Символи в поезії Івана Франка: лінгвостилістичний аспект

АНОТАЦІЯ
Лемець Л. В. Символи в поезії Івана Франка: лінгвостилістичний
аспект. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі
спеціальності 10.02.01 – українська мова (035 – Філологія). – Дрогобицький
державний педагогічний університет імені Івана Франка, Дрогобич, 2018.
У дисертації здійснено лінгвостилістичний аналіз символів у поетичних
текстах І. Франка. Практичне значення дисертації полягає в тому, що низка її
положень можуть бути використані при викладанні курсів стилістики,
лінгвостилістичної інтерпретації тексту, лексикології сучасної української мови,
спецкурсів з етнолінгвістики, лінгвопоетики, а також читанні спецкурсів за
творчістю І. Франка, укладенні словника символів поета.
У роботі констатовано, що в сучасній лінгвістиці відбувається активний
процес перебудови методологічних засад і парадигм, зʼявляються нові підходи до
оцінки фундаментальних понять, до яких віднесено символ. Зміна гуманітарної
парадигми вимагає і нових способів прочитання й дослідження мови художніх
текстів, зокрема творчого доробку І. Франка. Досліджено, що словесні символи як
своєрідні “коди нації”, вербальні згустки людського духу, ословеснені елементи
колективного несвідомого, засоби лінгвокультурної ідентифікації народу та
самого І. Франка, посідають чільне місце в мовній картині світу митця. У
дисертації проведено лінгвостилістичний аналіз символіки поетичних текстів
І. Франка; здійснено дефініційний аналіз поняття символ та досліджено
особливості класифікації символів як категорії лінгвістики, філософії й
літературознавства; з’ясовано основне коло теоретичних проблем, що виникають
при вивченні символів як універсальної естетичної та лінгвостилістичної
категорії; визначено мотиваційні (екстра- та інтралінгвальні) чинники й логіко-
семантичний механізм формування основних і периферійних символозначень у
поетичному дискурсі І. Франка; виокремлено найчастотніші архетипні знаки
авторського мовомислення, простежено діапазон їхніх символічних значень та
особливості авторської трансформації через взаємодію з феноменами ментального 3



й оказіонального рівнів; досліджено біблійні символеми як базові категорії
трансцендентного світовідчуття, які об’єктивують морально-етичні,
інтелектуальні й культурологічні константи та формують важливі
етнонаціональні смисли; охарактеризовано символьні значення-новотвори в
системі авторського поетичного дискурсу.
Символ розглянуто як полісемійну культурологічно зумовлену одиницю
мовомислення, семантичне ядро якої репрезентоване експліцитними (пряме
номінативне, переносні) та імпліцитними символічними семами, що виникають на
основі переосмислення, асемантизації чи семантичного зміщення актуалізованих і
безпосередньо корелюють з феноменами архетипного, етноментального та
індивідуального рівнів. На конкретних прикладах досліджено особливості
функціонування архетипних та біблійних символів у поезіях І. Франка,
простежено їхню динаміку (символічне ядро – периферія), виокремлено знакові
символеми, що збагачують та доповнюють національно-мовну картину світу.
У дисертації дотримано семантичного принципу класифікації символів у
поезії І. Франка та проаналізовано домінантні архетипні (світло, сонце, вогонь,
темрява, слово, мова, кров, змія) та біблійні символи (дух, душа, серце, віра,
надія, любов, хрест, гріх), міфоніми (Іксіон, Авгій, Лаокоон, Сфінкс, Еол, Троя,
Еней, Пенати та ін.), біблієоніми (Лазар, Адам, Єва, Соломон, Самсон, Йосиф та
ін.), теоніми (Бог, Ісус Христос, Мати Божа) та ін. І. Франко продукує
розгалужені семантичні поля символів, поєднує у їхній семантиці архетипні,
культурні, естетичні та індивідуально-авторські компоненти значення.
Архетипи розглянуто як первісні вроджені психічні структури, вияви
родової пам’яті, історичного минулого етносу, людства, їхнього колективного
позасвідомого, що забезпечує цілісність і єдність людського світосприйняття й
виявляється у знакових продуктах культури. Зауважено, що архетипні символи у
поезіях І. Франка мало коли виступають у своїй первісній, чистій, природній
формі. Майже кожен випадок текстової реалізації архетипної символеми
позначений моментами національно-культурної інтерпретації та індивідуально-
авторського переосмислення (акцентування, семантичного зміщення, 4



контамінації), слугують лінгвальним засобом передачі особливого душевного
стану, набуваючи особливої символічної сконденсованості.
З’ясовано, що основою символотворення та образного моделювання
індивідуально-авторської мовної картини світу з вершиною – біблійною
символемою – для І. Франка була Біблія як струнка ієрархічна система образів,
універсальних для багатьох національних культур, потужний інспіраційний
чинник мовотворчості та мовомислення. Біблія у поезіях І. Франка постає
прецедентним текстом. Автор часто вдається до трансформації сакральної
праоснови, спонукаючи до декодування, дешифрування символічних смислів.
Багатий біблійний символопростір поетичного мовомислення І. Франка засвідчує,
з одного боку, органічний ментальний біблієцентризм, а з іншого – ґрунтовну
культурологічну, а в деяких випадках навіть теологічну підготовку.
У дисертації частково апробовано нові терміни метамови символознавства.
Це – символема (лінгвокультурологічна одиниця мовної системи, у якій домінує
символічна сема) та образон (впізнаваний оказіональний образ-символ,
виштовхнутий із мовної тканини та зумовлений комплексом засадничих
культурно-естетичних та світоглядно-етичних чинників).
Образно-символічні характеристики досліджених символем у І. Франка
трансформуються в асоціативно-символічні комплекси, модифікуються в
конкретних художніх варіантах, кожен з яких, зберігаючи зв’язок із первинним
лексичним значенням, водночас семантично ускладнюється і “працює” на
гармонійну цілісність тексту, збагачує національну систему образного
мовомислення. Розширення смислового діапазону символу (засадничі для поета
семантичні компоненти, символічні семи периферійного поля) І. Франко
актуалізує та увиразнює через вдало дібране вербальне оточення (епітетні,
атрибутивно-субстантивні, метафоричні сполуки, асоціативне тло, оригінальні за
структурою й змістом порівняння). Метафоризація, символізація, алегоризація –
невіддільний атрибут його поетичних синтагм, у яких кожний компонент
увиразнює художню канву дискурсу.


Констатовано, що символи в поезіях І. Франка постають як особливі знаки
глобального мистецького осягнення світу автором, які сприяють інформативній
насиченості поезії, створюють її інтелектуальне підґрунтя, глибоку смислову
перспективу. Лінгвостилістичний аналіз символіки поетичних текстів І. Франка
свідчить не тільки про високу майстерність та ерудованість митця, а й про
невичерпні можливості українського багатозначного слова, семантико-символічне
ядро якого, нерідко енантіосемійне, розкриває приховані глибинні сенси.
Окреслено перспективу подальших досліджень творчого доробку І. Франка.
Ключові слова: символ, символема, сема, семема, семантичне ядро,
символічне наповнення, архетип, біблійна символіка, компонент символічного
значення.