а близько 1636 р. взагалі був ліквідований, його традиції, в т. ч. й
традиції ісихазму, були продовжені. Представниками цього напрямку в XVII-
XVIIІ ст. можна вважати Ісайю Копинського, Афанасія Филиповича, Паїсія Величковського. Цю лінію також представляв Григорій Сковорода, який під
впливом Просвітництва трансформував ісихастські уявлення.
Завершується дисертаційне дослідження висновками, які відповідають
поставленим меті й завданням.
Ключові слова: Аристотелізм, неоплатонізм, ісихазм, православ’я, римо-
католицизм, протестантизм, Церква, полемічна література, духовенство,
чернецтво.